Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

– Пані, приїхали, – чую голос таксиста, який перебиває мої роздуми.

– А? Ой, вибачте, я замислилася, – розраховуюся і ватяними ногами йду до приміщення аеропорту, де мене вже має чекати шеф. В голові прокручую з чого почати розмову і взагалі як підійти до того придурка. Ой, хоч би все вдалося.

Пройшовши кілька метрів, помічаю Дениса біля стійки, де проходить реєстрація на рейс. Хай би там що не було, та виглядає цей чоловік наче модель із глянцевого журналу. Так, повинна зізнатись, що якби не наші напружені стосунки, то я цілком могла б покласти око на Дениса, адже він до чортиків привабливий.

– Добрий день, Денисе Андрійовичу, – і, переступивши через гордість, натягую усмішку.

– Привіт, Еміліє, – ого, нічого собі. На тобі  привіт, на тобі Еміліє. Дивно, дуже дивно. І несподівано. Та ще й промовив це таким хриплим голосом, що табун мурах вкрив моє тіло.

– То, цей, ну як його... Може... – що я говорю, ну дурепа. Бачила б мене моя люба подруга, то вже б вліпила мені запотиличника. 

– Що? – його брови піднялися від моєї нерозбірливої мови.

– Х-х-одімо? – ледве вичавлюю з себе і просто покриваюсь багрянцем. От дурепа, так осоромитися.

– А, ну так, йдемо, – відповідає той і... що? Бере мене за руку? Дідько, вщипніть мене. Сам Громов не прибив мене після моїх вибриків і взяв за руку? Це що Шапіто? Чи може то він мене розіграти вирішив. От трясця. Як реагувати? Поки я з відвислою щелепою ретельно вивчала підлогу, бо очей підвести духу не вистачило, помічаю, що ми вже в літаку. Нічого собі, як події розвиваються.

– Еміліє, маю до тебе серйозну розмову, – раптово промовляє, на що я різко повертаю голову в його сторону. Він так близько, що мені вдається роздивитись кожен сантиметр його обличчя. Він надто гарний, аби бути реальним. – Ти готова вислухати мене? – вириває з думок, і я опускаюсь на землю, викидаючи  дурні думки з голови. Певне це все з’явилось через запаморочення. Не завжди літаю літаком, от!

– Слухаю, – промовляю, і тільки зараз мені доходить, чому він все це робив. Хотів відвернути мою пильність. От же зараза, ну відчувала ж – щось тут нечисто. Щоби я, та ще хоч раз, та ще хоч один єдиний, повірила тим козлам-мужикам. Нізащо!

– Маю вигідну пропозицію. Як ти знаєш, у нас склалася досить така неприємна ситуація з німецьким партнером, так-от з тобою ми летимо як пара. Знаю, що ти здивована, але прошу не перебивай мене, – промовляє чоловік останню фразу саме тоді, коли я тільки хотіла відкрити рот. – Так от, через пів року в мене день народження і до того часу мені потрібно одружитися, інакше я втрачу компанію, всі гроші та взагалі все, що пов'язано з моїм бізнесом і життям. І як би дивно це не звучало, але сьогодні ввечері, а можливо завтра зранку, ще не знаю коли точно, Бергер влаштовує вечірку, де ми з тобою маємо зобразити закохану пару.

– Що? Що ви сказали? Ми? Я і ви? Разом? Зобразили пару? Як ви це уявляєте мені цікаво. 

– Я попросив не перебивати мене. Це ще не все, я пропоную тобі фіктивний шлюб на один рік. Я тобі добре заплачу. Звісно, ми могли б просто зіграти закохану пару на вечірці німця, але коли я буду вже одружуватись і це буде інша дівчина, він зрозуміє, що його обдурили та просто пустить нас по світу. Емілі, ти розумієш мене, – в його очах я побачила жалість. Видно, як це нелегко далося шефу.

– Я... Знаєте... Цей... Здивована! Ніколи б не подумала, що ви таке запропонуєте.

А про себе думаю, дякувати Богу, що все так обернулося і мені не треба буде спокушати цього придурка. Але тут вирішую грати роль до кінця і насолоджуватися моментом.

– Ну я не знаю. Мене взагалі не цікавлять гроші. Поки не можу зрозуміти чи зможу вам допомогти, – промовила і бачу як очі Дениса просто горять від злості, але він цього не подає.

– Еміліє, я прошу вас і в боргу не залишуся. Це важливо в першу чергу для компанії, яку я втрачати не хочу. Розумієте?

– Так, я розумію. Шлюб буде фіктивний? – запитую, хоча відповідь очевидна.

– Звісно фіктивний. Але ніхто не має про це здогадуватися. Ми обоє можемо мати якісь стосунки на стороні, але це має бути цілком таємно, щоб і миша не проскочила, – ну звісно, на стороні. Йому ж треба свій пар десь дівати. 

І взагалі, чого це мене хвилює те, з ким буде проводити час цей індик?

– Я згодна, – випалюю на ходу.

Не знаю чим я думаю в цей момент. Кажуть же, що на двох стільцях не всидиш. Ну так ось, я хочу зламати цей стереотип. 

Декілька хвилин тиші та стається те, чого я так боюсь... 

Раптом літак починає сильно трясти та вмикається жахливий звук, щось схоже на сирену пожежної машини. 

Тут до нас звертається головний пілот, проте я нічого не чую, адже у мене почалась справжнісінька паніка. 

– Ми... Ми падаємо? – спокійно питаю я, проте у самої сльози течуть рікою. – Я не хочу помирати! – розумію, що у мене справжня істерика разом з панічною атакою. З дитинства я страждала він панічних атак, які дуже часто траплялися. 

– Та ні, просто потрапили в зону турбулентності. Думаю це скоро... 

Денис

Повертаю голову і бачу заплакану Емілію. Ця сильна дівчина здалась такою слабкою в цей момент, що мені захотілось захистити її від усього на світі. Ну що я за супергерой недороблений!

– Я... Я не можу дихати. Важко... – бачу те, як вона задихається. Чорт, у неї точно панічна атака. 

– Заспокойся. Емілі, дихай зі мною, –  дивлюсь прямо на неї, але таке відчуття ніби вона не чує мене. – Емілія дивись мені в очі! Емі! – чорт, вона ніби не тут. 

Я своїми долонями торкаюсь її обличчя та повертаю до себе.

– Дивись мені в очі та дихай. Спокійно. Дихай як я. Все буде добре, не хвилюйся. З тобою все буде добре, я обіцяю тобі. Я поруч. Я буду поруч, – наші обличчя були так близько один до одного. Здалось, що на мить я забув про ту неймовірну ненависть, яку відчуваю до цього нестерпного дівчиська.