Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.
– Ах! Ах! Що за така гірська тварина?
От що значить – клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись – зовсім не те!
– Що то таке? – питаєте тубільця…
– Корова! Молоко дає! Доїться! Телят водить!
– Ах-ах! А ото?
– Котора поменше?
– Так!
– Коза називається! А ото збоку – кінь!.. А то – свині під дубом…
…Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!
Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує… Орел – не знаю скільки!
Флора. Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино «розлива кам’яної доби» по п’ять крб. пляшка («тільки для вас!»). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму…[60]
Здається, ніби й нічого особливого, – правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить – і квит! Коза – та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі[61] на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут – жар-птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, – і Жанна д’Арк![62]
Далеко ж! Чорт його розбере, що воно там сопе на стрімчастій скелі!
Клімат, товариші.
……………………………….
А найголовніше ледве був не забув!
Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший…
Якби місцеве населення вивчити пісні:
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько, —
всі б дані були за приєднання Криму до України.
Спорідненість культур – і кришка!
Без нікоторого імперіалізму – на законній підставі!
Море
(Дещо з природознавства)
Ну, море!
В данім разі – Чорне море, тобто таке море, що чорне.
Не Біле, а Чорне море…
Це, значить, отакезна ніби яма, велика-велика, – вщерть налита солоною водою…
Вінця в тій ямі звуться: береги… Дно – так і буде дно… Вода – так само вода…
Оце є море…
Море оте саме служить для того, щоб у йому купатися й дивитися на нього…
Коли на море дивитися, то це буде: вид на море…
Коли в йому купатися, то це так і буде: купатися в морі…
По морю ще кораблі плавають, пароплави, броненосці різні, але то далеко від берега, рукою трудно їх дістати…
Я писатиму тільки про те море і про те, що є в морі, що можна, – сказать би, – полапать, пам’ятаючи мудре наше прислів’я:
«Не повірю, доки не полапаю!»
Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі – вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота – солоне й капає… Значить, вода…
Помацали берег – твердий…
Значить, так: море… Ви не помилились…
Пересвідчившись, що ви на морі, можете розглядати його далі.
Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й буряне море…
Тихе море – це таке море, коли вода у йому тиха… Воно собі поволі ніби гойдається, потихеньку, ліниво хлюпає на берег і мружить спину під гарячим сонячним промінням…
Хвильоване море – це пастух… Воно гонить велику отару баранів до берега, кричить на них, підганяє, гнівається, випереджає тих баранів і викидає їх на берег з плюском, з гамором, з серцем… Барани ті, вискакуючи на берег, котяться по гальці, сунуть її своїм руном білим, ґерґочуть, скрегочуть і, розбивши своє руно біле об гальку круглясту, сунуться назад у море й тонуть… А море, гніваючись, що жодного барана не може на берег цілим вигнати, ще завзятіше, ще упертіше гонить їх.
І так цілий день, а то й два, й три дні, аж доки, махнувши рукою: дурна, мовляв, робота! – заспокоюється, перевертається на тихе море й знову тоді поволі гойдається, потихеньку хлюпає й вимиває у хвилях своїх сонячні списи…
Напастухувалось!..
А іноді… О, іноді воно, ганяючи білі отари отих барашків, як розлютується, як рознервується, як застриба, як зареве, як зашумить, так «пом’яни, Господи, царя Давида!».
Тоді воно показує третій свій сорт – буряним воно тоді робиться!
Матінко моя! Тоді оті барашки білі робляться білими слонами (море, між іншим, горілки не п’є!) або просто горами, що ревуть, підстрибують, рвуться з боку в бік, б’ють об берег скажено, підіймаючи берегову гальку із лютим рокотом, вискакують далеко на берег та розлітаються хмарою божевільних бризок…
Тоді всім, хто його бачить, робиться страшно…
А мені ні, бо я буряного моря не бачив…
* * *
Морська вода, як я вже вище зазначив, – солона вода, бо містить у собі так звану глауберову сіль… Через те, коли з морської води хто-небудь би додумався варити юшку, солити тої юшки не треба.
У морі живуть різні морські тварини. Особливість їхня та, що вони ніколи не хворіють на закріплення шлунка (глауберова сіль!).
Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала, морський кінь, морська корова, краб, риба-голка, медуза…
Дельфін – це ніби наш річний рак, тільки в сто раз більший… Відрізняється він од рака тим, що рак має шийку й клешні, а дельфін ні клешнів, ні шийки не має… У рака очі ззаду, а в дельфіна спереду. У рака тіло вкрите шкаралущею, а в дельфіна шкірою… Рак живе в норах, та в корчах, та в куширі, а дельфін більше під поверхнею в морі, красиво перекидаючись і вилітаючи, коли грається, над водою…