Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
біля неї.

— Рорк, — сказала вона. — Я хочу залишитися тут із тобою на всі роки, які залишилися нам.

Він глянув на неї уважно, очікувально.

— Я хочу тут жити. — В її голосі бриніла стримана напруга. — Я хочу жити так, як ти. Не доторкатися до моїх грошей — я їх віддам, будь-кому, Стіву Меллорі, якщо ти захочеш, або одній із організацій Тухі, немає значення. Ми винаймемо тут будиночок — схожий на один із оцих, — і я вестиму для тебе господарство. Не смійся, я можу — готуватиму, пратиму твій одяг, митиму підлогу. А ти покинеш архітектуру.

Він не сміявся. Вона не зауважила нічого, крім пильної уваги й готовності слухати далі.

— Рорк, спробуй зрозуміти, будь ласка. Спробуй зрозуміти. Я не можу пережити того, що вони роблять із тобою, того, що збираються зробити. Це занадто важливо — ти і твої будинки, і те, що ти відчуваєш до них. Ти не можеш так жити. Це не триватиме довго. Вони тобі не дозволять. Ти наближаєшся до якоїсь жахливої катастрофи. Інакше це не може закінчитися. Покинь це. Візьмися за якусь беззмістовну роботу — як у каменоломні. Ми житимемо тут. Мало отримуватимемо і нічого не віддаватимемо. Ми житимемо тільки для себе і так, як самі знаємо.

Він засміявся. З тональності його сміху вона відчула дивовижну чуйність — він намагався не сміятися, але не міг стриматися.

— Домінік, — те, як він вимовив її ім'я, пом'якшило те, що він сказав потім, — я хотів би сказати, що це спокуслива пропозиція, принаймні була такою на мить. Але це не так. — Він додав: — Якби я був дуже жорстоким, то погодився б. Лише щоб побачити, як ти невдовзі благатимеш мене знову почати будувати.

— Так… можливо…

— Виходь за Вайненда і живи з ним. Це буде краще, ніж те, що ти робиш із собою зараз.

— Ти не заперечуєш… якщо ми просто ще трохи тут посидимо… і не говоритимемо про це… просто балакатимемо, наче все гаразд… коротке перемир'я на півгодини… Розкажи мені, що ти тут робив щодня, все, що можеш пригадати…

Потім вони розмовляли, і сходинки порожнього будинку перетворилися на аероплан, підвішений у просторі, звідки не видно ні землі, ні неба; він не дивився через вулицю.

Потім поглянув на годинника і сказав:

— За годину потяг на захід. Провести тебе на станцію?

— Ти не проти, якщо ми підемо пішки?

— Добре.

Вона підвелася й запитала:

— Доки, Рорк?

Він вказав рукою на вулицю:

— Поки не перестанеш ненавидіти все це, перестанеш його боятися, навчишся не зауважувати.

Вони пішли на станцію. Вона прислухалася до звуку його та своїх кроків на порожніх, лунких вулицях. Її погляд ковзав стінами, повз які вони йшли, черкаючись об них. Вона полюбила це місце, це містечко і все, що було його частиною.

Вони проходили повз пустище. Вітер пригнав до її ніг клапоть старої газети, і той обліпив її ногу так наполегливо, аж наче усвідомлено, ніби нав'язливі пестощі кицьки. Вона подумала, що все в цьому місті має інтимне право на неї. Вона нахилилася, підняла газету і почала її складати.

— Що ти робиш? — запитав він.

— Буде що почитати в потягу, — знетямлено відповіла Домінік.

Він вирвав газету з її рук, зіжмакав і кинув у бур'яни. Вона нічого не сказала, і вони пішли далі.

Самотня жарівка висіла над порожньою платформою. Вони чекали. Він дивився на колію, у той бік, звідки мав з'явитися потяг. Коли рейки задзвеніли, здригаючись, коли біла куля головних прожекторів удалечині застигла в небі — не наближуючись, а просто збільшуючись, розростаючись на шаленій швидкості, він не поворухнувся і не глянув на неї. Квапливий промінь кинув його тінь на платформу, закружляв її над шпалами і розчинив у темряві. На мить вона побачила високі прямі лінії його тіла навпроти світла. Паротяг проминув їх і вагони застугоніли, сповільняючись. Він дивився на вікна, що пролітали повз них, і вона не бачила його обличчя, лише обрис його щоки.

Рорк повернувся до неї, коли потяг зупинився. Вони не потиснули одне одному рук і нічого не сказали. Завмерли випростано, подивившись одне на одного наче за командою «Струнко»; це було майже військове вітання. Потім вона схопила валізу і піднялася до вагона. За хвилину потяг вирушив.

6

Чак. А чому не ондатра? Чому людина вважає себе вищою за ондатру? Життя стугонить в усіх маленьких істотах у полі та в лісі. Життя, що співає про вічну печаль. Давню печаль. Це Пісня пісень. Ми не розуміємо — але кому потрібне розуміння? Тільки бухгалтерам і педикюрницям. А ще листоношам. Ми лише кохаємо. Солодка таємниця Кохання. Усе для неї. Подаруй мені кохання і запхай усіх своїх філософів у димар. Коли Мері бере бездомну ондатру, її серце розкривається, і в нього входить життя й кохання. З ондатр роблять непогані підробки під норку, але не в цьому річ. Головне — це життя.

Джейк (вбігаючи). Скажіть, хлопці, в кого є марка з портретом Джорджа Вашинґтона?

(Завіса.)

Айк із ляскотом закрив рукопис і глибоко втягнув повітря. Він захрип після двох годин читання вголос, тому протарабанив кінцівку своєї п'єси на одному диханні. Він дивився на публіку, іронічно всміхаючись і зверхньо підвівши брови, але в очах було благання.

Еллсворт Тухі сидів на підлозі, опершись спиною на ніжку стільця і позіхав. Ґас Вебб, що лежав посеред кімнати на животі, перекотився на спину. Ланселот Клоукі, іноземний кореспондент, потягнувся по склянку з коктейлем і видудлив його. Жуль Фауґлер, новий театральний оглядач «Знамена», сидів нерухомо; протягом двох годин він жодного разу не поворухнувся. Лойс Кук, господиня, підняла руки, покрутила ними, потягнулася і сказала:

— Господи, Айку, це жахливо.

Ланселот Клоукі протяжно промимрив:

— Лойс, дівчинко моя, де стоїть твій джин? Не будь такою жалюгідною скнарою. Ти найгірша з усіх господинь, яких я знаю.

Ґас Вебб сказав:

— Я не розумію літератури. Це непродуктивна втрата часу. Авторів буде ліквідовано.

Айк пронизливо розреготався:

— Гидота, еге ж? — Він помахав сценарієм. — Справжня гидота. Навіщо, думаєте, я це написав? Лишень покажіть мені, хто здатен написати бездарніше? Це найгірша п'єса, що ви будь-коли бачили у вашому житті.

Це була неформальна зустріч Ради американських письменників, а не офіційне зібрання. Айк запросив кількох друзів послухати свій останній твір. У двадцять шість він написав одинадцять сценаріїв, але

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: