Недосконалі. Метаморфоза - Ельфріде

Я киваю. Обличчя Елайзи стає м'якшим, вона з полегшенням зітхає, і я розумію, наскільки для неї це важливо. Наша прогулянка продовжується, але вже в легкому, майже безтурботному темпі, якого не було раніше.

— Дякую за цей день, Марку. Чи називати тебе Мервіном? 

— Ні, не потрібно. Тут я Марк. Тільки Марк. 

— Для мене ти і Мервін. Не треба йти далі, мене зустріне батько...  

Вона трохи нахиляється і цілує мене в щоку, залишаючи приємне тепло на шкірі. Я досі в шоці від того, що відбувається. Невже все це насправді? Відчуваю, що заради неї я готовий залишитися в цьому світі хоч назавжди...