Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич
Аркадій Петрович простягав руки вперед до зали, очі його спинялися, брови трагічно збігали вгору під саму лисину:
Друг мой! —
стогнав Аркадій Петрович.
Брат мой! Усталый, страждающий брат! — Кто бы ты н и был… — [297]
схлипували Аля і Валя.
Не падай душой!
Усі втрьох вони щодуху скрикували. Лисина Аркадія Петровича бралася від того рясним потом.
Пусть неправда и зло полновластно царят Над омытой слезами землей! —
Валя мерзлякувато кулилася і з мукою давала на це свою згоду.
Пусть разбит и поруган святой идеал, Пусть струится невинная кровь!
Що могла Аля проти цього вдіяти? Вона тільки щулилася й добиралася басовитих нот.
Верь! —
дискантом вібрував Аркадій Петрович. Він благав. Він готовий був стати навколішки, прослатися під ноги. Аби повірили:
Настанет пора! И погибнет Ваал! —
Він робив описовий жест на захід, в бік фронту:
И вернется на землю любовь…
Піль натискав педалі і брав патетичний мажорний акорд…
Від цього було так соромно, що Сербин поспішив вийти геть.
В тунелях, у багажній залі, в залі третього класу — скрізь відбувалися невеличкі й короткі мітинги. То промовляв солдат, то робітник, але найбільше промовців було з телеграфістів, панків з червоними хрестами на рукавах чи в кашкетах з кокардами міністерства народної освіти. Вони закликали до спокою й революційного порядку. В кутку біля білетних кас третього класу в натовпі солдатів з білими бинтами по околичках кашкетів та жовто-блакитними петличками на ковнірах — то були частини Центральної ради — Сербин раптом побачив сіру гімназичну шинель. З її кишень густо стирчали газети, брошури й книжки. Макар!
Макар промовляв.
— Товариші! — промовляв він. — Буржуазія навмисне роздмухує національний шовінізм. Вона хоче розколоти лави трудящих. Тільки пролетарський інтернаціоналізм може вивести людство з тупика світових суперечностей, міждержавних незлагод і імперіалістичних воєн! Українські соціал-демократи і українські соціал-революціонери такі ж неправі, як і російські есдеки, російські есери чи єврейські бундівці. Тільки більшовики, вимагаючи передати всю владу робітничим Радам…
Його мову, здається, мітинг розумів не дуже. Але з Макара попервах було досить і того, що він сам себе розумів нарешті зовсім добре. Він навіть ні разу не сказав свого «взагалі».
Сербин відчув, як йому стає холодно, як замерзають і терпнуть ноги. Революція! Єдиний порив народного протесту! Свобода, рівність і братерство! І раптом більшовики, меншовики, есдеки українські, есери українські, есери російські. Ще й єврейські бундівці!
— Господи! Я нічогісінько не розумію! — він вхопився за голову і мало не з плачем кинувся геть.
Але рев натовпу в цю секунду спинив його.
— Геть! — заревів натовп з двоколірними петличками. — Геть більшовиків!
Макар якось немовби підплигнув і зразу зник — потонув у юрбі. Його смикнули за ноги й стягли з лави геть. Потім кілька кулаків і козацьких нагаїв