Фантастичне кохання (збірка романів) - Ангеліна Кріхелі

Він похитав головою.

- Так було б дорожче, - усміхнувся з гіркотою.

Миттєво потьмянілий погляд жінки навпроти зворушив його. Але змінити що-небудь виявився неспроможний.

Шкутильгаючи до службового приміщення, відчинив двері ключ-картою, поманив її за собою.

Удвох допитливо вдивилися в майже десяток моніторів із чорно-білим зображенням. На кольоровому, вже зрозуміло, теж зекономили. Але всі камери, немов змовившись, показували тільки порожнечу. Точніше, не так. Місцями руйнування, місцями ландшафт без змін. Звідси було видно навіть драбинку, якою до подій лазив Павлик, неусвідомлено випробовуючи мамину стресостійкість.

- Ви знаєте, - обережно припустив працівник школи, - ваш син цілком може бути з іншими в безпеці. А ви даремно панікуєте. Спустімося туди й подивимося.

Люба зустрілася очима з його підбадьорливим поглядом і невпевнено кивнула, погоджуючись. Вона переставала розуміти, що сталося. Але ж у першу мить усе здавалося гранично ясним і навіть болісно звичним.

- Володю, подбайте і про неї, будь ласка, - попросив охоронець, вводячи Любу до досить тісної кімнати з безліччю людей.

Жінка розсіяно мазнула поглядом по приміщенню, професійно відзначивши заслане сюди піаніно. Світло. Багато світла. Тільки воно стельове і гидко блимає постійно. Як двадцять п'ятий кадр.

- Проходьте, - м'яко кивнув чоловік, якого назвали Володимиром, беручи її під лікоть.

Двері зачинилися, розділяючи охоронця з іншими людьми. Відчуваючи, що потрапила в мишоловку, Любов здригнулася.

- Чому він не залишився? - запитала насторожено.

- Гадаю, хоче перевірити інші приміщення і прийде пізніше, - перебільшено спокійно промовив чоловік, заглядаючи їй в очі, побіжно оглядаючи обличчя. - Вас турбує щось? - запитав співчутливо.

- У мене зник син, - з надією відгукнулася вона. - Але камери спостереження показують, що на вулиці чисто. Охоронець каже, що Павлуша може бути тут. Ви можете допомогти мені знайти мого сина? - запитала з надривом.

- Я поки що не уявляю, як це зробити, - чесно розвів руками. - Але я, як психолог, можу допомогти вам заспокоїтися, щоб...

Люба нервово розсміялася, привернувши цим увагу кількох людей, що стояли поблизу. Ні, все ж таки приміщення не маленьке. Судячи з кількості людей, що товпилися в ньому.

Намагаючись вгамувати тремтіння, витерла сльози, що набігли, втупилася йому прямо в очі, добираючи слова, щоб якомога ввічливіше послати його до біса з його заспокоєнням.

Охоронець квапливо шкандибав знову в службову кімнатку. Сів у скрипуче крісло, що крутиться. Світло, що зморгнуло, змусило його незадоволено поморщитися і цикнути. Треба поспішати. Генератори не нескінченні. Та ще й такі старі. На жаль, керівництво школи таки економило на багато чому. Щоправда, і він злукавив, не повідомивши матусі, яка запанікувала, що одна камера все ж записується. Та, що біля входу. І він однозначно має подивитися запис просто зараз. Щоб знати, як йому з цим Володею виводити її з кризового стану.

Кілька разів прокрутивши запис від фатальної хвилини до закриття дверей, насупився. Не моргаючи дивлячись на один з екранів, судомно зітхнув. Як там його сім'я?