Ігри долі - Іванна Боразан
— Яка ж ти красуня!
На більше слів йому не вистачило терпіння. Навіщо час витрачати на слова? Та й вони вже стали не потрібні. Їхні очі й тіла були красномовніші будь-яких слів.
Пестощі Ніка зводили Аню з розуму, а її невинні відповіді на його ласки, розбурхували все більше вулкан його пристрасті, який от-от вирветься назовні. Але потрібно бути терплячим. Та легше сказати, ніж зробити. Її ніжна і гладенька шкіра зарум’янилася під його руками, губи підпухли від поцілунків, і з них раз у раз зривалися тихі звуки задоволення. Як після цього можна себе стримувати? Він же не холоднокровний…
І Аня відчула тільки легенький біль, а потім блаженне тепло, яке паралізувало все її тіло. Кров шалено пульсувала у венах, розносячи жар збудження до кожної клітиночки тіла. А потім… не можливо описати словами те відчуття, яке охопило їх обох. Цю насолоду, яку вони розділили, поєднуючись у єдине ціле…
І ніколи не було їм так добре і затишно, як засинати в обіймах один одного.
Нік не міг пригадати, коли останній раз йому було так добре з жінкою. Всі його попередні пасії, хоча й були різними, але все- таки схожими. Вони усі були обізнані у мистецтві кохання. Їм було добре разом. Але відчуття їхнього поєднання майже нічим не відрізнялися один від одного. Жінки змінювали одна одну, але не було нічого такого, щоб зачіпало за душу. Так, вони обоє отримували задоволення від цього, але радості це не приносило. Це було просто фізичне злиття двох людей. А тепер це було злиття не лише тіл, але й душ. І її невинні торкання і погляди робили цю мить незабутньою.
VIIIМедовий місяць! Але нашим молодятам не вдалося насолодитися ним.
Піклування про діяльність готелю навіть не дали змоги їм кудись поїхати відпочити після весілля. Але це їх майже не хвилювало. Дні вони проводили за роботою, а вночі насолоджувалися один одним. А медовий місяць обов’язково буде. Трішки пізніше, але буде. Ніколас Харт повезе свою молоду дружину, хоч на край світу, але не зараз. Зараз його більше хвилює бізнес, який у даний момент процвітає. І щоб утримати цей момент якнайдовше, необхідна його присутність тут. Та й Аня не проти. Її підтримка для Ніка багато значить. Вона свої інтереси ставить після його. І він був вдячний долі за таку люблячу і розуміючу дружину.
Справи у Ніколаса Харта йшли настільки добре, що він вирішив відкрити ще один готель на півдні України.
І невдовзі, після залагодження справ у Трускавці, подружжя Харт подалося у інший кінець країни, у мальовничий Форос.
Управляти своїм «Гранд-готелем» Ніколас залишив своєму другові і правій руці Джеку, який у свою чергу взяв у помічниці Оксану, з якою вони у той час зустрічалися. Так, що можливо історія кохання Ніка і Анни може повторитися, тільки вже за участю інших героїв. У будь-якому випадку будемо на це сподіватися, адже вони, як ніхто заслуговують на щастя.
В ідилії подружнього життя Ані тільки важким випробуванням далося прощання з батьками. Як тепер буде жити без них, вона навіть не уявляла.
Без їхньої підтримки.
Без їхнього тепла.
Як би вона хотіла їх ніколи не покидати. Але така доля всіх дітей і батьків. Діти виростають і покидають своїх батьків для створення своєї сім’ї, народження своїх дітей. Які у свою чергу також виростають і покидають родинне гніздо. І не має кінця у цього замкнутого кола.
Так, і наша героїня змушена була покинути рідний дім. Але її тішила думка, що це не назавжди. Та й їдуть вони не в іншу країну, а лише в інший кінець України. Кілька годин їзди, і вона в будь-який час зможе до них приїхати і провідати. З такими оптимістичними думками Аня сідала в машину, яка повезе її далеко від дому. До невідомих країв і до невідомих людей. Вона трималася з усіх сил, щоб не розплакатися. Але їй це не вдалося, коли побачила свою найкращу подругу Оксану всю в сльозах. Кому вона зможе довірити свої стаємниці? З ким поділитися переживаннями? Хто дасть пораду?
«Як же я буду сумувати за тобою, подруго! Ніхто краще за тебе мене не розумів. Нічого. Телефон ще ніхто не відміняв. Але ніякий телефон не дасть тобі звичайного людського тепла і розуміючого погляду очей».
— Телефонуй нам, дочко! — сказала заплакана мати.
— Не забувай, — з печаллю в голосі сказала Оксана.
— Я ніколи вас не забуду. І буду часто телефонувати, — відповіла Аня.
Останній раз помахала їм рукою. І машина рушила.
— Не засмучуйся, кохана, — ніжний голос Ніка заставив Аню відвернутися від вікна і витерти сльози, — ми скоро сюди повернемося, ти навіть не помітиш, як пройшов час.
І Ніколас лагідно обняв дружину. Анна у свою чергу примостила свою голову у Ніка на плечі і вдихнула його запах. Такий заспокійливий, такий коханий і притаманний лише йому.
Зігріта теплом і втомлена душевними переживаннями, Аня заснула.
Розбудив її легенький поцілунок Ніколаса.
— Прокидайся сонько, — з усмішкою на обличчі сказав Нік, а потім додав, — ми зупинилися, щоб перекусити і трохи відпочити. Ти як, голодна?
— Дуже, — сонно мовила Аня, — я ж із самісінького ранку нічого не їла.
— Тоді ласкаво просимо на обід.
Кінець травня виявився жарким, тому подорожувати в машині, особливо в полудень, було нестерпно. Ніколас вирішив, що цей час вони проведуть у прохолодному номері придорожнього готелю.
Кілька смачненьких страв і задоволені мандрівники насолоджувалися відпочинком у номері.
Ніколас, збуджений поїздкою, почав пестити Аню, але та не надто цього