Улісс - Джеймс Джойс
Гордовито ступаючи. Кого ж ти наслідував, отак ступаючи? Забудь: злидень. Мати переказала гроші, вісім шилінгів, а служник захряснув двері пошти перед самим твоїм носом. Голодний, аж шкіра болить. Encore deux minutes[36]. Гляньте на годинник. Треба отримати. Fermé[37]. От собака! Взяти б дробовик та шарахнути, щоб його криваві клоччя розмазалися по стіні разом з його блискучими мідними ґудзиками. Потім усі клоччя — пурррх! — і назад на місце. Не болить? Та ні, все гаразд. Потиснули руки. Ти зрозумів, до чого це я, зрозумів? Так, усе гаразд. Знову тиснули-потиснули. Та все, ну, все гаразд.
Ти ж начебто збирався творити чудеса? Місіонером у Європу за прикладом полум’яного Колумбана. Та Фіакр із Скотом{93} на небесах, сидячи на ослонах, розлягалися від гучнолатинного сміху так, що розплескали з кухлів те, що було в них налито: Euge! Euge[38]! Розмовляючи ламаною англійською мовою, сам пер свою валізу, носій три пенси, по слизькому причалу в Нью-гейвені. Comment[39]? Нівроку, привіз чимало цінних здобутків: Le Tutu[40], п’ять пошарпаних чисел Pantalon Blanc et Culotte Rouge[41], синя французька телеграма, показати для інтересу:
«Мати помирає повертайся додому батько».
Тітка вважає, що ти вбив свою матір. І тому вона не бажає.
Тож за здоров'я тітки Муллігана!
Чому? Я поясню:
Вона втручалась бездоганно
У Ганіган сім’ю{94}.
Несподівано його ноги пішли по піщаних улоговинах, у гордому ритмі уздовж південної стіни, складеної з валунів. Він дивився на них згорда, на сторчаки каменюк, що скидалися на черепи мамонтів. Золотом світиться море, пісок, світяться валуни. Тут і сонце, й стрункі деревця, і лимонні хатки.
Париж прокидається неохоче; його лимонні вулиці заливає сліпуче сонце. В повітрі витає вогкий дух вівсяних коржиків, жаб’ячо-зеленої полинівки, пахощі ладану від заутрені у поблизькій церкві. Гульвіса встає з ліжка дружини коханця своєї дружини, уже на ногах домогосподарка, запнулася хустинкою, і в руках у неї блюдце з оцтовою кислотою. У Родо Івонна з Мадленою наводять марафет на свої прив’ялі принади, трощачи золотими зубами chaussons[42], роти у них пожовкли від pus de flan breton[43]. А за вікном мелькають обличчя паризьких чоловіків, так добре обласкавлених пошуковувачів їхньої ласки, завитих конкістадорів.
Опівденна дрімота. Кевін Іген скручує начинені порохом цигарки, сьорбаючи своє зелене питво, як Патріс своє біле; пальці в нього вимазані друкарською фарбою. Навколо нас любителі попоїсти завзято глитають наперчену квасолю. Un demi setier[44]! З блискучої кавоварки струменіє пара. Він показує на мене, і вона підходить. Il est irlandais. Hollandais? Non fromage. Deux irlandais, nous, Irlande, vous savez? Ah oui[45]! Вона думала, ти хочеш сиру hollandais, голландського. Пообідньої закуски, ти знаєш це слово? Пообідній. Я знав одного хлопця в Барселоні, чудного, з дивацтвами, то він називав сир своєю пообідньою закускою. Ну що ж, slainte[46]! Над мармуровими столами винний дух, до якого долучаються гучні утробні бурчання. Його дихання шириться над нашими тарілками, вимазаними підливою, виходячи з його уст, зеленуватих від полинівки. Про Ірландію, про далькассіїв{95}, про сподівання, змовників і про теперішню позицію Артура Гріффіта. Аби впрягти мене в один із ним запряг, наших кримінальних дій, нашої спільної справи. Ти ж бо син свого батька. Я впізнаю голос. Його фланелева сорочка, прикрашена багряно червоними квітами, її іспанські китиці тремтять, чуючи його таємниці. Мсьє Дрюмон, славетний журналіст, так от ти знаєш, як цей Дрюмон назвав королеву Вікторію? Старою жовтозубою відьмою. Vieille ogresse із dents jaunes[47]. Мод Гонн, жінка дивовижної вроди, La Patrie[48], мсьє Мільвуа, Фелікс Фор, знаєш, як він помер? Ласолюби — вони є. Фрокен, bonne à tout fairer[49], яка тре-мне голизну чоловікам у лазні в Упсалі. Moi faire, каже вона. Tous les messieurs[50]. Але не цьому чоловіку, кажу я. Вкрай соромітний звичай. Митися — справа приватна. Я не дозволив би брату, навіть рідному братові, розпуста — далі вже нікуди. Зелені очі, бачу вас. Абсент-полинівка, його я відчуваю. Розпусники.
Гніт горить смертоносним синім вогником між долонями і горить ясно. Спалахують розпушені волокна тютюну: наш куток осяяний полум’ям і їдким димом. Під його картузом ольстерського волонтера круті вилиці. Як утікав із в’язниці головний центр, ось достеменна версія. Перебрався нареченою, фата, флердоранж, і каретою в Малагайд. Саме так і втік, чесно. Про вождів, що пішли в небуття, про тих, кого зрадили, про відважні втечі. Вони перевдягалися, їх ловили, вони щезали, і вони вже не з нами.
Знехтуваний закоханець. У той час я був здоровий молодий селюк, можете повірити, принагідно покажу фотографію. Кажу чесно. Закоханий, щоб здобути її прихильність, він з полковником Річардом Берком, таном свого клану, пробрався до мурів Кленкервельської в’язниці і, притиснувшись до землі, побачив у тумані, як полум’я відплати рвонуло їх і висадило дощенту. Скалки скла і купа розтрощеного каміння. У веселому місті Парижі ховається він, Іген Паризький, якого не розшукує ніхто, крім мене. Його
