Українська література » Сучасна проза » Паперові солдати - Брати Капранови

Паперові солдати - Брати Капранови

Читаємо онлайн Паперові солдати - Брати Капранови
Може, Хома? — підказав Маркелов.

— А є якийсь список імен на Ха? — поцікавився Мудрицький.

— Так у святках подивіться, — знизав плечима священик.

— У святках? А де вони? — Стекляр іще раз подивувався тямущості ніжинського бібліотекаря.

Служитель культу показав пальцем у куток. Стекляр підійшов і взяв з полиці тоненьку книжечку-календар.

— Як цікаво... — він погортав сторінки, потім кивнув Маркелову: — продовжуйте без мене, — і попрямував до виходу з храму.

— Ну що, паскудо, будеш говорити, чи спочатку тобі зуби вибити? — почувся з-за спини громовий голос капітана.

Стекляр не любив дивитися на те, що в документах називалося «застосуванням фізичного впливу». Куди краще мати справу з підозрюваним вже після такого застосування, коли будь-який рух слідчого викликає в ньому судоми страху. Кожному своє: Маркелову сила, а керівнику психологія. Стекляр вийшов з незатишного приміщення на церковний двір і примостився у тіньку біля криниці, повністю занурений у вивчення церковної книжечки.

— Ти диви! — захоплювався він, вкотре переглядаючи списки християнських святих. — Христофор, Харлампій, Хома, Харитон. Оце і все.

Після повернення до управління МҐБ, Стекляр перш за все наказав Мудрицькому:

— Так, пиши відношення. Просимо допитати усіх підслідних, що проходять по статтям за антирадянську діяльність, чи не відома їм людина з ініціалами Н і X... Розумієш, виявляється, у християнському календарі лише чотири імені на Ха, — пояснював він під стукіт друкарської машинки. — Та й ті зустрічаються лише у старих дідів. А значить що? Значить, наш художник — Ен Ха! Ен Ха, а зовсім не Ха Ен.

8

Вхід до криївки ховався під дровітнею, тому кожного вечора перед початком роботи доводилося перекладати дрова, а після завершення — вертати їх на місце. Через це, а також через короткі літні ночі справа з облаштування просувалася повільно попри те, що Грім із Гнатом працювали вправно та із задоволенням — не все ж відсиджуватися на горищі, треба й кров по жилах розігнати. Яму попід сараєм викопали ще навесні, коли свіжу землю легко викинути так, щоб вона лишилася непоміченою, тоді ж поклали перекриття. Зараз лишалося тільки обкласти стіни колодами, настелити підлогу та зробити лежаки — здається, не так вже й багато, можна швидко впоратися. Однак швидко — це коли є готові дошки, а чи принаймні кожну з них не треба випилювати, скоцюрбившись у крихітній ямі, впріваючи від задухи під низькою стелею, це коли можеш працювати на сонці, а не глупої ночі, це коли кожна стружка чи жменя тирси не вимагає знищення, бо може здатися підозрілою випадковому стрибку чи міліціонеру.

— Друже Грім, можна запитати? — довготелесий Гнат на долівці працював повздовжньою пилкою, і сорочка на його спині змокріла ущент. — А хіба Буйний мав право зайняти криївку, яку готували були для нас?

Грім, який, примостившись на нашвидкуруч збитому риштуванні, облаштовував вентиляційний хід через загату, озирнувся:

— Знаєш, як кажуть, сусідське поле — не чуже. Він же знає, що ми його силою вибивати не станемо, от і зухваліє.

— Але ж совість має бути!

— Друг Зот уже написав Буйному, а той відповідає, що змусили обставини.

— Як лисичка, — невесело посміхнувся Гнат і витер спітніле чоло.

— Яка лисичка?

— У зайчиковій хатці: собаки гнали — не вигнали, ведмідь гнав — не вигнав.

— Еге ж. Але Зот відправив ляментацію у Центральний Провід. Я теж буду наполягати на відзисканні криївки в Буйного, бо тут зимувати не можна, — голос провідника посуворішав. — Тут дитина, а діти небезпечні.

— Антося? — Здивовано обернувся Гнат. — Але ж вона допомагає нам...

— Сьогодні нам, завтра їм. Ти знаєш, що для того, щоб викрити сотника Спартана, агент МҐБ одружився з його сестрою?

— Одружився з сестрою? — не повірив Гнат.

— Саме так. Одружився і виказав, — Грім менторськи покивав головою, хоч співрозмовник і не міг цього побачити. — Комуністи не вірять в Бога, тому не мають нічого святого. Ні любові до жінки, ні жалю до дитини. Ніц.

Гнат зітхнув.

— А як просувається твоє навчання? — поцікавився провідник.

— Та просувається, — невесело відгукнувся хлопець, і пилка в його руках заспівала з лютою силою.

— А з чого така досада?

Гнат раптом зупинив роботу і обернувся до Грома.

— Не моє це, друже провідник. Хлопці там воюють, а я тут папір псую! Мене на підривника навчали.

— Правильно. Підривнику, так само, як і художнику, потрібна тверда рука.

— І що з того?

— А те, що ворог сильніший, тому нам не здолати його у відкритому бою. Однак зараз західні країни почали прозрівати, тому потроху складається міжнародна антисталінська коаліція. За кілька років, коли вони уже всерйоз візьмуться за СРСР, мають побачити, що українці — не худоба у стійлі. Що ми боремося. Помагають лише тим, хто бореться. Зрозумів? Хто борець, той здобуває світ.

— А хіба підривати їм машини й тюрми — це не боротьба?

Грім поклав молоток, спустився з ослона, на якому був стояв, і зазирнув Гнатові в очі:

— Олівець в умовах підпілля є більш грізною зброєю, ніж куля. Скільки разів тобі говорено?

— Але ж совіти нас не олівцями б’ють!

На скронях провідника виступили жили:

— Накази Проводу не обговорюють, а виконують. Це зрозуміло?

— Зрозуміло, — буркнув Гнат і знову взявся до роботи.

Та Грім не поспішав повертатися на риштування.

— Я знаю, про що ти насправді думаєш! Про того капітана, що вивіз на Сибір твою родину. Як його?

— Маркелов, — буркнув Гнат.

— Маркелов, — повторив Грім відлунням. А потім повернувся до командирських інтонацій. — Так от, викинь його з голови. Це наказ!

Пилка несамовито шурхотіла у Гнатових руках, хлопець смикав її так, неначе збирався вимістити на дошці усю свою лють. Мовчанка підлеглого явно прийшлася провідникові не до смаку.

— Пропагандивний фронт зараз є важливішим за все! І не тобі рішати, як і що робити. Скажуть малювати — будеш малювати, скажуть підривати — будеш підривати, — Грім різко махнув рукою, ніби ставлячи крапку у розмові, і повернувся до своєї роботи.

Після робочої ночі день ставив перед підпільниками наступні задачі — відпочити та відновити сили до вечора, забезпечити чатування на горищі, але окрім цього на Гната чекали уроки малювання, коли друг Зот садив його біля себе та

Відгуки про книгу Паперові солдати - Брати Капранови (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: