Повії теж виходять заміж - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Після снігопаду транспорт ходить погано, і Гелена спізнюється на свою лекцію, але все одно зберігає щасливий спокій впевненої жінки. По-перше, вчора платили. Кілька днів можна жити спокійно. А потім, дасть Боже, заплатять ще. По-друге, Гелена відчуває неймовірний приплив енергії від того, що сталося вчора у них з Артемом. Треба буде частіше годувати його вечерею, а потім брати до себе в ліжко. Це, власне, їхнє спільне ліжко. І взагалі, він її законний чоловік. Сам Бог велів ділити з ним ложе. Врешті-решт, якщо він їй знов остогидне, то вона його знову відставить, було б тільки того горя.

Безподієвий період життя закінчився. Той нічний снігопад спричинив лавину нових подій, переважно радісних.

Заплатили за лекції в навчальному закладі. А потім дали аванс за переклад книги «Філософія довкілля: антропологічний аспект». Плюс доброчинна організація погодилась оплатити її дорогу на місячне євростажування в університеті міста Льєж, де була одна з найкращих в Європі кафедра з гуманітарних проблем довкілля. Отже, треба якось дожити до весни, а там буде зовсім добре.

- Якщо ти там не знайдеш собі мужика, то будеш останньою дурепою, – казала Гелені Яна. – Можеш підібрати п'ять-шість козлів з того регіону за списком шлюбних оголошень, понаписувати листи, можна один той самий текст, тільки міняти імена, а потім призначити зустріч уже там.

Але в Гелени не було часу на шлюбні каталоги. До далеких берегів починає тягти, коли на рідних вже зовсім нестерпно.

А тут розпочався злет. Звідусіль сипалися гроші за давні роботи, і здавалося, так буде завжди. Ілюзія повноти буття робила її стрункішою, покращувала колір обличчя. Звідусіль лунали компліменти:

- Пані Гелено! Який у вас чудовий вигляд!

Почав танути сніг, крізь грязюку пробивається непристойно запашна весна. Вдома ввечері, після виснажливого дня, її зустрічає Артем. Знімав з неї пальто, знімав черевички, шепотів «будеш вечеряти зараз, чи трошки відпочинеш?»

Навіть прикро, що не можна його взяти з собою до Льєжа.

Вони прощалися і пристрасно, і щемно, і радісно, як в ті часи, коли Артем їздив у свої експедиції. Якби не часті розлуки, вони б не зберегли так надовго свою любов. І зараз знов усе буде, як раніше. Просто так склалося життя, що тепер їде Гелена. За місяць вона повернеться, а він чекатиме на неї, солодко пригадуючи кожне слово і кожен дотик їхньої останньої ночі перед розлукою.

А Яна все-таки зателефонувала напередодні від'їзду:

- Щасливої дороги, Гелено! Бажаю щасливих вражень і нових зустрічей! – Яна зробила особливий наголос на «нових зустрічах».

Коли в ресторані на прийнятті на честь закордонних фахівців з проблем екології аж паморочилася голова від розмаїття запропонованих страв і коштовних напоїв, Гелена відчула гордість, що за це платить не якийсь дрібний буржуа зі статевими проблемами, які сподівається вирішити з допомогою Східної Європи, а міжнародна наукова організація.

Вина, шампанське, коньяк, віскі змішувалися в неймовірних пропорціях, але то були ті високоякісні напої, від яких під ранок нічого не болить. Їх поселили в готелі неподалік СенКруа, і повернувшись до себе, Гелена довго чула регіт її колег у коридорі й урочисте мовчання старовинного міста, де лише зрідка озивався дзвінкий дзиґар.

Йшов лише перший тиждень її перебування тут. Метушливе київське життя неймовірним чином відійшло в ірреальні потойбічні сфери. Здається, споконвіку живе вона в цьому місті у стані світлої необтяжливої самоти. Встає рано, пішки йде на роботу, а ввечері – назад, по дорозі заходячи до супермаркету, і, блукаючи величезним залом, вибирає собі щось на вечерю. А після вечері стоїть біля вікна, мимоволі зазираючи в чужі вікна на протилежному боці вузької вулички. Просто перед вікнами її номера – мансарда, де у віконцях немає фіранок. І Гелена бачить, як абсолютно сива стара жінка щось повільно їсть, а потім довго сидить біля неприбраного столу, очевидно, не маючи сил помити свою тарілку й чашку. Гелені здавалося, що вона знає цю бабусю дуже давно.

Настав вікенд. Організатори не подбали про організований відпочинок для стажистів, і кожен мав сам вирішувати, що робити на вихідні. Втомлена від київської метушні Гелена не прагнула ніяких нових знайомств. Перший день вона сама блукала старовинним містом із туристичним довідником в руках, а в неділю, втомившись від прогулянок по запаморочливо гарному, але, загалом, одноманітному ґотичному місту, довго сиділа у маленькій кав'ярні, недбало гортаючи той самий уже досконально вивчений довідник, знаючи все про славетних уродженців славного міста Льєжа, яке, виявляється, фламандською звучить як Льойк.

Кава була дуже доброю, запашною і міцною, але після другої чашечки страшенно набридла. В роті було гірко, і Гелена гостро відчула, що їй нудно, що вона марнує життя, тут, у цій кав'ярні неподалік від Сен-Ламбер, де вже давно зупинився час. Крім неї у кав'ярні був тільки один відвідувач.

Він читав газету, попиваючи пиво «Авґустин» із келиха на ніжці, особливого посуду саме для цього пива. Від усвідомлення того, що той чоловік дивиться на її ноги, відчуття марності життя зросло ще більше і врешті-решт стало нестерпним. Гелена заплатила за каву й пішла. Вона відчула: той чоловік зауважив, що вона розмовляла з офіціантом англійською. Коли Гелена повільно рушила вузенькою вуличкою у напрямку до Сен-Ламбер, то почула, що в неї за спиною грюкнули двері кав'ярні.

Наступного дня, в понеділок, Гелена весь час думала, що варто було б познайомитися з іншими стажистками, аби не бути такою самотньою наступними вихідними. Під час обіду сіла до столика до білоруски Асі, почала з нею розмову ні про що, і довідалася, що та їздила на вихідні аж до Брюґґе, бо коли ще трапиться нагода побувати в цій країні? А наприкінці робочого дня до Гелени підійшов доктор Мартин Керт, чоловік, з яким вони працювали і який ще в перший день знайомства просив називати його просто Мартом. Март поцікавився, чи не сумувала Гелена під час вікенду. А потім спитав у неї дозволу, чи не може він представити їй