Довбуш - Гнат Мартинович Хоткевич

«ходжував» і сам трохи… Не пішло це йому на користь, бо бідним був, бідним і зостався, але про опришків знав багато, оповідав про деяких як самовидець, у живих фарбах. Часто, бувало, як підіп'є, розохотиться, то звертає сам розмову на опришків — і тому Олекса ще в дитячих літах знав, хто такі були Пискливий і Пинта.

Василь відзивався про них з пошаною:

— То такі були люде, що не боєлиси фестунків.[31] Бий та й вже… Пискливий так тот бирше на міста був нападав. Отинія — таже то гет на долах!.. І не боєвси!..

А панів, дворів, ади, панцких — і не зрахувати!.. У Березові там Голінський був пан… У Незвиськах, у Вороні — там пан Каркович; того пекли, аби візнав, де гроші. А в Микуличині був отаман Гнат. Забув–сми, єк го порєкло.[32] Так тот Гнат усе на опришки засідав та й помагав панам. Ті микуличинські люде… вни все йкіс такі…

Мабуть, і Василеві досталося свого часу від микуличинців, коли він їх так характеризував:

— Так ми… ци я хтів сказати опришки — йшли на того Гната. А у нього був слуга Тимшак Микита. Так тот Микита вергси оборонєти того Гната. Ці, опришки, того Микиту покалічили, оє… Не лізь!

Велику частину успішності нападів Пискливого приписував Василь добрим стосункам отамана із євреями:

— Бо вни, жиди, всьо знают: єк направити, єк шо… Був коломийський жид оден — Мендель. Так тот самий ставав на опришка, єк на добрім рабунку. До–обре справ'єв, бо багачів усіх знав. Але шос зле погостив — завісили го в Коломиї.

І це так вразило отамана опришків, що він прирік помсту: хвалився, що спалить Коломию. Товариші думали, що то він тільки так, а він справді.

— Ровту[33] зібрав чоловік трицік. Були там Микулики три брати — Семань, Іван та Гарасим; Хабараки були з Дитковец та ше оден леґінь Дмитр — то все піддані дитковецького пана. Бойки були з–під Перегінська, теж три брати — Іван, Василь та Федір. Із Рунгур були три жолобєка — Гринь, Івась і Федір, і ше оден Федір із Ключева із Долишнєго. З Ямної був оден, лиш уже не згадаю… Знаю, шо Шипитчуків зєть був він. Ци всіх можу запамнєтати? Прокіп Ковбаса ще був, видиш? То ґазда був, у Вербіжі сидів. Мав штири воли, корів п'єть, добру — а такой ходив ув опришки.

А був іше Абрамко Метерцій, сапогівський орендар. Він теж достачював нам усєчину: горівку, порох, олово на кулі, сукно, харч, зброю — усєке. Там цес Абрамко й тепер приніс опришкам боклаг горівки, десік фунтів пороху, їсти. Та йк зачюв, шо лагодитси Пискливий на Коломию — зачєв не радити. «То, — кае, — місто велике, сокочене.[34] Там варта. А хуч і без варти: єк си збігнут тілько люда, тот із колом, тот із со–киров, тот іше з чим — мусите тікати спередь тілько люда. Ліпше йгіт на Заболотив. То місто менче, а жиди, — кае, — там дуже багаті. То здобич, — кае, — буде така сама, єк і в Коломиї, а небезпеки нема».

Та й так розговорив усіх хлопців, що таки постановили на Коломию не йти, а спробувати Заболотова.

У Заболотові рабували[35] самі корчми. Лиш, казав мені Ковбаса, самого фантя набрали, а грошей не було — так казав. Я му кау: брешеш, видев. Бо де ж таки, аби у гендлярів грошей не було? А він таки кае, що не було.

Під Дебеславцєма поювали–смиси, кае, то мені припали дві жидівські бекеші, онна сорочка та ще дрібне фантє. То все Абрамко відкупав у мене за двацік золотих. Абрамко теж, кае Прокіп, питавси за гроші. А ми му кажемо, шо не було.

«Лихо–сьте шукав, — кае. — Гроші були, лиш ви не вміли добре шукати».

Взагалі старий Василь багато оповідав про Пискливого й ставив його дуже високо. Але коли об'явився Пинта, то сей ніби одразу став іще вище.

«То вже нашєське йкес було. Каут, шо го нічо си не ловило: ні куля, ні сокира, ні вогонь, — такий то був ді тот Пинта опришок. Я го вже–м не вигів. Говіркували люде».

Про подвиги Пинти, які з'єднали йому таку славу, розказував Василь, наприклад, таке:

— Дес на Угорщині під Чегйовом є місто Бурштин за горов. Там іздавна стоєв замок, фестунок, ади. Пинта йшов туда та й зажідав грошей від тамтих панів. А пани замклиси у тот фестунок та й грошей не хтіли Пинті дати.

Обиздривси[36] Пинта. А там, ді верх того фестунку, була дуже велика гора. Узєв Пинта великого дуба, зніс на тоту гору, а видти пустив. Та тот дуб єк си поніс, то фестунок гет цалком розніс на кавальчіки, ає!..

Старовинний спосіб добування укріплених міст зостався в пам'яті гуцулів з переддавніх віків. Так їх предки били у візантійські стіни. Малий Довбуш слухає і не знає, що цей спосіб і ця легенда будуть пристосовуватися до всіх видних опришків і до нього, Олекси Довбуша, в першу голову і в незчисленних варіантах.

Із моментів діяльності об'єднаних ватаг Пискливого й Пинти в пам'яті Василя зостався напад на столицю Гуцульщини — Косів.

— Був там, у Косові, великий багач жид Гедалія. Він був такий багатий теменно, що держєв ув аренді цалі добра: Косів, Кути, Єблонів, і ще… Не було багатшого жида на всі гори. Гедалиха, було, єк