Людолови. Том 2 - Зінаїда Павлівна Тулуб

Староста канівський і староста черкаський прибули до Базавлуку в дуже дражливій справі. Треба було втлумачити Бородавці, а через нього і голоті, що перед турецькою навалою мусять змовкнути всі суперечки і що треба негайно виступити в похід.

Справа була не з легких. Цілі повіти і волості палали у вогні селянського повстання і приписувалися до козацького війська, а головне, вже два роки було на Україні аж два гетьмани, і ніхто з них не думав відступити один одному свою булаву. Вони не дійшли до відкритих боїв, як колись Байбузин батько з Полоусом, але мовчазно розподілили владу: Бородавка сидів на Базавлуку, а Сагайдачний господарював у Києві, над усією Наддніпрянщиною і над Поліссям. Між ними залягли зелені пустині Дикого Поля, і цей природний кордон мимоволі, виправдував і їх відокремленість, і самостійність.

Але грізна звістка про похід Османа розгойдала селянське море, розбуркала козацьке військо і неминуче мусила привести обох гетьманів до якихось стосунків, а, можливо, і до відкритої боротьби. А тому, що для Варшави Петро Конашевич був єдиним прийнятним командувачем, — треба було якось замулити Бородавці очі, щоб він не переплутав варшавських планів і карт.

— Жахливе лихо насувається на наш степ, — сказав староста черкаський, цокаючись з Бородавкою за вечерею, — бо перед рабством всі однакові, і всіх заберуть у неволю.

— Еге ж! Чисто виметуть степ! Живої душі не залишиться, якщо ми не втрутимось, — мотнув головою Бородавка. — Дав я їм чосу восени. Тікав від мене Кантемір-мурза, мало штанців не загубив. Скільки ясиру від нього відбили!.. Але ж з Османом буде гірше; сила в нього незліченна. Чисто вимете степ, — сумно додав Бородавка по хвилі.

— Ото ж я й кажу. Треба нам забути всі чвари і пам'ятати: ми — одна країна, один у нас найясніший пан круль, і всі ми віруємо в пана Єзуса і в свєнту панну Марію, і свєнтему Христові вклоняємось. А якщо пани ксьондзи і пани попи пересварилися, то це їх хатня справа і воно нас не стосується.

— Та чорт їм у печінки — і попам і ксьондзам! — згодився Бородавка. — І без них покуштуємо лиха з тими клятими турками.

Cтapоста черкаський поморщився від такого надто одвертого вислову, але з удаваним захопленням відповів:

— О, зараз видно, що пан гетьман є людина доброго розуму! Бо ж інші політики плутають на рівному. А я так вважаю, що треба спочатку відбитися від зовнішнього ворога, який несе загибель — не самим лише нам, воякам, — але й нашим старим батькам, жінкам та дітям, а головне — має намір стерти з землі Запоріжжя. І хай пан гетьман не забуває, що корона поблажливо і шляхетно ставиться до козацького звичаю. Вона ніколи не втручалася у ваші справи і завжди шанувала волю ради козацької, - підніс він значливо палець. — Хай у перший раз Іскандер-баша небагато чим тут поживився, але коли за його пропозицією тyрки збудують тут кільканадцять фортець і вивчать плавні, як свій Босфор, — доведеться Запорозькому військові попрощатися із своєю волею і з звичаєм, а пану гетьманові — з булавою, якщо не з життям, бо за реляціями чужоземних дипломатів і наших шпигунів турецьке військо нараховує зараз півмільйона вояків.

Це зовсім не всміхалося Бородавці. З хвилину сидів він, широко розплющивши очі.

— А що ж вирішила в цій справі корона?

— Перш за все, треба припинити будь-які суперечки в надрах народних. По-друге, треба обміркувати цю жахливу і пекучу справу, а тому треба зібратися докупи і домовитися про все.

— Де зібратися? Як? — нашорошено перепитує Бородавка.

— Очевидно, доведеться скликати раду, бо корона бажає вислухати голос народу, — обережно вибирає слова староста черкаський. — Спеціальний королівський посол оголосить перед військом універсал його мосць пана круля, і тоді ж корона сплатить війську всю свою заборгованість і домовиться щодо загального плану кампанії як на морі, так і на суходолі.

— І про головного командувача, — бовкає староста канівський, що весь час куняв і прокинувся так не до речі.

Стapocтa черкаський тільки оком блимнув на невдалого дипломата, але з невимушеністю світської людини підхоплює недоговорену фразу.

— …бо ще невідомо, хто керуватиме всіма збройними силами Речі Посполитої — великий гетьман литовський, Ян-Карл Хоткевич, чи Любомирський, гетьман польний, замість Конецпольського, який ще й досі мучиться у полоні.

Але Бородавка відчув нещирість відповіді.

— А цей прихвостень та нахлібник Сагайдак де тоді буде? — рубає він з плеча, і шия його наливається кров'ю.

— Пан старший над військом козацьким, певно, теж буде на раді, бо на ній мусять бути присутні геть усі козаки, які тільки існують на цілому світі.

— Як-то?! Козацьке військо вигнало його геть, як собаку, а він знову-таки до війська полізе? — з люттю у голосі підводиться Бородавка.

Староста знизує плечима.

— Якщо військо козацьке — вигнало його, як козака, то воно не може вигнати його як представника його мосць пана круля, тим більше, що навіть найзапекліший ворог не може заперечувати, що, в справах військових Сагайдачний людина з великим хистом і досвідом і в таку жахливу хвилину може подати добру пораду. Невже пан гетьман перед. загрозою знищення Запорозького війська бажає зняти бунт проти свого короля в особі його представника?

Бородавка стоїть, спираючись долонями на край стола, і слова стають йому впоперек горла. Власне кажучи, нема чого сперечатися, бо староста тактовно не назвав Сагайдачного гетьманом, і твердо наступив на ногу своєму супутникові, щоб він вдруге не бовкнув зайвого.

Бородавка мовчки хапає баклагу меду, наливає собі добрий кухоль, перекидає його під вуса, потім важко сідає на лаву.

— А хто буде на чолі війська козацького у поході? — хрипить він, а очі з п'яною настирливістю шукають погляд пана старости.

— Звичайно, той кого оберуть пани козаки. А оберуть вони того, хто пильнує військовий інтерес від вовків, хоча б то й у шкурі овечій.

Нічого не сказав пан староста черкаський, але Бородавка розуміє слова його, як ухвалу своєї тактики, і лють його вщухає так само раптово, як і спалахнула. Він хитається на лаві, широко розсунувши під столом ноги, і раптом починає хрипко реготати:

— Еге-ге! Правду каже вельможний пан староста! Ну й хай йому чорт!.. Хай приходить!.. Бo ж мої хлопці хутко насиплють йому солі на хвіст. Хай гетьманує над київськими попами, а нам таких, як він, не треба.

— Ну, так, пане гетьмане, так. Але вам, як державному мужу і дипломатові, доведеться чинити йому поблажливу гостинність переможця і народного обранця, — всміхається староста черкаський.

А староста канівський, що вже трохи