Таємнича історія Біллі Міллігана - Деніел Кіз

Subata Mart Osmi 1980

Kako ste? Kazma nadamo. Zaluta Vreme. Ne lečenje Billy je spavanje. On je U redu ne brinite. I dem na pega. Učinicu sve šta mogu za gaň možete ra čunati na mene «Nužda ne poznaje zakona».

Nemojete se

Ragen

Письменник переклав листа так:

Субота, 8 березня 1980 року

Як ваші справи? Сподіваюсь, у вас усе добре. Я втрачаю час. Біллі більше не отримує лікування: він знову заснув. Але не хвилюйтесь, усе з ним буде гаразд. Тепер я буду за головного і зроблю для нього все, що зможу. Покладіться на мене. «Необхідність не знає закону».

Рейджен

Епілог

У подальші місяці я підтримував зв’язок із Біллі тільки через листування й телефонні розмови. Він не полишав надії, що апеляційний суд скасує вирок, за яким його відіслали до Ліми, і він зможе повернутись до Афін, аби продовжити лікування в лікаря Кола.

14 квітня 1980 року, на повторному перегляді справи Міллігана, суддя Кінворті відхилив скаргу, яку захисник Біллі подав проти Рональда Габбарда, коменданта шпиталю в Лімі, та Льюїса Лінднера, головного лікаря. Адвокат звинувачував їх у зневазі до суду, оскільки ті проігнорували вказівку лікувати Біллі від синдрому множинної особистості. Попри це суддя постановив, що Біллі повинен залишатись у Лімі.

Протягом майже всього 1979 року Законодавчі збори штату Огайо працювали над змінами до чинного законодавства стосовно осіб, які скоїли злочини, але були визнані невинними на підставі божевілля. Політики вирішили надати окружному прокуророві право вимагати, щоб питання про переведення хворого до установи з менш суворим режимом (що раніше передбачалось законом), тепер вирішував суд за місцем скоєння злочину. Термін, через який пацієнт міг попросити про перегляд справи, подовжили з дев’яноста днів до ста вісімдесяти, і слухання тепер повинно було проводитися публічно, в присутності преси й телебачення. Невдовзі в народі ці поправки прозвали Законом «Колумбус Диспетч», або ж Законом Міллігана.

Берні Явич, котрий колись був обвинувачем у справі Міллігана, пізніше сказав мені, що був членом підкомітету Асоціації прокурорів штату Огайо, де й розроблявся проект нового закону. Явич зізнався:

— На мою думку, група була створена винятково через галас, який здійнявся довкола справи Міллігана.

Новий закон (білль № 297) пройшов у Сенаті й мав набути чинності 20 травня 1980 року. Суддя Флаверс сказав мені, що прийняли його тільки через Біллі.

* * *

1 липня 1980 року я отримав листа з поштовим штемпелем Ліми. На звороті конверта був напис друкованими літерами: «Терміново». Відкривши конверт, я побачив три аркуші, списані арабською в’яззю. Перекладач сказав, що листа написано досконалою арабською мовою. Ось уривок звідти:

Іноді я не знаю, хто я такий чи що я таке. А часом не впізнаю тих, хто мене оточує. У голові й досі відлунюють знайомі голоси, але я більше не ладен розібрати слів. Окремі обличчя мовби виринають до мене з мороку, але мені дуже страшно, бо моя свідомість розпалась на уламки.

Моя [внутрішня] сім’я не виходить зі мною на зв’язок, і то вже давно. […] Ось уже кілька тижнів справи йдуть не надто добре. Але я не маю жодного контролю над ситуацією. Мені ненависне все, що діється довкола, проте я не можу ані завадити цьому, ані щось змінити. […]

Під листом стояв підпис: «Біллі Мілліган». За декілька днів я отримав іще одного листа. Там пояснювалось, хто був автором попередньої епістоли.

Ще раз вибачаюсь за іншомовні листи. Мені дуже ніяково через ті непорозуміння. Артур добре знає, що ви не володієте арабською, і все одно бере й надсилає вам того дурного листа!

Артур ніколи не намагався когось вразити, тож він, певно, просто заплутався чи забув. Артур навчав Семюеля арабської, проте Семюель ніколи не пише листів. Артур каже, що хизуватися — це погано. Хотів би я, щоб він знову зі мною побалакав. Відбувається щось лихе, і я не знаю чому.

Артур також знає суахілі. У в’язниці Лебанона він прочитав багато підручників із основ арабської мови. Артур мріяв досліджувати піраміди та єгипетську культуру. Він хотів вивчити їхню мову, щоб розуміти, що написано на стінах пірамід. Якось я запитав Артура, чому його так зацікавила та здоровецька трикутна купа каменюк, а він відповів, що його не надто цікавить те, що всередині гробниці, але це, мовляв, може дати ключ до розгадки того, як гробниця взагалі туди потрапила. Він сказав, буцімто її існування суперечить законам фізики і він хотів би знайти відповідь. Артур навіть змайстрував маленькі макети пірамід із картону, та Девід їх поламав.

Біллі-Р

За словами Біллі, на той час у шпиталі санітари часто знущались із пацієнтів і били їх, але з усіх особистостей тільки Рейджен і Кевін протистояли свавіллю санітарів. За це Артур навіть зняв із Кевіна статус небажаної персони.

28 березня 1980 року Кевін написав мені листа:

Трапилось щось дуже погане, хоч я й не знаю що. Я завжди відчував, що остаточне розщеплення — це лише питання часу і настане день, коли Біллі засне назавжди. Артур каже, що Біллі ледве-ледве встиг пізнати смак свідомого життя, і цей смак, на жаль, виявився гірким. У цьому місці він згасав із кожним днем. Він не міг зрозуміти, звідки в тутешніх працівників стільки ненависті й заздрощів. Вони навіть під’юджували інших пацієнтів нападати на нього, аби спровокувати Рейджена на бійку, але Біллі вдавалося стримувати Рейджена. Більше не вдається. Лікарі кажуть про нас жахливі речі, але найгірше те, що все це правда.

Ми — тобто я — виродок, непорозуміння, помилка природи. Ми всі ненавидимо цю діру, але тут нам і місце. Не те щоб суспільство було готове радо нас прийняти, адже так?

Рейджен припиняє все назавжди. В нього немає вибору.