Українська література » Сучасна проза » Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
він одужав. Князеві Андрію хотілося схопити, зім'яти, притиснути до своїх грудей цю маленьку, безпорадну істоту; він не смів цього зробити. Він стояв над хлопчиком, оглядаючи його голову, ручки, ніжки, що визначалися під ковдрою. Щось зашаруділо біля нього, і якась тінь виникла під запоною ліжечка. Він не оглядався і, дивлячись в обличчя дитини, слухав її рівне дихання. Темною тінню була княжна Марія, яка нечутними кроками підійшла до ліжечка, підняла запону й опустила її за собою. Князь Андрій, не оглядаючись, упізнав її і простягнув до неї руку. Вона стиснула його руку.

— Він спітнів, — сказав князь Андрій.

— Я йшла до тебе, щоб сказати про це.

Хлопчик уві сні трошечки поворушився, усміхнувся й потерся лобом об подушку.

Князь Андрій подивився на сестру. Променисті очі княжни Марії в матовому півсвітлі запони блищали більш, ніж звичайно, від щасливих сліз, що стояли в них. Княжна Марія потяглася до брата й поцілувала його, злегка зачепивши за запону ліжка. Вони погрозили одне одному, ще постояли в матовому світлі запони, ніби не бажаючи розстатися з цим світлом, в якому вони втрьох були відділені від усіх інших. Князь Андрій, кошлаючи волосся об серпанок запони, перший відійшов від ліжечка. «Так, це одно, що залишилось мені тепер», — сказав він, зітхнувши.

X

Невдовзі після прийняття його у братство масонів П'єр з повним, написаним для самого себе, посібником про те, що він мав робити у своїх маєтках, поїхав у Київську губернію, де була більша частина його селян.

Приїхавши до Києва, П'єр викликав до головної контори всіх управителів і виклав їм свої наміри та бажання. Він сказав їм, що негайно буде вжито заходів для цілковитого звільнення селян від кріпацтва, щоб до того часу селян не обтяжували працею, щоб жінок з дітьми не посилали на роботи, щоб селянам надавалася допомога, щоб кари застосовувались напутливі, а не тілесні, що в кожному маєтку мають бути засновані лікарні, притулки та школи. Деякі управителі (тут були й напівграмотні економи) слухали злякано, вбачаючи смисл промови в тому, що молодий граф незадоволений їхнім управлянням і затаюванням грошей; другим, після першого страху, здавалися кумедними П'єрове шепелявлення і нові для них слова; третім просто подобалося слухати, як говорить пан; четверті, найрозумніші, серед них і головний управитель, зрозуміли з цієї промови, як треба обходитися з паном для досягнення своїх цілей.

Головний управитель висловив велику прихильність до П'єрових намірів; але зазначив, що, крім цих реформ, конче треба взагалі зайнятися справами, які були в поганому стані.

Незважаючи на величезне багатство графа Безухова, відтоді як П'єр одержав його і одержував, як казали, п'ятсот тисяч річного прибутку, він почував себе значно менш багатим, ніж тоді, коли він одержував свої десять тисяч від небіжчика графа. У загальних рисах він туманно почував такий бюджет. У Раду платилося коло вісімдесяти тисяч з усіх маєтків; коло тридцяти тисяч коштувало утримання підмосковної, московського дому та княжен; коло п'ятнадцяти тисяч виходило на пенсії, стільки ж на богадільні й лікарні; графині на прожиття посилалося сто п'ятдесят тисяч; процентів за борги сплачувалось коло сімдесяти тисяч; будівництво початої церкви коштувало за ці два роки коло десяти тисяч; решта, коло ста тисяч, розходилася — він сам не знав як, і майже щороку він змушений був позичати. Крім того, щороку головний управитель писав то про пожежі, то про недорід, то про необхідність перебудування фабрик та заводів. Отже, перша справа, що постала перед П'єром, була та, до якої він найменше мав здатності і схильності, — заняття справами.

П'єр з головним управителем щодня займався. Та він почував, що заняття його ні на крок не посувають діла. Він почував, що його заняття відбуваються незалежно від діла, що вони не зачіплюють за діло, не змушують його рухатися. З одного боку, головний управитель виставляв справи у дуже поганому освітленні, показуючи П'єру необхідність сплачувати борги і розпочинати нові роботи силами кріпаків, на що П'єр не погоджувався; з другого боку, П'єр вимагав, щоб почали справу звільнення, на що управитель виставляв необхідність раніш сплатити борг Опікунській раді, і тому — неможливість швидкого виконання.

Управитель не казав, що це зовсім неможливо; він пропонував для досягнення цієї мети продати ліси Костромської губернії, продати землі низові і кримський маєток. Але всі ці операції в устах управителя пов'язувалися з такою складністю процесів, знімання заборон, витребувань, дозволів та ін., що П'єр розгублювався і тільки казав йому: «Так, так, оце й зробіть».

П'єр не мав тієї практичної чіпкості, що дала б йому змогу безпосередньо взятися за діло, і тому він не любив його і лише намагався вдавати перед управителем, що він заклопотаний ділом. А управитель намагався вдавати перед графом, що він вважає ці заняття вельми корисними для господаря і для себе обтяжливими.

У великому місті знайшлися знайомі; незнайомі поспішили познайомитися і радо вітали новоприбулого багача, найбільшого власника в губернії. Спокуси щодо головної П'єрової слабості, тієї, в якій він признався під час прийому до ложі, теж були такі сильні, що П'єр не міг протистояти їм. Знову цілі дні, тижні, місяці П'єрового життя минали так само заклопотано і зайнято між вечорами, обідами, сніданками, балами, не даючи йому часу опам'ятатися, як і в Петербурзі. Замість нового життя, яке сподівався почати П'єр, він жив усе тим самим колишнім життям, лише в іншій обстановці.

П'єр усвідомлював, що з трьох призначень масонства він не виконував того, яке наказувало кожному масонові бути зразком морального життя, і з семи чеснот зовсім не мав у собі двох: добронравності і любові до смерті. Він утішав себе тим, що зате він виконував інше призначення — виправлення роду людського, і мав інші чесноти — любов до ближнього і особливо щедрість.

Навесні 1807 року П'єр вирішив повернутися до Петербурга. По дорозі назад він мав намір об'їхати всі свої маєтки і особисто переконатися в тому, що з його розпоряджень зроблено і в якому стані перебуває тепер той народ, який ввірено йому від бога і якому він прагне зробити добро.

Головний управитель, вважаючи всі вигадки молодого графа майже безумством, невигодою для себе, для нього, для селян, — зробив поступки. Змальовуючи й далі справу звільнення неможливою, він дав розпорядження будувати в усіх маєтках великі будинки шкіл, лікарень та притулків; на приїзд пана скрізь підготував зустрічі, не пишно-урочисті, які, він знав, не сподобаються П'єру, а саме такі релігійно-подячні з образами та хлібом-сіллю, саме такі, що, як він розумів пана,

Відгуки про книгу Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: