Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Листи все ще були в його руці. Він машинально відкрив їх і став читати. Старий князь, на синьому папері, своїм крупним, довгастим почерком, вживаючи де-не-де титла, писав:

«Вельми радісну в цей момент звістку одержав через кур'єра, якщо не брехня. Бенігсен під Ейлау над Буонапартієм нібито цілковиту вікторію здобув. У Петербурзі всі тріумфують, і нагород послано в армію несть числа. Хоча й німець, — поздоровляю. Корчевський начальник, якийсь Хандриков, не збагну, що робить: досі не доставлено додаткових людей і провіант. Зараз же мчи туди і скажи, що я з нього голову зніму, щоб через тиждень усе було. Про Прейсіш-Ейлауський бій одержав ще листа від Петеньки, він брав участь, — усе правда. Коли не втручаються, кому втручатись не слід, то й німець побив Буонапартія. Розповідають, тікає вельми розстроєний. Гляди ж негайно мчи в Корчеву і виконай!»

Князь Андрій зітхнув і розпечатав другого конверта. Це був на двох аркушиках дрібно списаний лист від Білібіна. Він склав його не читаючи і знову прочитав батькового листа, що закінчувався словами: «мчи в Корчеву і виконай!»

«Ні, даруйте вже, тепер не поїду, поки дитина не одужає», — подумав він і, підійшовши до дверей, заглянув у дитячу. Княжна Марія все стояла біля ліжка і повільно колисала дитину.

«До речі, що, пак, іще неприємне він пише? — згадував князь Андрій зміст батькового листа. — Ага. Перемогу здобули наші над Бонапартом саме тоді, коли я не служу. Так, так, усе жартує наді мною… ну, та на здоров'я…» — і він став читати французького листа від Білібіна. Він читав не розуміючи половини, читав лише для того, щоб хоч на хвилину перестати думати про те, про що він занадто довго особливо і болісно думав.

IX

Білібін перебував тепер як дипломатичний чиновник при головній квартирі армії і хоча й французькою мовою, з французькими жартиками та зворотами, але з цілковито російською безстрашністю перед самоосудом і самовисміюванням описував усю кампанію. Білібін писав, що його дипломатична discrétion[439]мучила його і що він був щасливий, маючи в князі Андрії вірного кореспондента, якому він міг виливати всю жовч, що накопилася в ньому, коли він спостерігав, що твориться в армії. Лист був старий, написаний ще до Прейсіш-Ейлауського бою.

«Depuis nos grands succès d'Austerlitz vous savez, mon cher Prince, — писав Білібін, — que Je ne quitte plus les quartiers généraux. Décidément J'ai pris le goût de la guerre, et bien m'en a pris. Ce que j'ai vu ces trois mois, est incroyable.

Je commence ab ovo. L'ennemi du genre humain, comme vous savez, s'attaque aux Prussiens. Les Prussiens sont nos fidèles alliés, qui ne nous ont trompés que trois fois depuis trois ans. Nous prenons fait et cause pour eux. Mais il se trouve que l'ennemi du genre humain ne fait nulle attention à nos beaux discours, et avec sa manière Impolie et sauvage se jette sur les Prussiens sans leur donner le temps de finir la parade commencée, en deux tours de main les rosse à plate couture et va s'installer au palais de Potsdam.

J'ai le plus vif désir, écrit le Roi de Prusse à Bonaparte, que V. M. soit accueillie et traitée dans mon palais d'une manière, qui lui soit agréable et c'est avec empressement, que j'ai pris à cet effet toutes les mesures que les circonstances me permettaient. Pulssé-Je avoir réussit Les généraux Prussiens se piquent de politesse envers les Français et mettent bas les armes aux premières sommations.

Le chef de la garnison de Glogau avec dix mille hommes, demande au Roi de Prusse, ce qu'il doit faire s'il est sommé de se rendre?.. Tout cela est positif.

Bref, espérant en Imposer seulement par notre attitude militaire, il se trouve que nous voilà en guerre pour tout de bon, et ce qui plus est, en guerre sur nos frontières avec et pour le Roi de Prusse. Tout est au grand complet, il ne nous manque qu'une petite chose, c'est le général en chef. Comme II s'est trouvé que les succès d'Austerlitz auraient pu être plus décisifs si le général en chef eut été moins jeune, on fait la revue des octogénaires et entre Prosorofsky et Kamènsky, on donne la préférence au dernier. Le général nous arrive en kibik à la manière Souvoroff, et est accueilli avec des acclamations de joie et de triomphe.

Le 4 arrive le premier courrier de Pétersbourg. On apporte les malles dans le cabinet du maréchal, qui aime à faire tout par lui-même. On m'appelle pour aider à faire le triage des lettres et prendre celles qui nous sont destinées. Le maréchal nous regarde faire et attend les paquets qui lui sont adressés. Nous cherchons — il n'y en a point. Le maréchal devient impatient, se met lui même à la besogne et trouve des lettres de l'Empereur pour le comte T., pour le prince V. et autres. Alors le voilà qui se met dans une de ses colères bleues. Il jette feu et flamme contre tout le monde, s'empare des lettres, les decachète et lit celles de l'Empereur adressées à d'autres. А, так зі мною поводяться, мені не довіряють! А, за мною стежити наказано, добре ж; Ідіть геть! Et il écrit le fameux ordre du jour au général Benlgsen».

«Я поранений, верхи їздити не можу, отже й командувати армією. Ви свій кор д'арме привели розбитим у Пултуск: тут він відкритий, і без дров, і без фуражу, отже помогти треба, і тому, що вчора самі звернулися до графа Буксгевдена, думати треба про ретираду до нашого кордону, що й виконати сьогодні.

Од усіх моїх поїздок, écrit-il à l'Empereur, маю садно від сідла, і це, на додачу до попередніх поїздок моїх, зовсім заважає мені їздити верхи і командувати такою великою армією, а тому я командування оною склав на старшого після мене генерала, графа Буксгевдена, відіславши до нього все дежурство і все належне до оного, радивши їм, якщо хліба не буде, ретируватися ближче у середину Пруссії, бо залишалось хліба тільки на один день, а в інших полків нічого, як про те дивізійні командири Остерман і Сєдморецький заявили, а