Твори у дванадцяти томах. Том перший - Джек Лондон

послав до селища Ангейта та інших вірних мені людей, яких потай годував, скликати громаду. Усе плем'я зійшлося на втоптаному майдані перед моїм іглу: комори, де було раніше м'ясо, стриміли на палях позад нього. Прийшов і Мусу, став у середині кола, певний, що я щось намислив зробити, і приготувався відразу ж знищити мене. Але я підвівся і поштиво привітав його перед усіма.

— О Мусу, благословенний богом, — почав я, — ти, напевне, дивуєшся, навіщо я скликав людей, і, напевне, після стількох дурниць, що я накоїв, чекаєш необачних слів і необачних вчинків. Ні, цього не буде! Сказано ж бо, кого боги хочуть знищити, того спершу зводять з глузду. І справді я збожеволів. Я йшов проти твоєї волі, глумився з твоєї влади й чинив лихі та необачні вчинки. Але цієї ночі мені явився бог, і я зрозумів, який гріховний був мій шлях. Ти ж стоїш перед мене, немов осяйна зірка, з променистим чолом, і я збагнув серцем велич твою. Мені все стало видно, як на долоні. Я знаю, що ти розмовляєш із богами, і коли ти говориш, вони слухають тебе. І я згадав, що всі мої добрі вчинки зроблено з ласки богів та ласки Мусу.

Так, діти мої, — вигукнув я, звертаючись до людей, — все те, що я зробив добре й справедливе, зроблено за порадою Мусу. Коли я слухався його, мені велося гаразд, коли ж затуляв вуха свої й чинив, як веліла глупота моя, — все йшло на зле. За його порадою зробив я запас м'яса і в лиху годину годував голодних. З його ласки я став за ватага. А на що я використав свою владу? Признаюся чесно: ні на що. Голова мені запаморочилась від влади, я вважав себе більшим за Мусу, і бачите — доскочив біди. Моя влада була немудра, й боги розгнівалися. Вас прикрутив голод, у матерів висхли груди, маленькі діти плачуть безугаву ночами. А я, що мав серце проти Мусу, не знаю тепер, що діяти і звідки здобути їжі.

На це вони, всміхаючись, хитали головами й перешіптувалися, і я здогадався, що мова йде про хлібини й рибу, Я квапливо повів далі:

— Тепер я пересвідчився, що я дурний і ні на що не здатний, а Мусу має силу та розум. І тепер, прозрівши, я каюся й хочу виправити зло. Я кинув неправедним оком на Кукту, і що ж — вона дісталася Мусу. Проте вона моя, бо ж я заплатив Тумасукові крамом за неї. Але я не вартий її, і вона піде з іглу свого батька до іглу Мусу. Місяць меркне, коли сяє сонце. Хай Тумасукові лишиться крам за дівчину, а вона дурно припаде Мусу, тому що боги його призначили їй за пана.

І ще я користувався нерозумно з достатків своїх і гнітив вас, діти мої, тому дарую бідон з-під гасу Мусу, і кістку, і цівку, й мідяний казан. Отож я не зможу збирати більше статків, і коли ви хотітимете гучу, він задовольнить ваше бажання, не грабуючи вас. Бо він велика людина, і боги говорять його устами.

Серце моє розм'якло, і я каюся, що такий був безтямний. Я дурень і син дурня; я невільник нікчемного бога Біз-Нес, я знаю, що ваші шлунки порожні і не можу їх наповнити, то невже ж мені бути ватагом і сидіти вище за нього та панувати, підкопуючись під нього? Невже мені й далі чинити лихо? Мусу — шаман і має мудрість надлюдську, отже, він зможе бути добрим і справедливим ватагом. Тому я зрікаюся влади й передаю її Мусу, бо тільки він знає, як вас нагодувати тепер, коли в селищі немає м'яса.

Люди заплескали в долоні й загукали: «Клоше! Клоше!», що означає «добре». Я бачив подив у занепокоєних очах Мусу, бо він не розумів, куди я гну, і боявся мудрості білої людини. Я пішов назустріч усім його бажанням, ба навіть випередив деякі, і він тямив, що тепер, коли я зрікся всієї влади, не час під'юджувати народ проти мене.

Перше ніж натовп розійшовся, я оповістив, що хоч куб і подаровано Мусу, але гуч я віддаю людям. Мусу спробував заборонити це, бо досі ми пильнували, щоб усі зразу не напивалися, але люди гукали: «Клоше! Клоше!» і влаштували собі свято в мене перед дверима. І поки вони галасували, бо питво вдарило їм у голови, я радився з Ангейтом та іншими, що трималися мене. Я сказав їм, що треба робити й що вони мають казати. Тоді непомітно пішов до лісу, де стояло двоє санок, добре навантажених, із запрягами необгодованих собак. Саме починалася весна, і краще було вирушити на південь, поки сніг ще вкривала ожеледь. До того ж у мене скінчився тютюн. У лісі я став собі спокійно чекати, бо нічого було боятися. Якби вони й рушили слідом за мною, то не наздогнали б, бо їхні собаки були надто обгодовані, а самі вони дуже кволі. Та я й знав, яка там почнеться метушня, адже я сам доклав до неї рук.

Коли це прибігає один з моїх прихильників, а тоді другий.

— О пане, — кричав перший, засапавшись, — у селищі велике заворушення, люди розгублені, нічого не тямлять. Усі перепилися, лаються, а дехто натяга вже лука. Ніколи ще не було в нас такого заколоту.

А другий сказав:

— Я зробив, як ти звелів, пане, я нашіптував слушні слова до вуха тим, хто прагне їх почути, і збудив згадки про давні часи. Жінка Іпсукук нарікає на свою убогість, жалкує за колишніми достатками. А Тумасук уважає себе знов за ватага. Люди ж голодні й розлючено метушаться.

А третій додав:

— Нівак поперекидав вівтарі Мусу й чаклує вже перед давніми богами, вшанованими від часу. Інші люди пригадують достатки, що легковажно розтринькали на трунок. А Есанетук з ревнощів побилася з Кукту й зчинила великий галас. Далі, бо ж вони все-таки дочки однієї матері, обидві накинулися на Тукелікету, тоді всі три, мов буря, напали на Мусу з усіх боків, вигнали з іглу, і люди глузували з нього. Бо чоловік, що не може дати ладу своїм жінкам, — дурень.

Тоді прийшов Ангейт:

— Велике лихо впало на голову Мусу, о пане, бо я підбив людей, і вони прийшли до Мусу, кажучи, що голодні, й вимагали, аби збулося пророцтво. І почали кричати: «М'яса! М'яса!» Мусу зацитькав на своїх жінок, що були п'яні й не тямилися з гніву, і повів плем'я до