Засліплення - Еліас Канетті

Так, «Небо» Фішерле остогидло, він цього не заперечував, але проти «Павіана» то було щире золото. Коли він увійшов, до нього кинулося кілька чоловіків, яких усі боялися. Вони гордо поплескували його з усіх боків, засвідчуючи так свою радість із приводу того, що до них заглянув такий рідкісний гість. Господині, сказали вони, саме немає, а то вона теж зраділа б. Вони гадали, що Фішерле прийшов сюди просто з «Неба». Їм було зась з’являтися в тому закладі, ощасливленому бабенціями. Вони заходилися розпитувати про ту, про іншу. Фішерле брехав на всі заставки. Кирпу не гнув, з усіма був привітний, за фальшивий паспорт він хотів викласти якомога менше грошей. Заводити розмову про свою справу не поспішав, щоб не підскочила ціна. Переконавшися в тому, що це таки він, його поплескали ще трохи: як помацаєш сам, то воно надійніше. Потім його запросили сісти — коли вже, мовляв, зайшов, то нехай побуде з усіма. Такого шляхетного карлика зразу відпускати не годиться. Чи не впала ще, бува, в «Небі» стеля? До того небезпечного для життя шинку тепер ніхто вже, мовляв, не потикається. Нехай поліція подбає, щоб його полагодили! Там крутиться стільки бабенцій — куди вони тікатимуть, коли завалиться стеля?

Поки вони вмовляли Фішерле взятися за це діло, у каву, яку хтось поставив перед ним, упав шматочок вапна. Фішерле пив каву й шкодував, що в нього так обмаль часу. Він, мовляв, прийшов попрощатися. Шахова спілка в Токіо запропонувала йому місце тренера.

— Токіо — це в Японії. Я вирушаю позавтра. Їхати туди півроку. Це мені дорога туди така довга. У кожному місті в мене буде турнір. Так я зароблятиму гроші в самій поїздці. Дорожні витрати мені відшкодують, але аж у Токіо. Японці — люди недовірливі. Ні, кажуть вони, якщо чоловік одержить гроші, то нікуди він не поїде. Я, звісно, поїду, але вони на такому вже опеклися. Тут нічого не вдієш. У листі пишуть: «Ми ставимося до вас, вельмишановний чемпіоне, із щонайглибшою довірою. Але хіба гроші в нас крадені? Ні, вони в нас не крадені!»

Чоловіки зажадали показати їм листа. Фішерле вибачився. Лист, мовляв, у поліції. Йому там пообіцяли паспорта, попри численні його судимості. Країна пишається славою, яку він понесе на своїй шахівниці аж до Японії.

— То ти, кажеш, уже позавтра їдеш?

Шестеро одночасно про це запитали, а решта про те саме подумали. Тут зверталися до нього на «ти», хоч він був і з «Неба», тому що їм було шкода цього легковірного карлика.

— У поліції тобі дадуть дулю з маком, це така сама правда, як те, що я відсидів дев’ять років! — запевнив один.

— Ще й посадять за спробу втекти!

— А на додачу ще й напишуть у Японію про твої судимості!

В очах Фішерле стояли сльози. Він відставив каву й почав схлипувати.

— Я ту ватагу переріжу! — белькоче він крізь сльози. — Всіх переріжу!

Його жаліли і так, і сяк; скільки в людей досвіду, стільки й думок. Один авторитет у справі підробки фальшивих паспортів заявив, що є тільки один порятунок, і це — він. Фішерле доведеться заплатити тільки півціни, бо Фішерле — тільки півлюдини. Таким жартом він висловив своє співчуття. Відвертого співчуття тут не діждешся ні від кого. Фішерле крізь сльози всміхнувся.

— Я знаю, ти авторитет, — промовив він. — Але такого паспорта, щоб доїхати до самої Японії, ти ще не робив. Поки що не робив!

Мастак фальшувати, прозваний «паспортистом», чоловік із хвилястою гривою, чорною, мов воронове крило, безталанний художник, який про своє марнолюбство не забув іще з тих часів, коли творив, обурено схопився на ноги й процідив:

— Мої паспорти доїздять аж до Америки!

Фішерле дозволяє собі зауважити, що Америка — то ще далеко не Японія. Роль піддослідного кролика, гадає він, йому не зовсім пасує. А що як на японському кордоні його раптом схоплять і посадять? Японські в’язниці його не приваблюють, анітрохи. Фішерле вмовляли й так, і сяк, він упирався. Чоловіки наводили вбивчі аргументи. Сам «паспортист» сидів частенько, але з його клієнтів — ніхто, ось як він дбає про людей. Задля мистецтва він ладен віддати все на світі. Коли він сідає за роботу, то замикається. Вона висмоктує з нього стільки сили, що після кожного паспорта йому доводиться відсипатись. Це вам не масова продукція. Він вимальовує кожен штришок. Хто спробує підглянути, той дістає копняка. Фішерле йому не заперечував, проте стояв на своєму. До того ж у кишені в нього, мовляв, — жодного гроша. Уже через це всі такі балачки марні. «Паспортист» заявив, що ладен подарувати Фішерле паспорт екстра-класу, якщо той зобов’яжеться ним скористатися. Він, Фішерле, може йому віддячити — прорекламувати в Японії його майстерну роботу. Фішерле подякував; для таких жартів він, мовляв, надто малий; вони тут силачі, а він кволий, як стара баба. Нехай краще хтось інший спробує обпектися так по-дурному. Його пригостили ще двома філіжанками міцної кави. «Паспортист» не вгамовувався. Фішерле, казав він, повинен замовити в нього такий паспорт, а то він чик-чик — і спровадить його на той світ. Решті поки що вдавалося стримати «паспортиста»; всі ображалися за нього й казали, що він має рацію. Перемови тривали вже цілу годину. «Паспортист» відтягував своїх товаришів одного по одному вбік і обіцяв чималі гроші. І тоді терпець їм урвався. Вони зневажливо заявили Фішерле, що той — їхній бранець і вийде на волю тільки за одної-однісінької умови. Це — прийняти й використати фальшивий паспорт, за який він може нічого не платити, позаяк не має грошей. Фішерле скорився силі. Він іще довго скиглив. Двоє кремезних чолов’яг відвели карлика до фотографа, де його зняли коштом «паспортиста». Якби він хоч спробував був писнути, йому довелося б не з медом. Фішерле не писнув. Його ескорт дочекався, поки проявили плівку й віддрукували знімки.

Коли вони повернулись, «паспортист» уже замкнувся. Заважати йому не можна було. Найближчий його товариш передав йому крізь шпарину в дверях ще вологі знімки. Він працював як скажений. Краплі поту з його хвилястої гриви скапували на стіл, загрожуючи зіпсувати чистенький паспорт. Завдяки тому, що художник спритно стріпував головою, папір лишився без плям. Особливу радість «паспортист» діставав від підписів. Його не могла спинити ні казенна розгонистість, ні кутастий педантизм усіх найвищих поліційних чинів. Його