Діти капітана Гранта - Жюль Верн

– А звідки ви про це довідались?

– Та з того ж таки документа.

– А-а-а, – скептично протягнув майор.

– Мак-Наббсе, ви спершу вислухайте, а вже потім іронізуйте, – за уважив географ. – Досі я мовчав, бо знав: ви все одно мені не повірите. Тоді й говорити не було сенсу, та зараз я зважуюсь це казати тільки тому, що Айртонові слова потвердили мої здогади.

– То ви гадаєте, що в Новій Зеландії… – почав Гленарван.

– Спершу вислухайте, а потім міркуйте самі, – відповів Паганель. – Бо помилка, якої я припустився, була зовсім не випадкова. У той час, як я писав листа від вашого імені, слово «Зеландія» не давало мені спокою. Поясню, чому.

Згадайте лишень, коли ми їхали у фургоні, Мак-Наббс розповідав леді Гленарван про каторжників, про аварію біля Кедменського мосту? Він ще дав їй число «Австралійської і Новозеландської газети», де описана ця катастрофа. Коли я дописував листа, газета лежала на землі так, що в її заголовку можна було прочитати «ландія». І раптом мені сяйнула думка, що «ландія» в документі є частиною слова «Зеландія».

– Он воно як! – вихопилось у Гленарвана.

– Ось так, – провадив Паганель тоном глибокого переконання, – доти це тлумачення мені геть не спадало на думку. І знаєте, чому? Та тому, що я вивчав французький варіант документа, який зберігся у кращому вигляді за інші, а в ньому саме це слово й відсутнє.

– Ну ви й вигадник, Паганелю! – вигукнув майор. – Як же ви швидко забуваєте свої попередні висновки!

– Прошу, майоре, ставте свої питання – готовий дати на них свою відповідь.

– Тоді скажіть, що означає слово «austral»?

– Те, що й раніше: «Південні країни».

– Ну гаразд, а частина слова «indi», яку спершу ви вважали частиною «indiens» – «індіанці», затим частиною «indigenes» – «туземці»? Як зараз ви його тлумачите?

– Третє й остаточне тлумачення таке: воно є коренем слова «indigence» – «злигодні».

– А «contin»? І досі означає «континент»? – вигукнув Мак-Наббс.

– Ні, оскільки Нова Зеландія – це лише острови.

– Тоді що ж воно означає? – запитав Гленарван.

– Зараз я зачитаю вам документ у моєму новому, третьому тлумаченні, а ви міркуйте самі. Але спершу дуже попрошу: спробуйте забути попередні тлумачення й відкиньте всякі упередження. І майте на увазі: деякі місця ви можете сприйняти за досить вільне тлумачення – наприклад, слово «agorae», яке я ніяк не можу інакше пояснити, та ці місця й неважливі. До того ж моє тлумачення ґрунтується на французькому тексті документа, якого писав англієць, а він міг бути далекий від певних особливостей французької мови. Я вас попередив, а тому починаю:

«27 червня 1862 року трищоглове судно «Британія» із Глазго після тривалої агонії в південних морях затонуло біля берегів Нової Зеландії (англійською – Zealand). Двом матросам і капітану Гранту вдалося дістатися берега. Тут, потерпаючи від безперервних і жорстоких злигоднів, вони кинули цей документ на… довготи і 37° 11’ широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть».

Запала тиша. Таке тлумачення документа мало право на існування. Та саме тому, що воно було таке ж переконливе, як і попередні тлумачення, воно так само могло бути хибним.

Гленарван із майором не стали сперечатися.

– Сліди «Британії» не були знайдені вздовж тридцять сьомої паралелі на берегах Патагонії та Австралії, тому переваги на боці Нової Зеландії.

Останнє зауваження географа справило неабияке враження на його друзів.

– А скажіть, Паганелю, – запитав Гленарван, – чому про це нове тлумачення ви мовчали майже два місяці?

– Бо не хотів, аби ви марно сподівались. До того ж ми все одно пливемо до Окленда, що пролягає на широті, вказаній у документі.

– А коли ми завернули з цього шляху, чому ви мовчали?

– Бо хай яке моє тлумачення було правильне, все одно б воно не допомогло врятувати капітана Гранта.

– Чому ви так вважаєте?

– Бо з часу аварії минуло два роки й капітан не з’явився. А це означає, що він став жертвою або аварії, або туземців.

– То ви вважаєте?.. – запитав Гленарван.

– Я вважаю, що ми можемо знайти уламки «Британії», та всі люди загинули.

– Про це ні слова, друзі мої, – сказав Гленарван. – Я виберу слушну мить, аби повідомити цю невтішну новину дітям капітана Гранта.

Розділ XX. Крик серед ночі

Невдовзі команда «Дункана» довідалась, що Айртонове одкровення не відкрило таємниці долі капітана Гранта. Усі занепали духом, бо на боцмана покладалося багато сподівань, а він не зміг повідомити щось таке, що могло б навести на сліди «Британії».

Отож яхта продовжувала триматися наміченого курсу. Залишалось тільки вибрати острів, на якому можна було висадити Айртона.

Паганель із Джоном Манглсом вивчили корабельні мапи. На тридцять сьомій паралелі значився самітній острівець Марія-Тереза. Скелястий, загублений серед Тихого океану острівець розташований за три з половиною тисячі миль від Нової Зеландії. Найближче від нього на півночі розташовується архіпелаг Паумоту, що перебуває під протекторатом Франції. На південь немає жодних земель аж до вічної криги Південного полюсу. Жодне судно не пристане до берегів цього усамітненого острівця. Жодного відгомону світових подій не долине до нього, тільки буревісники відпочивають тут після тривалих перельотів. На більшості мап цей острівець взагалі не позначений.

Якщо на земній кулі десь і можна було уявити цілковите усамітнення, то лише на цьому острівці. Боцман погодився оселитися там, подалі від людей, і «Дункан» попрямував до Марії-Терези. Яхта саме перебувала на прямій лінії від затоки Талькауано до Марії-Терези.

Через два дні вахтовий матрос подав знак, що на видноколі показалась земля. То був острів Марія-Тереза, приземкуватий, довгастий, подібний своїми контурами на гігантського кита.

Яхта йшла із швидкістю шістнадцять вузлів за годину й перебувала від острова на відстані тридцяти миль. Помалу вимальовувався суходіл: подекуди виднілись невеличкі узвишшя, що виблискували у променях денного світила.

О п’ятій Джону Манглсу здалося, наче над островом здіймається легкий димок.

– Це що, вулкан? – запитав він у Паганеля, який розглядав острів у підзорну трубу.

– Що вам відповісти – цей острів зовсім не вивчений. Можливо, він має вулканічне походження.

– А якщо острів виник унаслідок дії вулкану, то чи не зруйнує його перше-ліпше виверження? – запитав Гленарван.

– Малоймовірно, – відповів Паганель. – Він утворився кілька століть тому, і це достатня гарантія його довголіття. А ось острів Джулія, що постав над водами Середземного моря, зник без сліду через декілька місяців.

– Гаразд, – мовив Гленарван. – А як ви вважаєте, Джоне, чи зможемо ми наблизитись до берега до настання ночі?

– Ні, мілорде. Я не ризикну поночі пристати