Апостол черні - Ольга Юліанівна Кобилянська

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій весь,

І утішився.

В Вифлеємі народився:

Месія, Христос наш

І Пан наш, для всіх нас

Нам народився.

Ознаймив се Ангел Божий:

Наперед пастирям,

А вчера звіздарям

І земним звірям.

Діва Сина як породила,

Звізда — ста, де Христа,

Невіста Пречиста

Сина зродила.

Тріє цари несуть дари

До Вифлеєм-міста,

Де Діва Пречиста

Сина повила.

Звізда їм ся об ’явила

В дорозі о Бозі,

При волі, при ослі

їм ознаймила:

— Тріє царі, де ідете?

— Ми ідем в Вифлеем

З желанєм, спокоєм

І повернемся.

Іншим путем повернули,

Погану, безстидну,

Безбожну Іроду

Не повідали.

Йосифові Ангел мовить:

— З Дитятком і з Матков,

З бидлятком, ослятком

Най ся хоронить.

«Слава Богу!» заспіваймо,

Честь Сину Божому

І Пану нашому

Поклін віддаймо.

(З кн.: Колядки і щедрівки / Передм. Р. Кирчіва; стаття М. Глушка. — [Б. p., б. в.]. — С. 54—55).

У романі «Апостол черні» О. Кобилянська передає розмову Дори Вальде з її дідом, паном Альбінським. Виникла суперечка щодо музики, яку грала на фортепіано Дора. Вона відстоює те, що «прастара коляда „Бог предвічний…“» мусить звучати, бо нагадує «наближення найсвятішої ночі», тобто Святого Вечора і Різдва. Сама Дора ще в дитинстві по церквах чула цю колядку. Її вона протиставляє класичній музиці і вальсам Шопена.

116

С. 330 — «[…] „швабський“ демонічний розум […]» — очевидно, зроблено натяк на особливий склад розуму, як у німців, що був у тети Олі, яку старий пан Альбінський часом «ненавидів всією душею за її „швабський“ демонічний розум».

Швабія — у X — другій половині XIII ст. німецьке герцогство, потім — історична область у Південно-Західній Німеччині.

117

С. 333 — м’ясниці — період після посту, коли за церковними канонами дозволено їсти м’ясо. За словником Бориса Грінченка, цей час називається м’ясоїд. Він подає приклад: «Ой все пости, та все пости та будуть м’ясниці» [т. II, с. 459].

118

С. 335 — роман Йоганна Вольфганга Гете (1749—1832) «Страждання молодого Вертера» (1774) став його другим успіхом після реалістичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773). На час написання цього твору Гете було лише 25 років. Початково твір був анонімним, передмова написана від особи безіменного видавця, а тексти представлені як документальні. Лише через 13 років Гете підтвердив своє авторство.

Прототипом образу Лотти у «Стражданнях молодого Вертера» стала Шарлотта Буф — кохана Гете, з якою він познайомився на балу у м. Вецлар у 1772 р. Деякі риси наступного кохання Гете — Максін Ля Рош — також втілені в цьому літературному образі.

У романі зображено ідеалізовані картини патріархального життя дому Лотти. Головним героєм твору є молодий художник Вертер, який обриває собі життя через нещасливе кохання. Використавши популярну форму сентиментального роману в листах, Гете передав усю гаму почуттів і переживань героя і створив картину німецької дійсності.

119

С. 336 — «[…] коли вона не приїде літом, щоб повінчатися і через те він не зможе висвятити себе жонатим» — йдеться про канонічні правила для священиків. Священики (грецькою ієреї, чи пресвітери) складають другий священний чин після єпископа. Священики можуть здійснювати з благословення єпископа усі таїнства і церковні служби, крім тих, які належить здійснювати тільки єпископу, — крім таїнства священства й освячення мира. Християнська громада, яка підпорядкована священику, є його приходом, чи парафією.

Щоб стати священиком і отримати приход, випускник семінарії має бути одруженим (повінчаним). Якщо він висвячується неодруженим, то залишається монахом (ієромонахом).

120

С. 342 — Великодні свята, Великдень, інші назви — Пасха (Паска), Воскресіння Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа — це найбільше християнське свято, яке відзначається щороку навесні, найчастіше у квітні, у неділю (це свято перехідне, визначеної його дати немає).

До Великодня готуються заздалегідь, постять увесь Великий піст, святкують Вербну (Шуткову) неділю, Чистий четвер, Страсну п’ятницю, Великодню суботу. Господині прибирають у хаті, пишуть писанки і крашанки, печуть паску, бабку і хліб, готують скоромне. Прийнято усю Великодню службу Божу вистояти у церкві, щоб почути привітання священиків: «Христос Воскрес!». А у відповідь: «Воістину Воскрес!»

121

С. 345 — Зелені свята — це народна назва свят, які припадають на три останні дні тижня перед Трійцею (цей тиждень називається «зеленим», «клечальним», або «русальним») і три перші дні троїцького тижня. А день Святої Трійці, або П’ятдесятниця — свято, що відзначається у восьму неділю після Великодня, на п’ятдесятий день (є перехідним, рухомим, щороку його дата залежить від дня Святої Пасхи). У час Зелених свят цвіте жито, виходять з води русалки. Люди квітчають житла клечанням і встеляють пахучими травами; дівчата завивають вінки; традиційно поминають мертвих, освячують гробки.

122

С. 348 — Мольтке — із таким прізвищем в історії відомі два німецькі військові діячі: Мольтке Старший і його племінник, названий Мольтке Молодший. Саме Мольтке Старший, Хельмут Карл Бернхард (1800—1891), граф, генерал-фельдмаршал був військовим теоретиком. У своїх працях він висловлював ідеї про невідворотність війн і їхню «цивілізуючу» роль.

У воєнно-історичних працях Мольтке відсутній аналіз причин війн і їх ведення. Однак його літературна спадщина значно вплинула на наступні покоління військових діячів Німеччини (праці «Воєнні повчання», «Оперативна підготовка до баталій», «Історія німецько-французької війни 1870—1871»).

О. Кобилянська у романі «Апостол черні» наводить цитату про війну із праці Мольтке, яку пригадує вояк Юліян Цезаревич.

123

С. 349 — україноманство — те ж, що й українофільство — напрям, склад думок і дій прихильників, любителів українців і всього українського, протилежне українофобству. Українофоби — противники всього українського.

Таку рису, як україноманство Дори, вважає екстравагантною її дід Альбінський. Адже Дора Вальде була прихильницею української мови, культури, а тому пізніше стала надійною подругою життя щирого українця Юліяна Цезаревича.

124

С. 349 — філантроп — той, хто допомагає нужденним, займається доброчинністю; благодійник, добродійник, доброчинець. У ширшому значенні — людина, яка любить людей.

У схильності до філантропійних (філантропічних) експериментів, тобто загалом у філантропії, благодійності, звинувачує внучку Дору Вальде пан Альбінський. Сама Дора влаштовувала для бідних дітей свято Миколая, робила їм подарунки, дбала про них, мріяла організувати дитячу захоронку.

125

С. 352 — «„Чом так скрито син сусіда…“ Стиха задзвеніла пісня […]»

Отець Віктор Матюк (1852—1912) був парохом у церкві села Тудорковичі на Львівщині. Є автором люблених в народі хорових композицій «Крилець, крилець, соколе, дай», «Чом так скрито син сусіда…» і багатьох інших популярних творів. Збирав зразки народної музики, упорядкував і видав «Руський співаник для народних шкіл»