Прозріння - Жозе Сарамаго

літерами, закон не може переслідувати нікого за голосування чистим бюлетенем, проте про всяк випадок, щоб ви були спокійні, я знову повторюю вам, що не належу до тих, котрі голосують білими бюлетенями, тому те, що я вам сказав, було академічною гіпотезою, більше нічим. За нормальної ситуації почути таку відповідь двічі або тричі не мало б особливого значення, лише продемонструвало б, що кілька осіб, які живуть на цьому світі, знають закони, які керують їхнім життям і навіть закликають підкорятися їм, але будучи змушеним вислуховувати такі відповіді сто-двісті разів поспіль, вислуховувати цілком незворушно, не ворухнувши бровою, наче вивчену напам’ять літанію, було чимось більшим, аніж могло витримати терпіння людини, якій доручили такий делікатний обов’язок, а вона виявилася неспроможною виконати його. Отже, нема чого дивуватися, що систематична обструкція виборців призвела до того, що деякі з агентів утрачали контроль над своїми нервами й переходили до образ та агресії, тобто до поведінки, яку не завжди їм прощали, адже вони мали діяти кожен окремо, щоб не наполохати свою дичину, й нерідко траплялося, що інші виборці, а надто у кварталах, які мали погану славу, приходили їм на допомогу. Повідомлення, що їх агенти передавали до центрального управління операціями, були надзвичайно вбогі за своїм змістом, бо жодна особа, жоднісінька, не призналася, що вона умисне голосувала порожнім бюлетенем, декотрі з них прикидалися, що нічого не розуміють, казали, що іншого дня, коли матимуть більше дозвілля, вони будуть готові поговорити на цю тему, а тепер вони, мовляв, надто поспішають, поки не зачинилися крамниці, але найгірше поводилися старі діди, нехай їм чорт, здавалося, епідемія глухоти зачинила їх усіх у звуконепроникній капсулі, а коли агент із подиву гідною наївністю, писав своє запитання на папері, нахабні діди заявляли, що розбили свої окуляри, що почерк агента їм незрозумілий або що вони просто не вміють читати. Проте були агенти набагато здібніші, які всерйоз сприйняли ідею проникнення в середовище, у своєму прямому значенні, їх можна було побачити в барах, вони платили за випивку, щедро позичали гроші гравцям у покер, ходили на спортивні змагання, передусім на футбол і на баскетбол, їх часто можна було бачити на лавах, де вони заводили розмови із сусідами, а у випадку футболу, коли матч завершувався без жодного забитого гола, порівнювали нульову нічию з безрезультатними виборами, сподіваючись, що, може, клюне. Але якщо навіть трохи клювало, то на гачку не залишалося майже нічого. Рано чи пізно надходила мить, коли доводилося ставити пряме запитання, Чи не скажете ви мені, будь ласка, за яку партію ви голосували, Вибачте мені за мою цікавість, можливо, ви й не голосували порожнім бюлетенем, і тоді лунали вже знайомі відповіді, іноді з окремих уст, а іноді хором, Та щоб я голосував порожнім бюлетенем, Ми, що за фантазія, і негайно перелічувалися всі відповідні закони, з усіма їхніми статтями та підстаттями, і люди викладали їх із такою плинністю, що, здавалося, всі жителі міста виборчого віку пройшли інтенсивні курси вивчення виборчих законів, як національних, так і зарубіжних.

З плином днів спочатку непомітно, а потім дедалі очевидніше слово білий стало змінювати своє значення, й так, ніби в ньому було щось ганебне або принизливе, ним перестали користуватися, і люди вдавалися до ухильних перифраз, щоб замінити його. Про чистий аркуш паперу, наприклад, говорили, що він позбавлений кольору, скатертина, яка протягом усього свого існування була білою, тепер набула кольору молока, сніг перестали порівнювати з білою мантією і зробили його сірим, яким він часто й був протягом останніх двадцятьох років, студенти перестали хизуватися, називаючи свою свідомість білою, а просто зізнавалися, що нічого не розуміють у тих предметах, які їм викладалися, але найцікавішим було несподіване зникнення загадки, якою протягом поколінь і поколінь батьки, діди, дядьки й сусіди намагалися стимулювати розум і дедуктивні спроможності дітлахів. Раніше їх запитували, якого кольору ті округлі речі, на яких сидить курка, але тепер, коли стало забороненим вимовляти слово білий, батьки, діди та інші зрозуміли, що їхнє запитання стало геть безглуздим, позаяк курка, курка будь-якої породи не може сидіти на чомусь іншому, крім яєць.

Виникало враження, що великі політичні перспективи, обіцяні міністрові внутрішніх справ, обрубані на самому їхньому початку, бо його доля, після того як майже піднялася до сонця, тепер неминуче упаде в глибини геллеспонту, але інша ідея, несподівана, як той промінь, що пронизує ніч, допомогла йому знову злетіти вгору. Ще не все для нього було втрачено. Він наказав повернути на місця їхньої праці всіх агентів, які трудилися в полі, звільнив усіх найнятих на тимчасову роботу, кадровим улаштував прочуханку й поринув у роботу.

Йому стало очевидним, що столиця була осереддям брехунів, що ті п’ятсот, які перебували в його розпорядженні, також брехали всіма зубами, які мали у своєму роті, але між тими й тими була різниця, позаяк одні з них ще були вільні заходити до своїх будинків і виходити з них, вони то з’являлися, то вислизали з-під нагляду, наче вугрі, з’являлися і знову зникали, то воювати з іншими було набагато легше, досить було спуститися в підвали міністерства, щоправда, там не перебували всі п’ятсот, вони були розподілені по інших центрах допитів, але понад півсотні їх перебували під постійним спостереженням, і цього цілком мало вистачити для першого експерименту. Хоч надійність цієї машини була поставлена під сумнів фахівцями скептичної школи й деякі суди відмовлялися приймати як доказ результати її спостережень, міністр внутрішніх справ мав надію, що застосування цього апарата могло дати принаймні маленьку іскру, яка допоможе йому вибратися з темного тунелю, в якому перебували розслідування. Ішлося, як ви, либонь, уже зрозуміли, про застосування знаменитого поліграфа, також відомого як детектор брехні або в більш наукових термінах апарата, який служить для реєстрації одночасного вияву різних психологічних і фізіологічних функцій або, якщо описати його в усіх подробицях, інструмент реєстрації фізіологічних феноменів, який фіксує їх й електрично прокреслює на аркуші вологого паперу, просякнутого йодом, калієм і крохмалем. Приєднаний до машини плутаниною дротів і присосків, пацієнт не терпить болю, тому він повинен казати правду, усю правду й тільки правду, й не повинен вірити тому універсально прийнятому твердженню, що від першопочатку часів протуркотіло нам вуха вигадкою, ніби людська воля спроможна на все, бо в даному випадку ми можемо навести приклад, який ефективно її спростовує, адже твоя дивовижна воля, хоч би як ти в неї вірив, хоч би з якою впертістю та рішучістю виявляв її до сьогодні, неспроможна контролювати