Мандри Гуллівера - Джонатан Свіфт

узялася трішки іржею, але коли я став вимахувати нею, заблищала проти сонця так, що все військо скрикнуло чи то з ляку, чи то з несподіванки. Його величність, що був найвідважнішим монархом, злякався менше, ніж я міг сподіватися. Він звелів мені вкласти шаблю в піхви й кинути її якомога обережніше на шість ярдів від кінця мого ланцюга. Далі він звелів показати один із порожніх стовпів, як назвав він мої пістолети. Я видобув одного, на бажання його величності, пояснив його призначення і зарядив самим порохом, що, на щастя, не змок у щільно закритій порохівниці (для цього кожен розсудливий моряк уживає спеціальних заходів). Попередивши імператора, щоб він не лякався, я вистрелив у повітря. Це справило враження куди більше, ніж шабля. Сотні людей попадали, наче мертві, і навіть імператор, хоч і втримався на ногах, деякий час не міг прийти до тями. Я віддав обидва пістолети разом із порохівницею та кулями і просив тримати порох якнайдалі від огню, щоб він не спалахнув від якоїсь іскорки й не висадив тоді в повітря палац його величності. Так само передав я й мого годинника. Імператор дуже зацікавився ним, оглянув його і звелів двом найбільшим на зріст гвардійцям віднести його, просунувши крізь вушко палицю, на зразок того, як в Англії носять бочки з елем. Йому вельми сподобались безнастанний шум механізму та рух хвилинної стрілки, що його він виразно бачив, бо зір у них гостріший за наш. Від своїх учених він зажадав пояснень. Читач легко уявить собі, скільки різних думок довелося йому вислухати і, хоч я й не дуже розумів їх, повірить, що думки ті були плутані й далекі від правди. Потім я передав їм срібні та мідні монети, гаман, бритву, гребінець, срібну табакерку, носову хусточку і записник. Шаблю, пістолети та порохівницю відвезли в державні склепи, а решту мого добра повернули мені.

Я казав уже про мою потаємну кишеню, якої не помітили обшукувачі, де лежали окуляри (ними я, через слабкість своїх очей, іноді користуюся) кишенькова підзорна труба та кілька дрібничок. Вони не становили ніякого інтересу для імператора, і через це я вважав, що маю право не показувати їх, боячись до того ж, аби мені їх не попсували або не загубили.

Розділ III

Автор дуже оригінальним способом розважає імператора та його придворних обох статей. Опис двірських розваг у ліліпутів. Авторові, на певних умовах, дають волю.

Моя лагідність і добра поведінка так вплинули на імператора з його придворними, армію й увесь народ, що я почав сподіватися незабаром здобути собі волю. Я вживав усіх можливих заходів, аби підтримувати прихильне до себе ставлення. Тубільці поступово перестали лякатися мене. Іноді я лягав долі й дозволяв п'ятьом-шістьом людцям танцювати на моїй долоні; і нарешті навіть хлопчики та дівчатка насмілювались гратися в піжмурки в моєму волоссі. Я досяг добрих успіхів у вивченні їхньої мови й міг уже розуміти їх та розмовляти з ними. Одного разу імператорові спало на думку потішити мене видовищем місцевих ігор, у яких вони перевершують усі відомі мені нації і спритністю, і розкішшю. Найбільш розважили мене канатні танцюристи, що виконують свої вправи на тоненькій білій нитці зо два фути завдовжки, натягненій на висоті дванадцяти дюймів од землі. На цім дійстві я, з дозволу терплячого читача, трохи зупинюся.

У грі беруть участь лише кандидати на якусь високу посаду або ті, хто домагаються зажити великої ласки при дворі. Вони вправляються в цім мистецтві змалку і не завжди бувають хорошого роду або добре виховані. Коли через смерть чи через неласку (що трапляється часто) хтось звільняє високу посаду, то п'ять-шість кандидатів просять в імператора дозволу розважити його та двір, танцюючи на канаті, і хто підстрибне найвище і не впаде, той дістає посаду. Дуже часто навіть найголовніші міністри дістають наказ показати свою спритність і довести імператорові, що вони не втратили своїх здібностей. Флімнеп, державний скарбник, підстрибував на натягненому канаті принаймні на дюйм вище від усіх інших вельмож імперії[16]. Я бачив його стрибки на дошці, покладеній на канат, не товщий за нашу звичайну англійську шворку. Мій друг, Релдресель, перший секретар таємної ради, посідає — на мою, якщо вона безстороння, думку — друге після скарбника місце. Решта великих урядовців далеко нижчі своїм умінням.

Нещасні випадки часто супроводжують ці розваги; про багато з них згадують ще й досі. Я на власні очі бачив, як двоє чи троє конкурентів поламали собі ноги. Але небезпека стає куди більшою тоді, як виявляти свою вправність випадає міністрам. Намагаючись перевершити самих себе і своїх колег, вони занадто ризикують, і мало хто з них не падав двічі, а то й тричі. Переказували, що за рік чи два перед моїм прибуттям державний скарбник Флімнеп не скрутив собі в'язи лише тому, що, падаючи, потрапив на королівську подушку, яка випадково лежала на землі й послабила удар.[17]

Є в них ще й така розвага, яка влаштовується дуже рідко і тільки в присутності імператора, імператриці та прем'єр-міністра. Імператор кладе на стіл три тонкі шовкові нитки у шість дюймів завдовжки: одну — синю, другу — червону і третю — зелену, що стають за нагороду тим, кого імператор захоче відзначити своєю ласкою[18]. Церемонія відбувається у великій тронній залі, де кандидатів піддають іспитам зі спритності, дуже відмінним від іспитів у будь-якій іншій країні Старого чи Нового Світу. Імператор тримає в руках ціпок горизонтально, а кандидати один за одним то стрибають через нього, то підлазять попід ним, залежно від того, підносить чи опускає ціпок імператор. Буває, що другий кінець ціпка доручають тримати прем'єр-міністрові, а іноді міністр орудує ціпком сам. Хто виконує всі вправи найдовше й з найбільшою спритністю, дістає на нагороду синю нитку; другий приз — червона нитка, третій — зелена. Їх обмотують круг поперека, і рідко побачиш царедворця, не прикрашеного таким поясом.

Кавалерійські коні та коні з імператорських стаєнь, яких підводили до мене щодня, не боялись уже мене і не жахалися, підходячи аж до моїх ніг. Вершники змушували їх перестрибувати через мою руку, коли я лежав долі, а один єгермейстер на високому коні перескакував навіть через мою ногу, взуту в чобіт. Це вже, безперечно, був колосальний стрибок.

Пощастило якось і мені потішити імператора, і ось яким способом. Я попросив його звеліти, щоб приставили мені кілька палиць по два фути заввишки та