Великі сподівання - Чарльз Діккенс

- Безперечно, краще не згадувати,- погодився я.- Я вас розумію.

- Отже, вчора вранці я там ненароком почув,- мовив далі Веммік,- як одна особа, що, можливо, має відношення до колоній і володіє деяким рухомим майном… хто саме - я не знаю… ми не називатимемо цієї особи…

- І не потрібно,- докинув я.

- … Викликала неабиякий переполох у певній частині світу, куди вирушає багато людей, не завжди з власної доброї волі і здебільшого навіть чи не коштом держави…

Пильно стежачи за його обличчям, я й не помітив, як ковбаска Старого фахнула не згірше фейєрверка; це не могло не відвернути уваги й моєї, і Веммікової, за що я поспішив перед ним вибачитись.

- …зникнувши звідти й не залишивши по собі ніяких слідів,- мовив Веммік.- Внаслідок цього виникли різні припущення й здогади. І ще я чув, що за вашим помешканням у Гарден-Корті в Темплі стежили, а можливо, й тепер стежать.

- Хто? - спитав я.

- Цих деталей я волів би не торкатись,- ухильно сказав Веммік,- щоб не порушити своїх службових обов'язків. Я просто чув це, так само як у різний час у тому самому місці чув і багато інших цікавих речей. Я не говорю вам на підставі отриманої інформації. Я просто чув це.

Не перестаючи говорити, він узяв у мене видельце й ковбаску і поклав сніданок для Старого на невеличку тацю. Але перше ніж подати її Старому, він увійшов у спальню до нього, зав'язав йому під шиєю чистеньку білу серветку, допоміг сісти й збив набік його нічний [364] ковпак, від чого дідок прибрав цілком молодецької постави. Тоді дбайливо примостив перед ним сніданок і спитав: «Ну то як, Старий, усе гаразд?», на що той бадьоренько відповів: «Гаразд, Джоне, хлопчику, гаразд!» Оскільки Старий явно був не в такому вигляді, щоб являтися гостям, слід було розуміти, що його не видно; тим-то я вдав, наче нічого цього не бачу. Коли Веммік повернувся, я сказав:

- Те, що за моїм помешканням стежать (я й сам раз мав підстави це запідозрити), пов'язано з тією особою, про яку ви згадували, так?

Обличчя Веммікове було дуже серйозне.

- На основі того, що мені відомо, я б не твердив цього категорично. Тобто спершу не твердив би. Але як я зараз дивлюся, то або це так, або це буде так, або до того йдеться.

Бачивши, що він не може висловитись виразніше з огляду на свою вірність Літл-Брітенові, і з вдячністю визнаючи, що він і так чималою мірою відступив від своїх засад, я не став більше наполягати. Але трохи поміркувавши біля вогню, я все-таки сказав, що хотів би запитати у нього одну річ, а він може відповісти або не відповісти, як визнає за доцільніше,- я не матиму до нього ніяких претензій. Він перервав сніданок, згорнув руки і, прихопивши долонями рукави сорочки (в ім'я хатнього затишку він дозволяв собі снідати без піджака), кивнув на знак того, що я можу запитувати.

- Ви чули про одного пройдисвіта, справжнє прізвище якого - Компесон?

Замість відповіді він кивнув удруге.

- А він живий?

У відповідь Веммік ще раз кивнув.

- Він у Лондоні?

Веммік кивнув ще раз, щільно закрив поштову скриньку, тоді кивнув востаннє і повернувся до сніданку.

- А тепер,- сказав Веммік,- оскільки запитання вичерпалися,- він підкреслив ці слова й для більшої ясності ще й повторив їх,- я розповім, що я зробив, почувши те, що почув. Я пішов до вас у Гарден-Корт; коли нікого не застав там, пішов до Кларрікера, сподіваючись застати там містера Герберта.

- А його ви застали? - стривожено запитав я.

- Застав. Не називаючи ніяких імен і не входячи в деталі, я дав наздогад, що в разі йому відомо про перебування якого-небудь Тома, Джека чи Діка у вашому [365] помешканні або десь поруч, добре було б, поки вас немає, цього самого Тома, Джека чи Діка переселити куди-інде.

- І він розгубився, не знаючи, що робити?

- Так, попервах розгубився, тим паче, коли я висловив свою думку, що спробувати тепер Тома, Джека чи Діка вивезти кудись дуже далеко - небезпечно. Я вам ось що скажу, містере Піп. За даних обставин нема краще, як велике місто, коли вже ви в ньому опинились. Не вилазити надто рано з укриття. Треба залягти. Зачекати, доки все стихне, і лише тоді вистромити носа, хоч і як, може, кортить подихати закордонним повітрям.

Я подякував йому за цінну пораду й спитав, що ж зробив Герберт.

- Містер Герберт з півгодини не міг прийти до тями,- сказав Веммік,- а потім дещо прикинув. Під великим секретом він розповів мені, що має наречену, яка - про це ви, звісно, знаєте,- живе разом з прикутим до ліжка татусем. І цей татусь, що колись був судновим інтендантом, лежить у віконному виступі, звідки видно, як річкою вгору-вниз пропливають кораблі. Вам, очевидно, знайома ця молода леді?

- Особисто ні,- відповів я.

Щиро кажучи, Клара не була в захопленні від мене, вважаючи, що я спонукаю Герберта до марнотратства, тож вона дуже стримано сприйняла його пропозицію познайомитися зі мною; коли Герберт проінформував мене про це, наше знайомство довелося на якийсь час відкласти. Почавши потайки допомагати Гербертові в його діловій кар'єрі, я таке ставлення Клари сприймав з філософським спокоєм; зі свого боку, ні Герберт, ні його суджена, природно, не поривались мати третього учасника своїх побачень, через що й вийшло, що хоч я, судячи з Гербертових слів, останнім часом і виріс у Клариних очах і хоч ми з нею вже віддавна обмінювались через Герберта привітаннями й побажаннями, бачити її саму я так і не бачив. Щоправда, Веммікові я не став забивати голову цими подробицями.

- Оскільки будинок з віконним виступом,- мовив далі Веммік,- стоїть над Темзою поміж Лаймгаусом та Грінвічем і власниця його, як здається, вельми статечна вдова, яка здає в оренду умебльовані кімнати на верхньому поверсі, то містер Герберт і поцікавився у мене, чи не підійшли б вони, як тимчасове місцепроживання Тома, Джека чи Діка. Я сказав, що, на мою думку, вони чудово підійшли б, і саме з трьох таких міркувань.

По-перше, ви там зовсім не буваєте, і це осторонь людних вулиць, великих і маленьких. По-друге, не показуючись самі там, ви через Герберта завжди можете знати про стан Тома, Джека чи Діка. По-третє, коли через деякий час ви визнаєте за безпечне й доцільне посадити Тома, Джека чи Діка на чужоземний пакетбот - то ваш пасажир тут-таки поруч, готовий.