Червоне і чорне - Стендаль

— І не тільки на іноземців слід нам розраховувати, провадив далі маркіз розміреним голосом, — в наших надіях на нову військову окупацію. Вся ця молодь, яка пише запальні статті в «Глобусі», дасть вам три-чотири тисячі молодих командирів, серед яких можуть з'явитись Клебер, Гош, Журдан, Пішегрю, хоч І не з такими добрими намірами, як останній.

— Ми не зуміли прославити його, — сказав голова, — нам треба було увічнити його.

— Треба нарешті добитися, щоб у Франції було дві партії, — вів далі пан де Ла-Моль, — ї не тільки номінально, а справді дві чітко розмежовані партії. Ми повинні, нарешті, знати, кого треба розчавити. 3 одного боку — це журналісти, виборці, одне слово громадська думка, молодь і всі її прихильники. Поки вони крутять собі голови шумом власних пустих фраз, ми маємо незаперечну перевагу розпоряджатись бюджетом.

Тут знов його перебили.

— Ви, пане, — сказав з надзвичайною гордістю ї спокоєм пан де Ла-Моль особі, що перебила його, — ви, якщо вас ображає це слово, не розпоряджаєтесь бюджетом, ви просто поглинаєте сорок тисяч франків з державного бюджету і вісімдесят тисяч франків, які ви одержуєте за цивільним листом. Так ось, пане, раз ви змушуєте мене до цього, я не побоюся взяти вас за приклад. Ви повинні були б, — як ваші благородні предки, що пішли за Людовіком Святим у хрестовий похід, — виставити нам за ці сто двадцять тисяч франків принаймні один полк, одну роту, — та що я кажу! — хоч півроти, хоч півсотні бійців, готових до бою і відданих справедливій справі на життя й на смерть. А у вас є тільки лакеї, яких, коли вибухне повстання, ви самі боятиметеся.

Трон, церква, дворянство — все це може загинути завтра ж, панове, якщо ви не забезпечите собі в кожному департаменті п'яти сотень відданих людей, але я кажу відданих не тільки в розумінні французької відваги, але й іспанської стійкості. Половина цього війська повинна складатися з наших синів, племінників, одне слово, зі справжніх дворян. Кожен з них матиме при собі не балакучого міщанина, готового начепити трикольорову кокарду, якщо повернеться тисяча вісімсот п'ятнадцятий рік, — ні, простодушного й щиросердого селянина, як Катиліно. Наш дворянин буде його наставником, ще краще, коли це можливо, — його молочним братом. Хай кожен з нас пожертвує п'яту частину свого прибутку, щоб створити невеличкий загін на п'ятсот відданих бійців в кожному департаменті. Тоді ви можете розраховувати й на іноземну окупацію. Ніколи іноземний солдат не дійде навіть до Діжона, якщо не буде певен, що знайде п'ятсот озброєних друзів у кожному департаменті.

Іноземні монархи не будуть з вами розмовляти, поки ви не заявите їм, що двадцять тисяч дворян готові взятися до зброї і відчинити їм ворота Франції. Це важка справа, скажете ви; що ж, панове, тільки такою ціною ми збережемо наші голови. Між свободою друку і нашим існуванням, як дворян» іде війна не на життя, а на смерть. Або робіться промисловцями, селянами, або беріться до зброї. Будьте боязкі, коли хочете, та не будьте дурні: розплющіть очі.

«Формуйте батальйони!» — ось що скажу я вам словами якобінської пісні. Тоді знайдеться який-небудь благородний Густав-Адольф; зворушений неминучою небезпекою, що загрожує основам монархії, він кинеться за триста льє від своєї країни і зробить для вас те, що Густав зробив для протестантів. Чи, може, ви хочете й далі говорити, а не діяти? Через п'ятдесят років в Європі будуть самі президенти республіки і жодного короля. А з цими шістьома літерами — КОРОЛЬ — зникнуть і священики, ї аристократія. Я бачу в майбутньому тільки кандидатів що запобігатимуть перед гидкою більшістю. І не кажіть мені, що у Франції нема зараз генерала, якому всі довіряють, якого знають і люблять, що армія, організована тільки в інтересах трону і вівтаря, що в неї відібрано всіх досвідчених бійців, тоді як у кожному австрійському чи прусському полку можна нарахувати десятків з п'ять унтер-офіцерів, що понюхали пороху. Двісті тисяч молодих людей з дрібної буржуазії марять війною…

— Чи не досить цих гірких істин, — сказав самопевне ним тоном поважний чоловік, що, мабуть, мав дуже високий духовний сан, бо пан де Ла-Моль, замість розсердитись, тільки приємно усміхнувся. Для Жюльєна це говорило багато про що.

— Досить гірких істин; зробимо висновки, панове, людина, якій мають відтяти ногу, вражену гангреною, марно запевняла б свого хірурга, що хвора нога зовсім здорова. Даруйте мені, панове, якщо я дозволю собі так висловитись: благородний герцог де *** — це наш хірург…

«Ну, нарешті вимовлене заповітне слово, — подумав Жюльєн, — значить, цієї ночі мені доведеться скакати в…»

ХХШ. ДУХІВНИЦТВО, ЛІСИ, СВОБОДА

Основний закон всього існуючого — це зберігати існування, жити. Ви сієте цикуту І сподіваєтесь виростити колос.

Макіавеллі

Поважний чоловік продовжував свою промову. Видно було, що він обізнаний зі справою: він висловлював великі істини з лагідним і стриманим красномовством, яке надзвичайно сподобалось Жюльєнові.

1. В Англії не знайдеться жодної гінеї для нас, там у моді економія і Юм. Ніхто, навіть їхні святі, не дадуть нам грошей, а пан Брум глузуватиме з нас.

2. Неможливо добитись від європейських монархів більше двох кампаній без англійського золота, а двох кампаній не досить, щоб роздушити дрібну буржуазію.

3. Необхідно утворити у Франції озброєну партію, бо без цього прихильники монархії в Європі не наважаться навіть і на дві кампанії.

Четвертий пункт, який я наважуюсь вам пропонувати, як щось цілком незаперечне, такий:

Неможливо утворити у Франції озброєну партію без допомоги духовенства. Я сміливо кажу це і берусь довести вам, панове, що треба все дати духовенству. По-перше, воно піклується про свою справу день і ніч, під керівництвом осіб високодостойних, які перебувають далеко від бур і гроз, за триста льє від ваших кордонів…

— Аа! Рим! Римі — вигукнув господар дому…

— Так, пане, Рим — продовжував кардинал гордовито. — Які б не були ті більш чи менш влучні жарти з цього приводу, поширені в часи вашої молодості, а де тепер, у тисяча вісімсот тридцятому році, я рішуче скажу, що тільки духовенство, кероване Римом, вміє знайти шлях до серця простого народу.

П'ятдесят тисяч священиків повторюють одні й ті самі слова в один день, вказаний їм їхніми владиками, і народ, — а це ж він, зрештою, постачає солдатів, — відчує голос своїх пастирів сильніше, ніж будь-які