Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Люсьєн поклав собі на серце лист Естер разом з портретом, який вона йому повернула. Потім він зневажливо вклонився панові Камюзо і твердим кроком пішов по коридорах між двома жандармами.

— Це запеклий злочинець! — сказав слідчий своєму секретареві, щоб помститись за гнітючу зневагу, яку тільки що виявив до нього поет. — Він думав урятуватись, виказавши свого співучасника.

— З них двох, — смиренно відказав Кокар, — каторжник міцніший...

— На сьогодні я вас відпускаю, Кокар, — сказав слідчий. — Досить попрацювали. Відішліть тих, що чекають, наказавши, щоб вони прийшли завтра. Ах! Ви зараз підете довідатись, чи пан генеральний прокурор досі в своєму кабінеті. Якщо він ще там, попросіть його прийняти мене на хвилинку. О! Напевне, він ще там, — провадив він, глянувши на поганенький годинник пофарбованого в зелений колір дерева, з позолоченими обідками. — Чверть на четверту...

Ці допити, що так швидко читаються, коли вони вже записані повністю, з запитаннями і відповідями, забирають насправді надзвичайно багато часу. Це одна з причин повільності судового слідства і довгої тривалості попереднього ув’язнення. Для бідних це розорення, для багатих — ганьба, бо для них негайне звільнення виправляє — наскільки це взагалі можна виправити — нещастя арешту. Ось чому обидві тільки що точно відтворені сцени забрали весь час, витрачений Азією на розшифрування наказів її господаря і на те, щоб примусити герцогиню вийти зі свого будуару та надати енергії пані де Серізі.

У цю хвилину Камюзо, що хотів використати свою спритність, узяв обидва допити і перечитав їх, маючи намір показати генеральному прокуророві й спитати його думку. Поки вів міркував, пристав прийшов сповістити його, що камердинер пані графині де Серізі негайно хоче його бачити. На знак пана Камюзо увійшов камердинер, одягнений по-панськи, подивився по черзі на пристава й на судового урядовця і спитав:

— Чи з паном Камюзо я маю честь?..

— Так, — відповіли слідчий і пристав.

Камюзо взяв лист, переданий йому слугою, і прочитав таке:

“Заради багатьох осіб, які вам відомі, мій любий пане Камюзо, не допитуйте пана де Рюбампре; ми веземо вам докази його невинності, щоб його негайно звільнили.

Д. де Мофріньєз, Л. де Серізі”.

“P.S. Спаліть цей лист”.

Камюзо зрозумів, що він зробив величезну помилку, розставляючи пастки Люсьєнові, і почав з того, що виконав прохання двох вельможних дам: запалив свічку і знищив лист, написаний герцогинею. Камердинер з повагою вклонився.

— Пані де Серізі, значить, приїде? — спитав Камюзо.

— Запрягали, — відповів камердинер.

У цю хвилину Кокар прийшов сповістити пана Камюзо, що генеральний прокурор його чекає.

Під тягарем помилки, зробленої проти свого честолюбства на користь правосуддя, слідчий, у якого семирічний досвід розвинув хитрість, властиву кожному, хто мірявся з гризетками в часи свого студентства, захотів мати зброю проти незадоволення вельможних дам. Полум’ям свічки, на якій він спалив лист, він скористався, щоб запечатати тридцять листів герцогині де Мофріньєз до Люсьєна і досить велику кореспонденцію пані де Серізі. Потім він пішов до генерального прокурора.

Палац правосуддя — це безладне нагромадження споруд, побудованих одна над одною; одні з них сповнені величі, другі — вбогі, і всі вони псують одна одну через відсутність єдності. Зала “загублених кроків” — найбільша з відомих зал, але вона така гола, що жахає і кидає в розпач. Цей просторий палац крючкотворення придушує коронний суд. Крім того, торговельна галерея веде до двох клоак. У цій галереї можна бачити двоповерхові сходи, трошки більші ніж сходи будинку виправної поліції; під ними великі подвійні двері. Сходи ведуть до однієї з двох палат суду присяжних, а нижні двері — до другої. Бувають такі роки, коли злочини, заподіяні в департаменті Сени, потребують двох сесій разом. Тут розміщені управління генерального прокурора, кімната адвокатів, бібліотека, кабінети товаришів і заступників генерального прокурора. Всі ці приміщення — бо треба вживати тут загальний термін — з’єднані маленькими крученими сходами, темними коридорами, що становлять ганьбу архітектури, ганьбу для міста Парижа і для Франції. Найперша з наших судових установ всередині перевершує своєю огидністю тюрми. Письменник відступив би перед завданням описати бридкий коридор у метр завширшки, де чекають свідки вищого суду. Щодо пічки, яка зігріває зал засідання, то вона зганьбила б кафе на бульварі Монпарнас.

Кабінет генерального прокурора влаштований у восьмикутному павільйоні, що прилягає до торговельної галереї, і недавно, порівнюючи з віком будинку суду, захопив частину подвір’я, що прилягає до жіночого відділу. Всю цю частину будинку суду затуляють великі і розкішні споруди Сент-Шапель. Тому тут темно і тихо.

Пан де Гранвіль, гідний наступник великих судових урядовців колишнього парламенту, не хотів залишати будинку, поки не буде вирішена справа Люсьєна. Він чекав звісток від Камюзо, і прохання слідчого занурило його в ту задумливість, яку викликає чекання навіть у людей з найстійкішим розумом. Він сидів у ніші вікна свого кабінету, встав і почав походжати туди-сюди, бо Камюзо, на якого він навмисно натрапив, коли йшов сюди, показав себе вранці нетямущим; він відчував невиразне хвилювання, він страждав. Ось чому саме: його професійна гідність забороняла йому порушувати цілковиту незалежність нижчого судового урядовця, а, проте, в цьому процесі йшлося про честь і становище його найкращого друга, одного з найпалкіших його протекторів, графа де Серізі, міністра, члена таємної ради, віце-президента державної ради, майбутнього канцлера Франції, в тому разі, якщо помре старий вельможа, що виконував ці високі обов’язки. Пан де Серізі, на своє лихо, обожнював свою дружину і, не зважаючи ні на що, він за будь-яких обставин покривав її поведінку. Отже, генеральний прокурор чудово здогадувався, який страшенний скандал викличе при дворі і в світі вина чоловіка, чиє ім’я так часто й так єхидно сполучалося з ім’ям графині.

“Ах! — казав він сам до себе, схрещуючи руки, — колись влада мала змогу перенести справу в іншу інстанцію... Наша манія рівності (він не наважувався сказати законності, як це сміливо визвав