Проби - Мішель Монтень

Се — моє пристановище. Я прагну забезпечити за собою неподільне володіння ним і відгородити від будь-яких зазіхань з боку тих, хто може повабитися на нього в силу шлюбних, родинних чи громадських стосунків. Скрізь, окрім як у ньому, влада моя власне номінальна і небагатого варта. Жалюгідний, по-моєму, той, хто не має у себе вдома куточка, де б він був і справді в себе, де міг би віддаватися турботам винятково про себе або сховатися від чужих поглядів! За марнославство треба розплачуватися немалими жертвами, бо тих, хто одержимий цією жагою, вона змушує завше бути на людях, ніби вони — статуї на ринковій площі: Велика доля — велика неволя. Сенека, Втішний лист до Полібія, 26. Навіть усамітнення не приносить їм самоти. У тому суворому способі життя, якому віддаються наші ченці, нема, як на мене, нічого утяжливішого, ніж порядок, що став, як видно, правилом у деяких законах — я маю на увазі постійне співжиття всіх в одному місці і присутність багатьох при будь-якій дії кожного з них. І я волію за краще бути завжди на самоті, ніж мати змогу іноді зостатися наодинці з самим собою.

Хто заявляє, що бачити у музах лише іграшку і вдаватися до них задля забавки означає зневажати їхню гідність, той, на відміну від мене, очевидно, не знає справжньої вартості вдоволення, гри і забави. Я ледве не сказав, що переслідувати якісь інші цілі при звертанні до муз смішно. Я живу з дня на день і, сказати по щирості, живу лиш для себе; мої наміри далі цього не йдуть. В юності вчився, щоб похвалитися своєю ученістю; тепер — щоб тішити себе хоч чим-небудь; і ніколи — задля прямої користі. Пусте і руйнівне захоплення домашнім начинням цього роду — я говорю про книжки — напрям не тільки на вдоволення потреби у знаннях, а на три чверті і на те, щоб убратися і причепуритися ув очах оточення — такий потяг давно вже мною облишений.

Книжки (для тих, хто вміє вибирати) мають багато приємних прикмет; але не буває добра без лиха; цій утісі також непритаманна чистота і бездомішковість, як і решті; книжки мають свої вади, і причому дуже істотні; читаючи, ми вправляємо душу, а тіло, яке я теж не повинен полишати своїм клопотам, у цей час нечинне, воно розслаблюється і підупадає. Я не знаю надмірностей, які були для мене згубніші і яких на схилі життя мені слід уникати дуже старанно.

Ото три моїх улюблених і особливих заняття. Я не згадую про ті, якими я служу спільноті для виконання мого громадянського обов'язку.

Розділ IV

Про відвернення

Одного разу мені довелося втішати одну справді засмучену пані — адже їхні прикрощі здебільшого штучні і показні:

Ох, оці тонкослізки, звиклі так жалкуватись,

Завжди, якщо не по них, їм уже робиться плачно,

Тільки шукають причину слізьми землю топити.

Ювенал, VI, 272

Хто протидіє цій пристрасті, той чинить не дуже мудро, бо протидія лише дратує їх і посилює їхню журбу; заводячи суперечку, тільки їхнє горе загострюєш. Ми помічаємо на прикладі наших звичних розмов, що здумав би хтось заперечити сказаному мною мимобіж, тому, чому я не надавав ніякої ваги, і я одразу стаю гопки і заходжуюся палко відстоювати кожне моє слово; і я роблю ще завзятіше, коли йдеться про речі, які для мене і справді істотні. І потім, діючи вказаним чином, ви беретеся за вашу справу зопалу, з грубою незграбністю, тоді як лікар, вперше приступаючи до лікування пацієнта, має робити це гожо, весело і з приємністю для недужого; і ніколи потворний і понурий лікар не матиме успіху у своєму ремеслі. Отож, навпаки, спершу треба допомогти болящим викласти свої скарги і ласкаво вислухати їх і висловити їм своє співчуття і цілковите розуміння. З допомогою цього викруту ви завоюєте довіру і зможете піти далі і завдяки легкому і непомітному відхиленню вбік перейти потім до речей і твердіших і догідніших для зцілення тих, хто прибитий своїм горем.

Якщо вернутися до мене, то, прагнучи переважно до того, щоб не осоромитися перед присутніми, які дивилися на мене дуже пильно, я задумав трохи прикрити скорботу згаданої пані тонким шаром рум'ян і білил. Адже я добре знаю на досвіді, наскільки рука у мене важка і незграбна і який я безрадний в усовіщаннях. Або мої доводи бувають надто мудрованими і надто сухими, або я скидаю їх надто раптово, або роблю це надто недбало. Приглянувшись по якомусь часі до суті страждань, я не робив спроби позбавити її від них з допомогою ваговитих і переконливих доводів, чи то тим, що я їх не мав, чи то тим, що розраховував на великий успіх, діючи по-своєму; при цьому я не зупинив свого вибору ні на одному із способів, які приписує нам філософія, коли потрібно доставити комусь втіху; я не стверджував, як Клеант, що горе, на яке вона нарікає, зовсім не напасть, або, як перипатетики[159], що це не таке вже велике лихо, або, як Хрисипп, що жалівся на це і несправедливо і аж ніяк не похвально; я не радив, як Епікур — хоча його спосіб винятково близький до мого, — перенестись думкою з речей тоскних на приємні; не йшов також услід Цицеронові, який гадав, що ці всі доводи треба звалити в одну купу і користуватися ними в разі потреби; але відхиляючи потроху нашу розмову від її основного стержня і переводячи поступово на предмети спершу близькі, а потім в міру того, як я оволодівав увагою моєї співрозмовниці, і на віддаленіші, я непомітно відвернув сумні думки моєї пані, і вона опанувала себе і залишалася спокійною, поки я був біля неї. Ті, хто після мене взяв на себе ті самі клопоти, не змогли відкрити у її стані жодних поліпшень, і причина цього в тім, що моя сокира не добралася до коріння її скорботи.

Я вже торкнувся, мабуть, одного виду відвернень у громадському житті. Щодо використання відвернень у боротьбі з ворогами, застосовуваних Периклом у Пелопоннеській війні, а багатьма іншими іншого часу і за інших обставин, то в історії різних народів це річ надто часта.

Справді хитромудрим був викрут, з допомогою якого сьєр д'Емберкур врятував себе та інших у місті Льєжі, куди його послав дук Бургундський, що облягав льєжців, аби він прийняв місто на вже укладених умовах капітуляції. А у Льєжі,