Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл
- Наші теперішні укріплення лише за милю від міста,- сухувато сказав капітан Рендл.- А це занадто близько… і занадто небезпечно. Нові шанці будуть трохи далі. Розумієте, ще один відступ - і наші війська стоятимуть уже на околицях Атланти.
Ту ж мить він пожалкував за ці останні слова, коли побачив, як очі Скарлет розширилися від страху.
- Але ми, звичайно, більше не відступатимемо,- хутко докинув він.- Позиції наші навколо Кеннесоу неприступні. Батареї розміщено на виступах гори, і вони тримають під обстрілом усі дороги. Янкі не зможуть прорватись.
Скарлет, однак, помітила, як офіцер опустив очі, коли на нього наче між іншим, але проникливо глянув Рет, і їй стало лячно. Вона пригадала Ретове зауваження: “Коли янкі виб’ють його з гір сюди, на рівнину,- він пропав”.
- Невже ви, капітане, гадаєте…
- Ні, звісно, що ні! Нема ніяких причин непокоїтись. Просто наш Джо любить застрахуватися про всяк випадок. Тільки через це ми й готуємо додаткові укріплення… Але мені вже пора. Приємно було поговорити з вами!.. Прощайтеся зі своєю господинею, хлопці, й рушаймо далі.
- Прощавайте, хлопці. А як хто з вас занедужає чи попаде в якусь халепу, повідомте мене. Я живу тут на Персиковій вулиці, майже крайній будинок на околиці. Стривайте хвильку…- Вона понишпорила в сумочці, але нічого там не знайшла.- Боже, нема ні мідяка. Позичте мені кілька центів, Рете. Ось візьми, Семе, купиш тютюну собі й хлопцям! І будьте чемними, виконуйте все, що капітан Рендл скаже.
Негри підрівнялися, знов збилася руда курява в повітрі, коли вони рушили, і Здоровань Сем знову затягнув той самий гімн:
- Зійди, Мойсею, в край Єгипту І визволи з лабет неволі Мій народ!..
- Скажіть, Рете, капітан Рендл збрехав мені, як і взагалі то властиво чоловікам - приховувати правду від жінок, боячись, що вони зімліють? Справді збрехав? Ой Рете, але ж коли нам ніщо не загрожує, то навіщо копати нові укріплення? Хіба в армії вже так мало солдатів, що треба забирати й негрів?
Рет прицмокнув на коня.
- В армії таки мало солдатів, навіть дуже мало. Бо інакше не вдавалися б до внутрішньої гвардії. А щодо шанців, то укріплення, як ви розумієте, мають прислужитись у разі облоги. Для генерала остання лінія оборони тут, під Атлантою.
- У разі облоги! О, завертайте коня назад! Я їду додому, додому в Тару, зараз же.
- А чого такий поспіх?
- Облога! Боже милий, облога! Я стільки наслухалась про облоги! Тато пережив одну облогу, чи то, може, його тато, але мій тато розповідав мені…
- Яку це облогу?
- Облогу Дрогеди !, коли Кромвель переміг ірландців. Тоді обложені не мали що їсти, тато казав, що вони мерли з голоду просто на вулицях і врешті поїли всіх котів, і щурів, і навіть тарганів. Він казав, що наприкінці облоги вони навіть одні одних їли, хоч я так і не певна, вірити цьому чи ні! А коли Кромвель узяв місто, то всіх жінок… Облога! Мати Божа!
1 Взявши місто Дрогеда на сході Ірландії в ході придушення одного з найбільших ірландських визвольних повстань, О. Кромвель 1649 року вчинив страхітливу різанину. Відтоді в устах ірландця найгіршим побажанням став вислів: “Прокляття Кромвеля на твою голову!”
- Такої неосвіченої молодої особи, як ви, я зроду не зустрічав! Облога Дрогеди мала місце ще у тисяча шістсот якомусь там році, і містер ОТара ніяк не міг бути її учасником. Та й, крім того, Шерман - це не Кромвель.
- Ні, але він ще гірший! Кажуть…
- Що ж до екзотичних наїдків, якими харчувались ірландці під час облоги… то я особисто волів би доброго соковитого щура, ніж оті потрави, які подають мені останнім часом у готелі. Ні, доведеться-таки вертатись до Річ- монда. Там принаймні можна смачно попоїсти, коли маєш досить грошей.
Він насмішкувато спостерігав за переляком на її обличчі. Сердита сама на себе, що виказала перед ним свою стривоженість, вона вигукнула:
- А я й так не розумію, чому ви досі ще тут! Вас же тільки й цікавить, щоб жити з вигодами, наїдатись і… і все таке інше.
- Як на мене, то нема нічого приємнішого в світі, як добре попоїсти і м-м… все таке інше,- сказав він.- А відносно того, чому я тут… знаєте, я багато читав про те, як беруть в облогу фортеці чи міста, але на власні очі ні разу цього не бачив. Тож я й вирішив залишитись тут і придивитися. Мені це нічим не загрожує, бо я чоловік не військовий, а щось нове пізнати - завжди цікаво. Ніколи не проминайте нагоди пізнати щось новеньке, Скарлет. Це розширює розумовий обрій.
- Мій обрій і так досить широкий.
- Можливо, це й правда, хоч я б сказав… Але ні, це було б негалантно. А може, я тут для того, щоб урятувати вас, коли місто й справді опиниться в облозі. Я ще ніколи не рятував симпатичних дам у скруті. Це теж було б щось новеньке.
Вона розуміла, що він піддражнює її, але відчувала за його словами й певну серйозність. І все-таки шарпнула головою.
- Вам не треба мене рятувати. Я й сама зумію дати собі раду, дякую.
- Не кажіть цього, Скарлет. Думайте так, якщо вам охота, але ніколи, ніколи не кажіть цього знайомому чоловікові. Якраз у цьому й полягає вада дівчат-янкі. Вони були б найчарівніші у світі, якби не запевняли всіх: “Дякую, я й сама дам собі раду”. Здебільшого вони кажуть правду, хай Бог їх боронить. Отож чоловіки й полишають їх самим давати собі раду.
- Ну це вже ви забалакались,- сухо зауважила Скар- лет, бо ж не було більшої образи, як порівняння з дівчи- ною-янкі.- А про облогу ви, мабуть, кажете, щоб нагнати на мене страху. Ви ж знаєте, що янкі ніколи не підступлять до Атланти.
- Не мине й місяця, як вони будуть під містом - можу закластися з вами. Ставлю коробку найкращих цукерок проти…- Його темні очі затримались на її устах.- Проти вашого поцілунку.
На коротку хвилину страх перед навалою янкі стис їй серце, але почувши слово “поцілунок”, вона забула про все інше. Це вже була знайоміша стихія, і куди цікавіша за всілякі військові операції. Насилу вона стримала
