Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

Коли того вечора «Манхеттен» відплив на північний схід, і темрява огорнула його, він спалахнув вогнями й гучною музикою, ожив сміхом молоді, що розважалася і переживала найкращі години свого життя, заглиблюючись у чорну порожнечу Північної Атлантики на шляху до гітлерівської Німеччини.

Хороше веслування значною мірою пов’язане з хорошими помислами. Недостатньо, щоб м’язи екіпажа працювали в унісон. Їхні серця і думки також мають бути єдиним цілим.

Коли Джо занурився в сон на борту «Манхеттена», перші світанкові промені зайнялися над Берліном, освітивши невеликі групи чоловіків, жінок і дітей, що крокували вулицями під дулом пістолета. Арешти почалися годиною раніше, під покровом ночі, коли поліція і штурмові загони СА вдиралися в халупи і вагончики, які правили за домівки для циганських сімей ромів та сінті, і стягали їх із ліжок. Тепер вони були на шляху до очисних каналізаційних споруд у Марцані — передмісті Берліна, де їх розмістять у таборі далеко від очей іноземців, що прибували в Берлін на Олімпійські ігри. Згодом їх відправлять на схід у табори смерті і вб’ють.

Їх виселення було просто черговим кроком у процесі, який розгортався протягом кількох місяців. Нацисти перетворювали Берлін у те, що нагадувало величезний кінознімальний майданчик — місце, де ілюзія може бути вдосконалена, де нереальне могло бути перетворене в подобу реального, а реальне могло бути приховане. Таблички, що забороняли євреям вхід до громадських закладів, уже познімали й поскладали на зберігання для подальшого використання. Люто антисемітську газету «Дер Штюрмер» із її гротескними карикатурами на євреїв та гаслом: «Євреї — наша біда» тимчасово вилучили з газетних кіосків. У своєму основному пропагандистському виданні «Дер Ангріфф» Йозеф Геббельс виклав берлінцям сценарій їхньої ролі у виставі, докладно пояснивши, як вони мають поводитися по відношенню до євреїв і як мають приймати іноземців, коли ті приїдуть: «Ми мусимо бути чарівнішими за парижан, спокійнішими за віденців, жвавішими за римлян, космополітичнішими за лондонців і практичнішими за нью-йоркців».

Коли прибудуть іноземці, усе мало бути приємним. Берлін стане свого роду легким парком розваг для дорослих. Під суворий контроль потрапить усе, за що гості платитимуть: від номерів у дорогих готелях, таких як «Адлон», до сардельок братвурст, що продаються вуличними торговцями по всьому місту. Для вдосконалення декорації не лише цигани, а й понад 14 сотень безхатченків були зібрані й видалені з вулиць. Сотні повій були схоплені, примусово перевірені на венеричні захворювання, а згодом відпущені торгувати своїми послугами для плотського задоволення гостей.

Приїжджим журналістам, які передаватимуть свої враження від нової Німеччини в інші частини світу, нададуть особливі умови проживання, найкраще обладнання, найкращі місця для перегляду змагань, безкоштовні секретарські послуги. Проте існувала одна надзвичайна ситуація, що мала вирішуватись делікатно в разі виникнення. Якщо іноземні журналісти намагатимуться узяти інтерв’ю в німецьких євреїв або дослідити «єврейське питання», то вони мають бути ввічливо спрямовані до найближчого офісу гестапо, де їх зможуть допитати щодо їхніх намірів, а потім таємно відстежити.

Уздовж залізничних колій, по яких гості подорожуватимуть у Берлін, брудні будівлі були побілені, вільні житлові споруди — здані в оренду за невисоку ціну, й однаковісінькі вазони із червоними геранями на підвіконнях були поставлені навіть у квартирах, що залишилися вільними. Практично на кожному будинку вздовж залізничного полотна тепер було вивішено червоно-біло-чорний прапор зі свастикою. Багато людей також вивісили білі олімпійські прапори. На кількох будинках, переважно, єврейських, майорів лише олімпійський прапор. Тисячі прапорів зі свастиками висіли на залізничних станціях. У дійсності, увесь Берлін був задрапірований у свастики. Уздовж основної пішохідної вулиці Унтер-ден-Лінден, широкого центрального бульвару Берліна, сотні лип, які, власне, й дали вулиці ім’я, було замінено на одноманітні колонади флагштоків, що тримали величезні 14-метрові червоні прапори зі свастикою. Такі ж високі транспаранти звисали з Бранденбурзьких воріт. На Адольф-Гітлер-Плац високі щогли, на яких розвівались олімпійські прапори, оточили концентричними кільцями центральну колону 19 метрів заввишки, задрапіровану 20 прапорами зі свастикою, утворюючи яскравий криваво-червоний циліндр усередині вкритої травою площі. На приємних, тінистих вулицях, що вели до маршруту веслувальних перегонів у Грюнау, від дерева до дерева була підвішена низка менших прапорів зі свастикою.

Вулиці вичистили і ще раз вилизали. Вітрини магазинів відполірували до блиску. Потяги пофарбували свіжою фарбою. Розбиті вікна замінили. Десятки нових лімузинів, люб’язно наданих «Мерседесом», стояли припарковані рівними рядами довкола Олімпійського стадіону, чекаючи на VIP-персон. Майже всі, від таксистів до санітарних працівників, були одягнені в нову елегантну уніформу. Іноземні книги, заборонені книги, книги, що уникли багать у 1933 році, раптом знову з’явилися в книжкових вітринах.

Маючи повністю задекорований знімальний майданчик, Лені Ріфеншталь діловито працювала над мобілізацією десятків операторів і звукооператорів, розміщуючи десятки камер на свої місця. На Олімпійському стадіоні «Рейхсспортфельд» вона встановила 30 камер лише для церемонії відкриття. Вона вирила ями для низького кута зйомки і звела сталеві вежі для високого кута зйомки. Вона побудувала рейки, на яких операторські візки зможуть рухатись уздовж бігової доріжки з червоної глини. Вона занурила камери у водонепроникних корпусах