Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

якраз переходить вулицю. Але ми тільки зачепили той візочок. На щастя, дитині не сталося нічого, тільки-но випала на брук. Ото сміха було!.. (Побачила Габарда). О, це ви, містере Габарде! Як ся маєте? (Ступає кілька кроків до нього й вітається).

Місіс Старкветер безпорадно озирається, шукаючи крісла; Чалмерс підводить її й садовить, заспокоюючи.

Місіс Старкветер. Ох, то було щось страшне! Дитина могла загинути. І я ще маю вірити, що такі особи люблять своїх дітей!

Конні (до Чалмерса). Батько приїхав? Ми мали підхопити його тут. А де Медж?

Місіс Старкветер (помітивши Габарда, неголосно). О, й ви тут, містере Габарде…

Габард підходить до неї і тисне руку.

Ніяк не можу призвичаїтися до цих скажених темпів сучасного життя. Автомобілі — це ж диявольський витвір. Всі мчать кудись… Як була я ще дівчина, ми жили статечно й пристойно. Тоді був час на все: і подумати, й відпочити. Але тепер немає часу ні на що. Яким чином Ентоні дає собі раду — ніяк не можу збагнути. Але й те правда, що Ентоні людина надзвичайна.

Габард. Я переконаний, що містер Старкветер і разу в житті не розгубився!

Чалмерс. Хіба що коли упадав коло вас, мамо.

Місіс Старкветер (ледь-ледь прикро). Я й цього не дуже певна…

Конні (імітуючи поважний, діловий тон). Батько, мабуть, порадився спершу з компаньйонами, тоді передав справу на розгляд своїм юристам, і, коли вони доповіли йому, що в кандидатки немає ніякої ганджі, звірився із своїм записником, і в перші ж вільні півгодини запропонував мамі серце й руку.

Всі сміються.

І зиркнув на годинника щонайменше двічі протягом свого освідчення.

Місіс Старкветер. Ентоні не був тоді такий заклопотаний…

Габард. Він тоді ще не керував Сполученими Штатами.

Місіс Старкветер. Не знаю, чим він там тепер керує, але заклопотаний він страх — справи, політика й безумство; безумство, політика й справи. (Замовкає, щоб віддихатися, і помічав стіл, наготовлений до чаю). Чай. Я б випила філіжанку чаю. Конні, я вип’ю філіжанку, а тоді, якщо твій батько забариться, ми поїдемо додому. (До-Чалмерса). Де Томмі?

Чалмерс. Поїхав кудись машиною разом з Медж. (Дивиться на чайний столик, а тоді на годинника). Вона має зараз повернутись.

Конні. Мамо, не сидім тут довго. Мені ще передягатися.

Чалмерс. О так, ще ж той обід… (Позіхав). Я б не від того, щоб увечері побайдикувати…

Конні (пояснює Габардові). Турецький повірений у справах… Ніяк не запам’ятаю, як його на ім’я. Але він такий кумедний… просто сміх. Він сьогодні дає обід на честь британського посла.

Місіс Старкветер (підводиться з крісла, прислухаючись). А ось і Томмі.

З-за кону чути голоси Маргеріт Чалмерс та Томмі. Вона сміється, а Томмі запально чогось домагається. Маргеріт і Томмі з’являються на дверях і спиняються, тримаючись за руки, втопивши одне в одного очі, надто захоплені одне одним, щоб зауважити присутніх у кімнаті. Обоє у верхньому одязі.

Томмі (сміючись). Ну, мамо!..

Маргеріт (сама сміється, але хитає головою). Ні.

Томмі. Спершу…

Маргеріт. Ні; ти мусиш бігти зараз до Лінди, мій хлопчику. Ми побалакаємо про це іншим часом.

Томмі помічає, що в кімнаті сторонні. Він визирає з-за дверей і бачить місіс Старкветер. І в ту ж мить випручує руку й підбігає до своєї бабуні.

Томмі (знати — він дуже її любить). Бабуню!

Вони обіймаються й цілуються. Маргеріт входить, вітаючись до присутніх, — цілує (можливо) Конні і холодно тисне руку Габардові.

Маргеріт (до Чалмерса). Коли ти вже тут, Томе, — прошу тебе, не тікай. (Вітається з місіс Старкветер).

Місіс Старкветер (повернувши Томмі обличчям до світла, стурбовано роздивляється на нього). Він схуд, Маргеріт.

Маргеріт. Навпаки, мамо…

Місіс Старкветер (до Чалмерса). Тобі не здається, Томе?

Конні (стиха до Габарда). Мама вічно тривожиться за його здоров’я.

Габард. А на мою думку, він моцак хлопчина.

Томмі (до Чалмерса). Я індіянин, — правда ж, тату?

Чалмерс (переконано киваючи головою). Найхоробріший індіянин з цілого плем’я.

На дверях з’являється Лінда; мабуть, вона шукає Томмі.

Чалмерс (помітив її). Он Лінда тебе шукає, вояче.

Маргеріт. Заберіть Томмі, Ліндо. Біжи мерщій, мій хлопчику.

Томмі. Ходімо разом, бабуню. Я покажу тобі щось таке… (Він тягне місіс Старкветер за руку. Протестуючи, але вельми втішена, вона дозволяє йому вести себе до дверей; Томмі водночас простягає другу руку до Лінди. Таким чином, тягнучи жінок обома руками, Томмі спиняється на порозі й обертається до Маргеріт. Пустотливо). Не забудь, мамо, — пізніше ми гулятимемо в розвідників.

Маргеріт (підходить до сина й пригортає його). Ні, Томмі. Мамі треба їхати на той нудний обід увечері. Але завтра ми з тобою пограємось обов’язково. (Томмі намурмосився й зиркає спідлоба). А куди ж подівся мій маленький індіянин?

Габард. Будь справжній індіянин, Томмі.

Томмі (випогодившись). Гаразд, мамо. Завтра… Якщо ти сьогодні не можеш.

Маргеріт цілує його. Виходять: Томмі, місіс Старкветер та Лінда. Томмі веде їх обох за руки.

Чалмерс (киває Габардові й каже йому стиха, простуючи до дверей праворуч). На нас чекає віскі.

Габард відходить від Конні й рушає за ним услід.

Конні (докірливо). Якщо ви втечете, я теж не залишуся на чай.

Маргеріт. Зостанься, Томе. Батько ось-ось приїде. Конні. Збереться ціла родина.

Чалмерс. Гаразд. Ми повернемося. Нам з містером Габардом тільки треба трохи погомоніти…

Чалмерс та Габард виходять праворуч. Маргеріт пригортає до себе Конні, скоряючись несподіваному пориву, цілує її і лагодиться йти.

Маргеріт. Я маю передягтися. Може, ти побудеш тут, дорогенька, — а раптом хто завітає? Саме час. (Хоче вийти з кімнати, але Конні її перепиняє).

Конні. (Маргеріт зупиняється й чекає, всміхаючись; Конні вагається). Мені треба побалакати з тобою про дещо, Медж. Ти не візьмеш того близько до серця? (Маргеріт, усе ще всміхаючись, хитає головою). Я хочу тебе застерегти. Не те щоб хто подумав щось лихе, але…

Маргеріт (тінь роздратування промайнула їй на обличчі). Якщо це стосується Тома, то можеш не казати, будь ласка. Ти ж знаєш, що він витинає часом неподобні речі. Але то мене вже не обходить, повір мені. (Конні мовчить, а в Маргеріт зростав цікавість). Отже?

Конні. Йдеться не про Тома…

Пауза.

Йдеться про тебе.

Маргеріт. О!..

Конні. Я не знаю, як почати…

Маргеріт. Починай відразу, з найтяжчого, — отак спрожогу.

Конні. Все це несерйозне, звичайно, але… мама мордується через такі речі… Ти ж знаєш, яка вона старосвітня. А коли зважити на наше громадське становище — тобто батькове й Томове, — то, мабуть-таки, не гаразд ти робиш, що так часто зустрічаєшся з їхнім запеклим ворогом. Він шпетить їх,