Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський

- Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, i дай, Боже, щасливо повернутися! - молився Жук.

До лиману мали заплисти вночi. Там стояла турецька залога з гарматами, котра мала не допустити козакiв на море. Наближаючись до лиману, козацький флот роздiлився i плив двома шнурками, судно за судном попiд береги. Пiд нiч сходились i пливли серединою. Прикази отамана розвозили розсильнi малими човнами.

Наприкiнцi отаманського судна стояла бочка, у якiй держали козаки пiвня. Вiн мав їм звiщати день i був у великiй пошанi. Тут, на отаманському суднi, був ще i секстант - голка, бо без цього не можна на море пускатися. Сагайдачний говорив до Жука:

- Чи ти, товаришу, знаєш Варну?

- Я там ще не був. Коли її здобудемо, тодi i пiзнаю.

- Так ти послухай мене i поглянь, чого я в школi про Варну навчився i чого вiд людей довiдався.

Сагайдачний розложив кусок паперу з рисунком i, показуючи пальцем, так пояснював:

- На Чорне море ти краще дорогу знаєш, бо ти перепливав його не раз. Будеш i се знати, кудою плисти пiд береги Болгарiї. Ось тут - гирло Дунаю, з його семи рукавами, а тут лежить Варна, як кажуть бувальцi, славна неприступна турецька фортеця. Перед нею - морська пристань, де стоять турецькi галери i байдаки. Ось тут замок. Нам поперед усього треба його здобувати, та вiн, як бачиш, подальше вiд моря. Попри його впливає до моря невеличка рiчка Девна. Пливе попiд сам мур. На цей мур дiстанемось нашими мотузяними драбинами, дiстанемось з байдакiв, якими треба вночi непомiтно пiдплисти в рiчку. Цього муру дерев'яними драбинами не вiзьмеш, бо нема берега i нема на чiм їх поставити. Дерев'янi драбини держаться в долинi, нашi мотузянi держаться гаками на горi. Тепер ти, отамане, розпоряди i прикажи, що кому треба робити.

- На те ще буде час, коли ми туркам попiд Очакiв на море перекрадемось. Там чатують турки днем i вночi; цiла штука в тому, щоби турецьких сторожних собак перехитрити…

Як доплили до лиману, сховалися в прибережних комишах, дожидаючи ночi. Тодi рушили тихесенько попри Очакiв. Треба було плисти так тихесенько, щоб навiть веслом по водi не плеснути, бо вiд того усе залежало, щоб в Очакiвськiй фортецi нiхто їх не помiтив. Перепливали так цiлу нiч, поки усi байдаки не переплили. В очакiвськiй фортецi блимало свiтло.

Коли стало заноситися на свiт, усi байдаки були вже на повному морi. Усi хрестилися i дякували Богу. Залунали по байдаках козацька пiсня, забринiла бандура.

Взялася напрочуд гарна днина. Вiд сходу зарожевiло небо, а далi цiле запалало. Мiльйони огняних стрiл височiли з моря вгору, i випливло велике червоне сонце, котре пiдносилося щораз вище i вище i заяснiло такою яснiстю, що аж слiпило очi. Байдаки зiбрались вкупу довкруги отаманського судна. Отаман зняв шапку i став голосно вiдмовляти молитву. Вiн тепер був i духовником запорозькiй братiї. По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навiть сповiдалися перед отаманом.

Потiм запалили по байдаках огнi на широких кам'яних плитах. Над огнями позавiшували казани на тринiжках. Воду возили з собою бочками. Усi байдаки були пообшиванi очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.

Поживилися i попливли далi. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цiлого флоту пливли таким пiвколесом малi прудкi човни.

- Тепер маємо свобiдну голову i можна зараз цiлу рiч добре спокiйно обмiркувати, - каже Жук, - покажи менi ще раз сей папiрець, бо я тебе лише одним ухом слухав. У мене була iнша турбота на головi. - Вiн став придивлятися нарисовi ситуацiї i поводив по ньому пальцем.

- Як же ти думаєш, Петре?

- На мою думку, нам би пiдождати на морi, щоб нiкому не лiзти в очi, або ховатися десь пiд болгарським берегом i пiдождати до ночi. Вiдтак поплисти пiд Варну до пристанi i запалити турецькi судна. Вiд цього цiла Варна заворушиться. Дамо їм трохи роботи i вiдвернемо увагу вiд того, що я маю зробити. Я запливу у Девну пiд замок, його треба буде вмить здобути, там, либонь, сидить уся варнянська залога. Там сидять узапертi християнськi невольники. Туди заганяють у спокiйний час i тих невольникiв, що по галерах мучаться. Тут ховається турецька каса, i вся гармата, та багато воєнного добра. Коли б тобi, отамане, яка гармата в руки попала, то бери її без лафети. Це забирає багато мiсця на суднi; а лафету то ми собi у Сiчi доробимо. Добре було б захопити кiлька менших суден, таких, щоб у Днiпро перевести можна. А як на замку покажеться огонь, так знай, що ми замок взяли i пiдпалили.

Марко, слухаючи це, дивився на свого побратима з подивом. У своїй уявi вiн бачив зараз того малого Петруся з Кульчиць, коли разом на оболонi пасли товар. Як воно гарно сталося, що такий талант не змарнувався серед сiрої селянської маси в буденщинi пiд солом'яною стрiхою або мiж книжками та паперами.

Мiж козацтвом було весело. Море було спокiйне, сонце свiтило ясне, не стрiчаючи по своїй дорозi нi одної хмари.

По чистому рiвному морському плесi лунала козацька пiсня.

Не було поки що нiякої небезпеки. Нiде нi слiду ворожого судна. Байдаки держалися берега на таку вiддаль, щоб їх з берега не можна було помiтити.

Минули Хаджi-бея i наблизилися до гирла Дунаю. Тепер треба було поводитись обережно, бо туди могли швендятись рибальськi судна, а мiж ними i турецькi. Вiдразу замовкла пiсня.

Задержалися тут у комишах i чекали ночi.

Сагайдачний зараз вiддiлив свої судна, щоб у слушний час вiдплисти на своє мiсце.

З того, що кiлька днiв була гарна погода i сонце нагрiвало, назбиралося пiд вечiр у повiтрi багато пари, яка затягла туманом i море, i його берег.

Це було якраз на руку козакам, бо могли непомiтно плисти. Жук розвинув свої судна в довгу лаву i, коли настала темна нiч, пiдплив до пристанi.

Розвiдчi човни закралися передом до пристанi всередину i донесли отамановi, що там стоїть багато турецьких галер i суден, на яких не чутно нiякого гамору. Значить, що там не прочувають небезпеки, стоять на якорях, а людей там дуже мало.

Сама добра пора зачинати. Байдаки окружали цiлу пристань, особливо вiд Царгорода, щоб туди нiяке судно не перекралося. Другi байдаки запливли у пристань.