Літа зрілості короля Генріха IV - Генріх Манн

Трохи перегодя хтось наважився відчинити кімнату. Короля та пані д'Естре там уже не було, і ніхто не знав, як вони вийшли.

Анрі провів Габрієль до її дому, що був поряд із Лувром.

— Величносте! Зостаньтесь зі мною. Я така самотня…

Анрі:

— Люба владарко, скоро ми з'єднаємось назовсім.

Габрієль:

— Ви не думаєте того, що кажете. Ви думаєте, що мене ненавидять. Бо ви це бачили.

Анрі:

— А мене? Ми водночас і уславлені, й беззахисні. І що більш уславлені, то більш беззахисні.

Габрієль:

— Хіба в нас нема друзів?

Анрі:

— Наші друзі ще погіршують справу, як мій кузен Суассон комічну сценку.

Габрієль:

— Мій високий владарю, комічною сценкою цей день не скінчиться.

Вона уткнула обличчя в м'яку подушку, щоб самій не чути, що каже. І так дочекалась, поки він пішов.

У своєму пустельному Луврі він ліг у ліжко. Була одинадцята година, він рано покинув бал. Він ще тільки засинав, як увійшов пан д'Арманьяк.

— Величносте! Ам'єн.

На цьому слові д'Армаиьяк затнувся й не зміг вимовити другого. Анрі вмить схопився на ноги. На фортецю Ам'єн напали несподівано, взяли її, захопили сорок гармат, і ніщо, жодна річка, жодне військо не перепиняє ворогові шляху на Париж. Він може прийти.

— Тепер він пропав, — сказав Анрі, стоячи в нічній сорочці. Перший камердинер, тремтячи, спитав, хто.

— Кардинал Австрійський.

Швець Цамет

Роні розбудили в арсеналі й викликали до короля. Король без упину ходив по своїй маленькій кімнатці позаду зали з птахами. Запалені свічки не ввели в оману пташок, і ті мовчали, зіщулившись на сідалах. Король безмовно ходив, похнюпивши голову, човгав капцями й волочив шлафрок по підлозі. Кілька придворних стояли виструнчені під стінами. Ні слова, ні звуку. Пан де Роні, ввійшовши, вмить здогадався: якесь лихо.

— Гей! Друже! Лихо, — справді гукнув король назустріч йому.

Як дізнався щирий слуга, йшлося про Ам'єн, і взяте було місто й фортеця; він аж сторопів.

— Хто? Як це сталось?

— Іспанці. Серед білого дня, — відказав король. — А все черви те, що міста не хочуть приймати мої залоги. Тепер мені доведеться знов рушати на війну — негайно, як тільки розвидниться. Проти іспанців, — наголосив він, щоб ніхто не здогадався, що він насправді передбачає й чого боїться: він муситиме боротися зі Священною Римською імперією.

Такий розум, як й нього, мислить правильно, але надто швидко. «Тепер німецькі князі, чиїм одновірцем я раніше був, не підтримають мене, — думає він, і цілком слушно. — Цього разу для мене йдеться про все». Так, справді; а втім, для нього завжди йшлося про все. Кардинал Австрійський — полководець Священної Римської імперії, і, звичайно, за ним проти тебе посунуть ще багато їх. Але сама імперія зрушиться з місця тільки тоді, коли мине ще двадцять років. Тебе вже не буде тут, Анрі. Твоїм внеском у світовий лад буде те, що ти виграєш ці двадцять років. Після тебе — велика війна і всі її нескінченні злигодні. До свого королівства ти її не допустиш, хоч живим уже не будеш при тому. Але й тінь твоя не допустить її, бо ти мислив правильно, хоч і занадто швидко. Величносте! Дуже рідко людина мислить майбутнім, а діє в сучасності.

Щирий слуга Роні і діяв, і мислив тільки в сучасності, і це було дуже добре. Якби його владар у ту хвилину заговорив з ним про Римську імперію, Роні подумки сказав би: «Тинди-ринди», — хоч його обличчя лишилось би кам'яне. Король просто зажадав грошей і гармат — для Ам'єна. І не схибив: Роні й без наказу забезпечив принаймні друге. Гірше стояла справа з грішми — а вони ж важливіші за все. На цей час вони б могли бути, та й були б. Та досить згадати скасування податків, пільги для селян, позички ремісникам, викуп на міста.

Скрутна година змусила Роні говорити в вічі гірку правду. Скільки коштували новобудови короля, скільки — його свята, скільки — любов до гри. Якби на цьому столі лежали хоч ті гроші, які поглинула люба владарка! Та вони б на трьох столах не помістились. Тільки-но він договорив, як у кімнаті вже з'явилась вона сама, її сповістили про нещастя, коли вона лежала в безсонній тривозі. Вона надягла ту саму сукню, навіть маску наклала і мерщій прибігла до свого владаря, щоб поділити з ним тяжку годину і знайти в нього захист.

Анрі взяв її за руку і, немов невідому жінку з закритим обличчям, підвів до пана де Роні. Вона граційно схилила голову, а Анрі сказав: оця красуня в шовку кольору морської води добуде йому грошей на війну. Вмить наказав д'Арманьякові одягти його в мантію мага, начепив маску, і вони вийшли. Почет їхній примножило ще багато гостей, що танцювали на балу в її високості сестри короля. Було вже зовсім пізно, але на вулицях людно й гамірно. Анрі ще ніколи не бачив стількох жебраків; власне становище додало йому проникливості, і межа поміж безтурботністю й злиднями враз виступила страхітливо різко.

Король пройшов цей шлях пішки, щоб весь народ бачив його й не вірив у нещастя; таким чином та нічна процесія дійшла до вулиці Лa-Серізе й до глухого муру, за яким начебто не було нічого. Проте кожне знало той обгороджений сад і тихий будинок; король теж давно вже не таївся, що буває в шевця Цамета. Тільки-но розчинилась залізна брама, як слуги зі смолоскипами вбігли до саду, вишикувались і враз освітили його. То був сад в італійському стилі — більше колон, ніж дерев, більше каменю, ніж трави, і замість зелених зал там були храми, збудовані в подобі руїн. На невисокому фасаді будинку не було й п'яді, не вкритої різьбленням: то була суцільна коштовність із мармуру всіляких кольорів. Господар, прибраний не менш розкішно, чекав короля перед невисоким парадним ґанком і привітав його величність низьким уклоном, аж торкнувшись розчепіреними пальцями кам'яних плит.

Маркіза посередині між королем і шевцем, що був тепер багатим лихварем і називався шевцем тільки на згадку про початок його кар'єри, — отак увійшла ця поважна трійця до невеликих теплих покоїв. Усі троє мали багато намірів одне щодо одного. В маленьких покоях було не тільки підігріте повітря, вони тішили око неяскравим світлом і м'якою пишнотою. Невидимі розприскувачі пахощів тішили й нюх. У Цамета всі в домі гарно пахли, але найутішніші запахи йшли з відкритої напоказ взірцевої кухні, де гуготів вогонь у