Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
Та все це буде потім, у майбутньому. А зараз Махно щоденно стежив за тим, що діється в дивізії Григор'єва (комдивом він став 25 квітня 1919 року). І не тільки стежив, а й прагнув своїм авторитетом зупинити трагічне гріхопадіння нерозумного отамана. Де там! Григор'єв не хотів слухати настанов махновських посланців і лише заспокоював їх:
— Передайте "батькові", що все буде гаразд. Нехай готується мене підтримати.
Якось Нестор викликав до себе Льову Задова і між ними відбулася така розмова:
МАХНО. Негайно їдь у Одесу. Щоб добрався нелегально і без усяких твоїх вибриків у дорозі.
ЗАДОВ. Буде зроблено, "батьку" і "Альоша, ша!"
МАХНО. Завдання: зустрінься з Мишком Япончиком і перевір, як він виконує мій наказ про створення кількатисячного загону боєздатних повстанців та чи узгоджує він свою роботу з нашим Фельдманом? І передай їм, що Григор'єв ось-ось має зайняти Одесу. Коли її займе, то Япончик нехай залишається у місті, а Фельдман — відступає з Червоною Армією.
ЗАДОВ. "Батьку", вибач. Я не встиг тобі доповісти. Сьогодні вранці Одесу зайняли французи. Більшовики здали її без бою.
МАХНО. Тим більше, ти маєш їхали в Одесу і на місці розібратися, що там діється насправді. Наскільки я розуміюся в ситуації, то французам потрібна Одеса лише на кілька днів: щоб посадити своє військо на кораблі і відпливти на батьківщину. А Григор'єв тільки цього й чекає, щоб на їхньому горбі в'їхати в місто визволителем. Отже, слухай мене уважно. Передай Вінницькому — аби він не налагоджував ніяких контактів з Григор'євим. Бо той довго в місті протриматися не зможе, Одеса знову опиниться в руках більшовиків. Ось із ними Япончик нехай контактує за нашим, розробленим у Малинівці, планом... Давай, Льово. І не барися.
Передбачення Махна справдилися на сто відсотків. Дійсно, через кілька днів так-сяк озброєне, слабо одягнене і розгнуздане військове зборище під командою Григор'єва зайняло спочатку Миколаїв, потім Херсон та Одесу. Нараз величезна, а головне, густонаселена територія України лягла під руку отамана, який, на жаль, не знав, куди ж йому рушити далі, до якого берега пристати? А його воїнство настійно вимагало землі, бо в основному це були селяни навколишніх сіл та хуторів. Інша частина григор'євців — міщани. Ці воліли хліба та видовищ. Останнього було вдосталь, бо отаман дозволяв своїм "синкам" насолоджуватися легкою перемогою повною мірою. І голодними не були повстанці. А ось із землею... Більшовики її, звісно, не дадуть, вони уже організовують комуни, в які заганяють усіх силоміць. Отже, поки що селяни Херсонщини та Одещини чіплялися за Григор'єва...
А Махно у цей час нервував. Щось забарився Зіньковський. Посилав його на день-два, а вже минув тиждень. Нарешті, Льова з'явився — не запилився: весь розфуфирений, одягнений з голочки, як французький буржуа, навіть, був у чорному циліндрі.
— Що це за маскарад? — незадоволено буркнув Махно.
— Подарунок мого друга Япончика.
— І все?
— Чого ж... Чимало грошенят золотом відвалив у нашу загальну скарбницю. Я вже їх усі здав, до копієчки, казначею.
— Так...
— А що так? За "так", "батьку", нічого не візьмеш. Япончик усе за гроші дістає: то в більшовиків, то у французів, а зараз навіть у напівобідраних григор'євців. Словом, наш Япончик на те він і є Мишком, щоб тишком-нишком — і в кишеню. У нього все є: і братва — молодецька, вся з Пересипу й Молдаванки, і одяг — люкс, з Дерибасовської; і зброя — різних фасонів із усіх "країн, єднайтеся". Лише — твій сигнальчик — і він подає нам на блюдечку із золотою облямівочкою батальйон, а то й цілу армію япончиків.
— Григор'єва бачив?
— Аякже, "батьку"... Особисто з ним говорив кілька годин підряд.
— І що?
— А нічого. Він упертий, як бик. Говорив мені, що Ленін через Антонова-Овсієнка запропонував йому йти на Румунію, щоб підтримати революційну радянську Угорщину. За це більшовицький вождь обіцяв Григор'єву різні чини, нагороди і навіть маєтки на березі Чорного моря.
Махно насмішкувато глянув на Зіньковського, наче перед ним стояв не його контррозвідник, а сам неотесаний отаман Григор'єв.
— І що Матвій? Погодився?
— Відповів: якщо даватимуть чин, то тільки президента Америки, орден — з рук англійської королеви, а маєток — на Гавайських островах. Словом — його губа — не дура.
Махно:
— А він сам — не цілковитий остолоп? Не зрозумів, що комуністи хочуть випхнути його за кордон, аби там йому і його війську жаба цицьки дала? У тебе все?
— Так, "батьку".
— Продовжуй не спускати з Григор'єва очей. Доповідай усе, що стає відомим.
