Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

— Твоя правда, Сашку, немає, — погодився Махно. — Особливо ниньки мене турбує Григор'єв. Чує моє серце, що завдасть його нерозумна голова чимало лиха всьому повстанському рухові України. Нам і так не довіряють більшовики.

— А чого ми, "батьку", з тими більшовиками панькаємося, завжди шукаємо з ними дружби?

— Бо в них багато зброї, а в нас її катма. І в Григор'єва немає зброї. А без неї, голими руками, ми ніколи не виженемо Денікіна з України.

Сашко замовк, про щось думав. Нестор відчув, що його не переконав, а тому вирішив продовжити свою думку:

— Ми і більшовики — це як небо й земля: така протилежність і така велика між нами відстань. Вони — за владу своєї однієї партії, а всіх інших нищать і вб'ють до останньої мислячої людини, а ми — за самоврядування низів, тобто, за владу народу в особі, скажімо, тих же Рад народних депутатів. Отже, друзями ми ніколи бути не зможемо і не будемо, а ось тимчасовими союзниками (коли нам, звісно, вигідно) ми з ними будемо. Наприклад, чого нам з ними не вступити в союз для спільної боротьби з Денікіним, який тепер окупував половину України? Але як тільки розіб'ємо білогвардійців, тут же вдаримо й по більшовиках. Бо й вони — наші загарбники. Словом, скільки б я не обнімався з Антоновим-Овсієнком, більшовиком не стану, як і він не перейде на наш бік.

— О, тепер я, "батьку", второпав: скільки вовка не годуй, а він — у ліс дивиться.

— Нехай буде так, — погодився Махно. — Хоча на практиці все значно складніше. Словом, Сашку, ми на початку великих подій. Тому ми й заховали з тобою золотий запас повстанців, аби в цих військових і політичних подіях ми його не втратили. — Нестор замовк і обірвав цю тему: — В Успенівці зупинися біля двору Фані Гаєнко, а я тим часом заплющу очі... Чомусь втомився чи може температура підвищилася. Якась ломота в тілі.

У дворі, де квартирувалася Гаєнко, стояли дві тачанки: одна, як відразу впізнав Нестор, належала Федору Щусю, а друга, звісно, була Галинина. Махно зіскочив з брички, обтрусився й сказав Сашкові:

— Поганяй у Гуляйполе. А це Нюсьчине дрантя й кошики занеси мені в кабінет. За мною приїжджати не треба — я повернуся з Галиною.

Коли Махно з'явився на порозі світлиці, всі, хто сидів за столом, нараз схопилися й закричали:

— Слава! Слава! "Батькові" слава!

Радощам не було меж. Навіть зовні завжди спокійний Федя, який у цей час міцно цілував свою Фаню, кинув займатися любощами, вихопився з-за столу й почав обнімати Нестора. А той, коли всі трохи заспокоїлися, підійшов до Галини, поцілував її у розчервонілі щоки.

— Сумувала без мене? — запитав.

— Так, любий... Як добре, що ти приїхав. Мені дуже не вистачало тебе, хоча Фаня і Нюся все робили, аби я не журилася. — Вона ненароком торкнулася губами його чола й скрикнула:

— Так у тебе ж пропасниця!.. Фаню! Він весь, мов жар. Нехай твої хазяї розпалюють піч, щоб аж черінь стала червоною... І кип'ятять молоко... Тоді ми вже сьогодні не поїдемо в Гуляй-поле. Всі заночуємо тут.

Нестора поїли не лише молоком з медом і лоєм, а й чаєм з малиною, цвітом бузини, калини. А Федя, зрозуміло, підніс йому свої випробувані ліки: склянку міцного самогону. Нюся розтерла його оцтом. І все це, мабуть, разом взяте допомогло. Бо вже десь опівночі Нестору захотілося до Галини... А Федя, цей м'язистий здоровань, усю ніч не залишав у спокої Фаню, яка тільки цього й прагнула. Лише Нюся в окремій кімнаті, чуючи, певно, зойки, стогони й вигуки задоволення своїх подруг, вовтузилася, бідолашна, сама в розкішному дерев'яному ліжку.

Вранці, коли Махно і Щусь робили в дворі розминку — рубали хазяїну дрова — до них несподівано з'явився Лев Зіньковський.

— Чого вільно дихнути не даєш? На п'яти наступаєш? — накинувся на розвідника Нестор.

— Така робота у мене, "батьку"... Не сердися.

— Гаразд... Чого спозаранку принесло?

— Від моїх людей є цікаві повідомлення з Москви і Харкова.

— Говори.

— Проти тебе, "батьку", і Григор'єва особливо гострять зуби Ленін і Троцький. Вони між собою на так званих чаюваннях називають тебе бандитом, а твоє військо — розгнузданою партизанщиною і вичікують лише слушного часу, щоб покінчити з нами.

— Мене, Льово, цікавлять новини не позавчорашні, а хоча б вчорашні.

— Троцький готує тобі якусь "підніжку".

— Конкретніше.

— Мабуть, виступить у пресі — скупає тебе в крижаній воді... Гадає, що ти знюхуєшся з Григор'євим і можеш з ним за певних умов об'єднатися проти більшовиків... Тож хоче уже зараз збурити проти тебе революційне повстанство.

— Так я й думав: будь-який необачний крок Григор'єва більшовики використають проти мене... А ще які новини?

— Є від Григор'єва. Цей отаман ось-ось перекотиться на бік