Чорний ліс - Андрій Анатолійович Кокотюха
– Ваше керівництво в Москві, товаришу майоре, не віддає наказів моїм польським керівникам. А ви не можете наказувати мені.
Єрмолов зиркнув через плече, ковзнув поглядом, знову втупився в дорогу за переднім склом, промовив спокійно:
– Це не наказ. Прохання. У нас співпраця, ми лише координуємо дії.
Зрозумівши – короткий емоційний сплеск був помилкою, Ванда вирішила далі мовчати про власні відчуття. Їй не треба бути наближеною до підпільних штабів, не варто сидіти й слухати на нарадах, аби розуміти: домовленість про спільні дії з радянськими партизанами й диверсійними групами існує через нібито гарантії Сталіна відмовитися від претензій на території, які належали Польщі до початку війни. Сама вона не бачила ані письмових, ані усних підтверджень того, що в Москві свого слова дотримають. Адже одного разу саме Сталін домовився зі своїм тоді ще союзником Гітлером розірвати навпіл її країну. Тому, попри задеклароване військове союзництво з більшовиками, Ванда завжди ставилася обережно до якихось наказів, що йдуть від російського, а не від польського керівництва.
– Гаразд, – сказала вона, тепер опанувавши себе. – Прошу пояснити, яка мета всього цього. Адже я не вирішую, у цьому випадку ваше прохання піде естафетою до належної вищої інстанції. Там і вирішать.
– Добре, – кивнув Єрмолов. – Але зважай, Вандо: говоритиму коротко, і лише те, що ти повинна знати для загального розуміння ситуації. Отже, зараз тут, – він зробив рукою півколо, – маю на увазі, тут, у цій місцевості, у тилу, польські патріоти ведуть боротьбу з бандами місцевого українського націоналістичного підпілля. Зі свого боку, відразу кілька наших груп має наказ командування закріплятися в тутешніх лісах та готувати військові бази. З вашою армією ми домовитися можемо. Проте будь-які переговори з тими, хто називає себе українськими повстанцями, неможливі. Вони, так само, як і ви, уважають себе на своїй землі, – росіянин замовк, зібрався з думками, акуратно повів далі: – І тому радянське командування підтримує союз із польським підпіллям. Ви боретеся з німецькою окупацією, і тут ми йдемо одним фронтом. Та з огляду на нову ситуацію, у тому числі на фронті, доведеться вашим, Вандо, шукати можливість, щоб планомірно виказувати німецькій владі місця, де знаходяться бази так званих бульбівців.
– Ні! – Ванда знову не стрималася.
– Чому? – тепер Єрмолов повернувся до неї всім корпусом, обіпершись на шкіряний верх спинки. – Ось ти подумала, що вас штовхають до співпраці з німцями? Нічого подібного! Польське підпілля має активніше нацьковувати одних своїх ворогів на інших. Це правда, що в українських бандитів із окупаційною владою нейтралітет?
– Не так давно це діяло, – погодилася Ванда. – Зараз, коли німці стали активніше вигрібати продовольство й вивозити людей на роботи, усе це вже не діє. Хоча, я так слухаю в комендатурі, сутички поки локальні.
– Бач, невеликі, – Єрмолов кивнув з виглядом, ніби нарешті отримав бажану відповідь. – Треба, щоб українці отримали тут війну масштабну. Найкраще, коли їх знищать. Але якщо видавлять звідси, теж непоганий варіант. І такий момент, Вандо, – він знову розвернувся до співбесідниці вистриженою під машинку потилицею. – Повноцінний, належний опір ваше підпілля та бойові групи націоналістам поки дати не зможуть. Проявите себе рано чи пізно, і німці пустять вас під каток. Здавати ж бандерівців чи бульбівців, один чорт – нищити своїх ворогів чужими, будемо відвертими – сильнішими руками. Ось такий задум. І той максимум, який я можу дозволити тобі розтлумачити. Тим більше, приїхали.
Справді, «хорьх» зупинився біля будинку, котрий Ванда Мостовська займала сама. Раніше, коли, виконуючи завдання тоді ще СЗБ, опинилася в Здолбунові й почала влаштовуватися в комендатуру, довелося тулитися в бараку разом із такими ж дівчатами. Завести стосунки з відповідальним працівником гестапо було частиною завдання, і Ванда, котрій уже доводилося проходити через подібне, не відчувала нічого, лягаючи в ліжко з Ериком Венцелем. Аби дістала наказ ліквідувати його – виконала б без жодних вагань. Не миттю, вона не була вбивцею, за весь час війни не забрала жодного життя. Та все ж підготувала й здійснила б подібну акцію.
Поки ж статус коханки слідчого районної таємної поліції дозволив отримати окреме помешкання, зайнявши будинок розстріляної раніше єврейської родини. Коли Венцель був вільний – приїздив до неї та лишався, на свою службову квартиру коханку-польку не возив, хай вона й фольксдойч. Зате вона могла час від часу користуватися машиною з гестапівського автопарку, що було важливо й доречно.
– Зрозуміло, – кивнула Ванда, беручись за ручку дверей зсередини, та враз пустила, швидко сказавши: – На нас дивляться.
Цей «хорьх» уже довозив мешканку додому, причому грізного гестапівця в такі моненти зазвичай не було в місті. Через те сусіди, серед яких було чимало українців, усякий раз дивилися з цікавістю, явно збираючи факти для пліток: хто ж її привозить, поки коханець у справах… Ванду тут не любили й боялися водночас. Вона це знала, через те домоглася в комендатурі офіційно виданого дозволу носити з собою зброю. Перекладачка з парабелумом у кобурі на боці, хто ризикне…
Єрмолов включився миттю, зіграв підкреслено галантного німецького офіцера – вийшов із машини, не звертаючи уваги на роззяв, хряснув передніми дверцятами, широко розчахнув задні. Простягнувши руку, допоміг фройляйн вийти, дочекався, поки Ванда зайде у двір. Лише тоді сів, наказав дотепер мовчазному водієві у формі німецького єфрейтора:
– Уперед, Колю. На нас справді витріщаються.
Рушивши, легковик дістався кінця вулиці, потім завернув ліворуч. Треба розвернутися й зробити коло, тримаючи курс назад, до східної міської околиці. Єрмолов мав при собі перепустку, з якою можна проїхати всюди. Справжнісіньку, її добули товариші в Рівному, при цьому сильно ризикуючи.
Пізніше майор дізнався: група, що виконувала завдання, спалилася. Гестапівцям не вдалося взяти нікого, ті відстрілювалися, скільки могли, з чотирьох уцілів один, дочекався, коли оточать німці, рвонув гранату.
А ще за тиждень після того, коли його загін уже перекинули під Шепетівку й почалося виконання завдання, Василь почув ніби між іншим про одну деталь – ту команду навмисне здали.
Надійні, на сто відсотків залізні документи вони роздобули не тільки для нього, забезпечили також інших командирів. А операцію запланували масштабну. Не можна припускати найменшої можливості, щоб хтось із виконавців потрапив у полон та зламався під тортурами, видавши все. Перепустки візьмуть на замітку, постам будуть роздані потрібні інструкції – і все, старанно розроблений спільний план НКВС та УШПР [15] потрапляє під ковпак СС, абверу, гестапо, чорта лисого – кого завгодно. Ось чому було вирішено списати групу, зачистити німецькими руками.
Єрмолов не здивувався. Навпаки, подив викликала б відсутність подібних дій. Його чекістський стаж становив
