Крізь безодню до світла - Алла Рогашко

Влада пересмикнуло. Він знову сьорбнув коньяку і важко похилив голову. Якщо про це не думати – ніби й нічого. Утім, коли зануритися в роздуми про те, скільки брехні було в його житті… стає тяжко й гірко.

Як він до цього дійшов? Як він міг? Не те щоб він жалкував за всім, що було в його житті, зовсім ні, – воно було наповнене різнобарвними, захопливими й приємними моментами, відмовлятися від яких було би дурістю, але… цей гіркий присмак… Він знову дійшов межі. І знов її перетнув.

Отож, Людмила. Хіба ж думав він, студент-п’ятикурсник, зустрічаючись із юною рудоволоскою з паралельного потоку, схожою на ангела, що їхнє кохання згодом перетвориться на комічний трагіфарс? Звісно, ні. Людмила була його Музою.

Уже тоді, на порозі отримання диплому, він був сповнений ентузіазму і планів. Грандіозних планів. Він мріяв про велике майбутнє видатного музиканта. З дитинства спостерігаючи за успіхами матері, Влад був налаштований на такий самий шлях. Людмила підтримувала його прагнення і вселяла віру в те, що його дійсно чекає велике майбутнє.

Але так не могло тривати вічно. Людмила влаштувалась на півставки до музичної школи і мала безліч клопотів: робота, домашнє господарство, згодом вагітність, відповідно, і декрет. Їй уже було не до його амбітних поривів. А коли народився син, вона просто змушена була відсунути на другий план Влада з його геніальністю. Будь собі генієм на здоров’я, лише не заважай виховувати дитину.

Де ті блискучі очі, що з безмежним захопленням дивились на нього? Де та відданість, де, зрештою, пристрасть? Куди все це поділось?

Власне, хіба він винен, що мусить мати постійне натхнення? Він – Майстер! Віртуоз! Геній! А генієм бути важко, хоч і надзвичайно приємно.

Тож кулька та народилась мимоволі й цілком природно. Вона мусила народитись, бо Влад міг утратити натхнення. А без натхнення він не може існувати. Воно йому потрібне, як повітря. Без нього йому не бути видатним скрипалем, не бачити великої сцени, як своїх вух.

Згодом блиск у Ганнусиних очах теж почав тьмяніти, до того ж дівчина стала якась вередлива і вимоглива. Вона почала псувати йому нерви. Цього йому зовсім не потрібно! Він ще може стерпіти вимоги і дратівливість дружини – вони хоча б законні. Коли ж ця дівуля заявила, що хоче, аби він кинув дружину й одружився з нею, він вимовив «прощай». Категорично й безповоротно.

Одразу ж на обрії з’явилась Тетянка. Про неї у Влада лишились найтепліші спогади. Вона була ніжною, пристрасною і з великим захопленням дивилась на свого генія-скрипаля. Їхні чуттєві стосунки тривали більше року.

Утім, тема вічності лишається суперечливою і часто безкомпромісною. Тож Тетянка, природно, теж зникла за обрієм, стершись обставинами і часом, що є нещадними і сильнішими від бажань.

Коли поряд зринула Надійка, Влад вирішив винайняти квартиру для зустрічей. Не може ж він швендяти по всьому місту – ще побачить хтось і донесе дружині. Нащо йому ці проблеми? Надійка, щоправда, якось швидко і безболісно відсіялась, бо до філармонії завітала мегазірка на ім’я Катерина…

Ось ця жінка лишила добрячий слід у його житті. Вона була старшою від нього років на вісім і скорила його в першу ж мить. Катерина була оповита шлейфом потужної енергетики й сексуальності, у яку він занурився і отримав таке натхнення, якого не мав ніколи в житті.

Він відчував себе мало не Паганіні.

Йому море по коліно!

Скоро світ дізнається про Видатного Скрипаля!

Зовсім скоро!

Це була шалена до безтями пристрасть, яка тривала найдовше з усіх його стосунків – півтора року.

Усе було би чудово, якби одного дня Катерина несподівано не заявила, що любить його так сильно, що не може без нього жити. Він мусить бути поряд з нею постійно, нерозлучно й віддано. Ні з ким ділити його вона не збирається віднині.

Цього лише йому бракувало…

– Я одружений, сонечко моє дороге! – спробував м’яко залагодити «ситуацію» Влад.

– То й що? Дружина – не стіна, ти хіба не чув? – безапеляційно відказала вона.

– Я не можу, ти що! У мене син! Я не лишу сім’ю.

– Ти ж її не любиш! – ішла в наступ Катерина.

– Що з того? У мене є обов’язки. Я свідомий чоловік.

– Свідомий чоловік? – раптом розсміялась вона йому в лице. – Ти жартуєш? Знаю я про твої «свідомі походеньки»!

Влад сторопів.