Паперова лялька - Тетяна Тиховська

Коли скінчилась провізія, що її було наготовлено в дорогу, Агата ризикнула на черговому полустанку вискочити і прикупити харчів у місцевих жителів, що виносили до прибулих поїздів продукти на продаж. Це був єдиний раз, коли Агата бодай на кілька хвилин розлучилася з дітьми. Більше не випускали малих з виду ані на хвилину.

Крім остраху випадково розлучитися з ними в дорозі була й ще одна причина для хвилювання: з поїзда зняли труп померлого від тифу. Зазвичай «тифозні» вагони з усіма пасажирами заганялись в далекий глухий кут, коло нього виставляли часового і не випускали жодного навіть на перон. Цього разу випадок захворювання виявився поодиноким, обмежилися тим, що мерця зняли з поїзда, тут же неподалік від станції закопали, присипали вапном, а одежу спалили. Та Агата, що була налякана можливістю підхопити заразу, не відпускала дітей від себе бодай на мить.

Потяг наближався до передостанньої зупинки Синельникове. Це було зовсім невеличке містечко. Але його залізниця мала дуже зручне стратегічне розташування, через що станція за громадянської війни аж чотирнадцять разів переходила з рук однієї влади до іншої.

Вже хотілося швидше доїхати, побачити рідних, та й дорога вже досить набридла. В вагоні було жарко – потяг досі опалювали, та ще й щедре весняне сонце додавало тепла. Молодші діти позасинали. Діна теж дрімала, прихиливши голівку до вікна. Поряд з нею їхала якась літня пара та циганча, десь віком як і Діна. «Куди ж воно бідолашне їде, одненьке?» – мимоволі подумала Агата.

Янек почав комизитись – зголоднів. Агата, аби вивільнити груди, дістала з-за пазухи хустинку з коштовностями і поклала її на поличку серед переплетених дитячих ручок, ніжок, спітнілих голівок. Янек жадібно припав до цицьки і задоволено зачмокав. Потяг повільно зупинився. Агата звично глянула у віконце, що там коїться на станції.

В цю мить циганський хлопчик підскочив, ухопив хустинку з коштовностями і прожогом побіг до виходу. Агата аж заклякла від несподіванки. Потім рвонулася до вікна – та де там! Циганчати і слід схолонув.

Потяг рушив. Агата повернулася від вікна до себе в купе і стрілася поглядом з Діною. Як вона все відчула? Адже не пролунало ані звуку!

– Мамо, там було татове кольє?

– Так, дитинко.

Агаті до пекучих сліз було шкода, що вона не вберегла дарунок чоловіка, та вона спромоглася всміхнутися дочці:

– Нічого, ми ж його і так будемо пам’ятати все життя. Еге ж?

Діна теж силувано всміхнулася і навіть пожартувала, вказуючи на Янка:

– Оцей «даруночок» не дасть тобі забути про тата!

Так, заспокоюючи одна одну, вони й не помітили, як доїхали до кінцевої станції.

Їх стріла Тіна, яка стала ще більш дебелою. Найняли підводу, неквапно поїхали до села. Їхати виявилося не дуже далеко. Здаля помітили, що біля хвіртки вишикувалася вся родина: мама, сестри. Дівчатка порозбирали дітей і повели в хату роздягати і влаштовувати. А Агата впала на груди мамі і тільки тепер дала волю сльозам.

Мама, як маленьку, гладила її по голівці і заспокійливо промовляла:

– Поплач, поплач, дитинко! З мамою можна поплакати. Нехай горе вийде із сльозами.

Та й насправді, коли сльози висохли, Агата відчула полегкість і нарешті почала роздивлятися навкруги.

Україна зазвичай була хлібним місцем і ласим шматком для всіх урядів. Бажаючи зберегти свій контроль над Україною, Тимчасовий уряд спирався на близькі йому верства населення: промисловців, землевласників, урядовців. В Олександрівську, як і в Гатчині, склався режим двовладдя: в дії Тимчасового уряду втручалися Ради робітничих і радянських депутатів, чим дезорганізували і ускладнювали громадське життя. Геть не зрозуміло, особливо щодо України, чому більшовики назвалися більшовиками, адже попервах в Радах, що виникли в українських містах, в тому числі Харкова, Києва, Одеси, Катеринослава вони аж ніяк не мали значної переваги. Абсолютну більшість отримали представники загальноросійських партій, меншовиків і есерів. В самому Олександрівську більшовики отримали тільки 26 відсотків голосів.

В березні 1917 року було утворено Українську Центральну Раду[17] – строкату, як клаптевий килимок, через що вона не мала єдиної думки щодо майбутнього України.

Більшість населення півдня України складали досить заможні селяни із невеличким вкрапленням бідняків і батраків. Жили тут і козаки, що ніколи не знали і не признавали ярма.

При такому складі спільноти легше було знайти добровольців для поповнення повстанської армії батька Махна аніж для Червоної Армії.

В Олександрівську протягом громадянської війни влада неодноразово переходила з рук в руки.

В січні 1918 до влади добулися більшовики і без ніяких реверансів почали червоний терор – проти Центральної Ради, офіцерів, юнкерів, прибічників національного руху, а заразом проти тих, хто співчував або тільки підозрювався в співчутті.

Відразу ж розпочалися конфіскація, реквізиція, контрибуція –