Червоне і чорне - Стендаль

Ставши подругою такого чоловіка, як Жюльєн, якому не вистачає тільки багатства,— а воно є в мене,— я завжди притягатиму увагу, я не пройду крізь життя непомітно. Замість того, щоб завжди боятися революції, як мої кузини, що з страху перед народом не наважуються вилаяти кучера, коли він їх погано везе,— я буду, напевно, відігравати роль, і значну роль, бо в чоловіка, обраного мною, сильний характер і безмежне честолюбство. Чого йому бракує? Друзів? Грошей? Я дам йому те й те». Але, міркуючи так, вона все ще уявляла собі Жюльєна як якусь нижчу істоту, що її можна на своє бажання примусити любити чи не любити.

XIX. ІТАЛІЙСЬКА ОПЕРА

О, як нагадує весна любові Квітневий день мінливий.

Любо сяє із височіні сонечко привітне,

А тут вже хмара небо закриває.

Шекспір. „Два веронці”

Поринувши в думки про майбутнє і про ту визначну роль, яку вона сподівалась відіграти, Матильда скоро почала не без жалю згадувати про суперечки, що виникали в них з Жюльєном на сухі метафізичні теми. А часом, стомившись від високих думок, вона з сумом пригадувала хвилини щастя, пережиті з ним. Ці спогади викликали в неї почуття каяття, і воно іноді жорстоко мучило її.

«Якщо вже піддаватись слабкості,— казала вона собі,— то така дівчина, як я, може забути свій обов'язок тільки заради справді достойної людини; адже ніхто не може сказати, що мене звабили гарні вуса або вміння їздити верхи; навпаки, я захопилась його глибокими міркуваннями про майбутнє Франції, його думками про те, які схожі можуть бути події, що, мабуть, скоро вибухнуть у нас, на англійську революцію тисяча шістсот вісімдесят восьмого року. Так, я була зваблена,— відповідала вона на свої докори сумління,— я — слабка жінка, але принаймні я не попалась на принаду зовнішніх якостей, мов яка-небудь лялька.

Якщо буде революція, чому б Жюльєнові не зіграти роль Ролана, а мені — пані Ролан? Мені більше подобається її роль, ніж роль мадам де Сталь: аморальна поведінка в нашу епоху була б великою перешкодою. Звичайно, нікому не доведеться дорікати мені вдруге за слабість: я б згоріла від сорому».

Треба визнати, що мрії Матильди не завжди були такі серйозні, як тільки що наведені.

Іноді, поглядаючи крадькома на Жюльєна, вона знаходила чарівну грацію в кожному його русі.

«Тепер, без сумніву, в нього не лишилось найменшої думки, ніби він має наді мною якісь права. Той вираз страждання й глибокої любові, з яким він сказав мені ці слова кохання тиждень тому, доводить це. Треба визнати, що з мого боку було досить безглуздо розсердитись на слова» в яких почувалася така повага, така пристрасть. Хіба я не його дружина? Це ж було цілком природно, що він так сказав, і, щиро кажучи, він був дуже милий. Жюльєн все ще кохає мене навіть після цих безконечних розмов» коли я безжально розповідала йому про свої навіяні нудьгою любовні почуття до отих світських юнаків, що викликають його ревнощі. Ах, коли б він знав, як мало вони для мене важать Якими безбарвними й схожими один на одного здаються вони мені порівняно з ним!»

Міркуючи так і роблячи вигляд, ніби вона зосереджено працює,— щоб не розмовляти з матір'ю, яка не зводила з неї очей,— Матильда креслила олівцем на аркушику свого альбому. 3 подивом і захопленням помітила вона, що один з накреслених профілів був дуже схожий на Жюльєна. «Це голос провидіння! Ось одне з чудес кохання,— скрикнула вона в захваті,—- зовсім не думаючи про це, я намалювала його портрет».

Вона побігла до себе в кімнату, замкнулась і з надзвичайною старанністю почала всерйоз малювати портрет Жюльєна, але їй не щастило: випадково накреслений профіль все ж був більше схожий. Матильда була щаслива, вона бачила в цьому незаперечний доказ глибокого кохання.

Вона залишила альбом тільки увечері, коли маркіза покликала її, щоб їхати в Італійську оперу. Матильда думала тільки про те, як би побачити Жюльєна і умовити матір, щоб вона запросила його в ложу.

Він не з'являвся. В ложі зібрались тільки нудні, звичайні особи. Протягом першої дії Матильда мріяла про свого коханого з найпалкішою пристрастю. Але в другій дії одна любовна арія,— мелодія ця справді була гідна Чімарози,— вразила її в саме серце. Героїня опери співала: «Треба покарати мене за надмірне кохання до нього, я занадто його люблю».

I з тієї хвилини, коли Матильда почула цю божественну арію, для неї все зникло. 3 нею розмовляли, вона не відповідала; мати робила їй зауваження, але вона ледве могла змусити себе глянути на неї. Вона була в якомусь екстазі, всі почуття її були до такої міри збуджені, що це можна було порівняти тільки з несамовитими спалахами пристрасті, які опановували Жюльєном в останні дні. їй здавалося, що слова героїні стосуються саме її, і дивна, божественна мелодія сповнювала собою всі ті хвилини, коли вона не думала про самого Жюльєна. Завдяки своїй любові до музики, вона цього вечора стала такою, якою завжди бувала пані де Реналь, коли думала про Жюльєна. Безстрасна любов, безперечно, розумніша, ніж справжнє кохання, але в неї бувають лише рідкі хвилини самозабуття. Вона занадто розсудлива, невпинно розбирається в собі і не тільки не дає думкам блукати, а й сама виникає не інакше, як з думок.

Повернувшись додому, Матильда, не слухаючи умовлянь матері, заявила, що вона нездужає, і до пізньої ночі просиділа в себе біля рояля, награючи цю мелодію. Вона раз у раз наспівувала славетну арію, що так зачарувала її:

Я мушу себе покарати, я мушу себе покарати Я надто кохаю тебе, і т, ін.

Після цієї шаленої ночі їй здалося, що вона перемогла своє кохання.

Ця сторінка може дуже пошкодити нещасному авторові. Люди з холодною душею звинуватять його в непристойності. Але він зовсім не хоче образити блискучих молодих панночок, прикрасу паризьких салонів, і не допускає думки, ніби хоч одна з них здатна на подібні безумства, що принижують Матильду. Ця героїня роману є цілковитим витвором фантазії і виходить за рамки соціальних звичаїв, які, безумовно, забезпечать цивілізації XIX століття таке почесне місце.

Ніяк не можна сказати, щоб дівчатам, які становлять окрасу балів зимового сезону цього року, бракувало обережності!

Не думаю також, щоб їм можна було закинути надмірну зневагу до багатства, до виїздів, гарних маєтків і