Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

Ровіра знітився і, ображено глянувши на Алісію, поквапився зникнути. Дівчина прихилилася до стіни. Витерши руками сльози, вона рушила далі, стискаючи зуби від люті.

Дорогою додому Алісія зустріла розвізного торговця й купила в нього кілька карамельок зі смаком евкаліпту, щоб забити кислий присмак у роті. Повільно підійнявшись сходами й опинившись біля дверей свого помешкання, вона почула всередині голоси. Дівчина подумала, що це прийшов Фернандіто, щоб дістати вказівки або щоб відзвітувати про виконання свого завдання, і перетнувся з Варґасом. Алісія відчинила двері й побачила, що Варґас стоїть біля вікна. На канапі, тримаючи філіжанку чаю і безтурботно всміхаючись, сидів Леандро Монтальво. Алісія аж пополотніла, завмерши у дверях.

– А я-то гадав, що ти будеш рада мене бачити, Алісіє, – промовив Леандро, підводячись.

Алісія ступила кілька кроків, скидаючи пальто й обмінюючись поглядом із Варґасом.

– Я… я не знала, що ти приїхав, – промимрила вона. – Якби я знала…

– Усе вирішилося в останню мить, – пояснив Леандро. – Я приїхав учора пізно вночі, але, як бачу, саме вчасно.

– Будеш щось? – запропонувала Алісія.

Леандро показав їй чашку, яку тримав у руках.

– Капітан Варґас був такий ласкавий, що приготував мені філіжанку пречудового чаю.

– Ми з сеньйором Монтальво обговорювали нашу справу, – сказав Варґас.

– Які ви молодці…

– Ну ж бо, Алісіє, поцілуй мене, ми з тобою стільки днів не бачилися.

Дівчина підійшла до Леандро й торкнулася губами його щоки. Начальникові очі зблиснули, отже, він відчув запах жовчі в її віддиху.

– Усе гаразд? – запитав Леандро.

– Так. Шлунок щось колобродить. Нічого серйозного.

– Тобі треба більше дбати про себе. Коли б я за тобою не наглядав, ти геть пустилася б берега.

Алісія кивнула й покірливо всміхнулася.

– Сідай-бо. Розповідай. Капітан каже, у тебе був насичений ранок. Зустріч із журналістом, як я розумію.

– Він зрештою так і не прийшов. Мабуть, не мав що розповісти.

– У цій країні зовсім не шанують домовленості.

– Варґас теж так каже, – зауважила Алісія.

– На щастя, є ще ті, хто працює, і працює сумлінно. Як ви з Варґасом, що практично розплутали цю справу.

– Та невже?

Алісія глянула на Варґаса, який опустив очі.

– Авжеж. «Метробарна», шофер і той Санчіс. Як на мене, перемога у нас, так би мовити, майже в руках. Слід певний.

– Докази лише непрямі. Ми не маємо нічого більше.

Леандро доброзичливо розсміявся.

– А що я тобі казав, Варґасе? Алісія ніколи не задоволена своєю роботою. Вона перфекціоністка.

– Яблуко від яблуні… – зауважив Варґас.

Алісія хотіла запитати Леандро, що той робить у Барселоні, коли двері зненацька розчинилися й Фернандіто, засапаний після бігу сходами, увалився до приміщення.

– Сеньйорито Алісіє! У мене свіжі новини! Ви не повірите, що я дізнався!

– Сподіваюся, ти дізнався, чому мені не доставили моє замовлення, – урвала його Алісія, уп’явши очі у Фернандіто.

– Овва! Хто цей клопітний молодий чоловік? – запитав Леандро. – Ти нас не познайомиш, Алісіє?

– Це Фернандіто. Працює у крамниці недалечко звідси.

Хлопець натужно ковтнув слину й кивнув.

– То що? Ти приніс чи ні? – запитала Алісія різким тоном.

Фернандіто німував, лише дивлячись на неї.

– Я замовляла яйця, молоко, хліб і дві пляшки білого вина. І ще оливкову олію. Що тут незрозумілого?

Фернандіто прочитав у очах Алісії нагальну потребу відповісти і ще раз кивнув зі скрушним виразом.

– Пробачте, сеньйорито Алісіє. Сталася помилка. Маноло каже, що все вже готово, і перепрошує. Такого більше не повториться.

Алісія клацнула кілька разів пальцями.

– Іди. Чого чекаєш?

Фернандіто ще раз кивнув і мовчки покинув їх.

– Ніколи нічого не зроблять як слід, – поскаржилася Алісія.

– Через це я й мешкаю в елітному готелі, – сказав Леандро. – Один телефонний дзвінок – і в тебе все, що потрібно.

Алісія, наче заспокоївшись, обернулася з усмішкою до Леандро.

– І чому ми завдячуємо честі бачити тебе в моїй скромній оселі замість розкішних апартаментів «Паласу»?

– Я сказав би, що скучив за твоїм сарказмом, але насправді я привіз хороші й погані новини.

Алісія перезирнулася з Варґасом, який лише кивнув.

– Присядь, будь ласка. Це тобі не сподобається, Алісіє, але я хочу, щоб ти знала: це не моя ідея і я нічого не міг вдіяти, щоб уникнути цього.

Алісія помітила, що Варґас немовби зіщулився.

– Уникнути чого? – запитала вона.

Леандро поставив чашку на стіл і зробив паузу, неначе набираючись духу, щоб повідомити те, що мав.

– Три дні тому поліціянти, які проводять розслідування, виявили, що протягом минулого місяця дон Маурісіо Вальс тричі спілкувався по телефону з сеньйором Іґнасіо Санчісом, генеральним директором «Метробарни». Того самого ранку під час обшуку мадридського відділення компанії знайшлися документи, які вказують на те, що між Іґнасіо Санчісом та доном Маурісіо Вальсом було здійснено кілька операцій купівлі-продажу акцій Іпотечного банку, материнської компанії «Метробарни». Згадані операції, на думку фахівців, проведено з численними порушеннями, і немає жодних свідчень, що про ці угоди було повідомлено, як належить, у Банк Іспанії. Один із реєстраторів центробанку, якого опитала поліція, стверджує, що нічого не знає про подібні операції і не реєстрував їх.

– А чому нас про це не повідомили? – запитала Алісія. – Я гадала, що ми теж беремо участь у цьому розслідуванні.

– Тут немає провини ні Хіля де Партери, ні поліції. Це було моє рішення. На ту мить я ще не знав, що ваше розслідування виведе іншою дорогою на Санчіса. Не дивись так на мене. Коли Хіль де Партера сповістив мене про це, я вирішив за краще почекати, доки поліція не доведе, що ми маємо справу з важливими для справи фактами, а не якоюсь звичною фінансовою махінацією поза межами наших повноважень. Якби стало відомо про зв’язок цих подій зі зникненням Вальса, звісно, я розповів би тобі про них. Але ви нас випередили.

– Я достеменно так і не зрозуміла суті цієї оборудки… Що за акції? – запитала Алісія.

Леандро жестом закликав її до терплячості й повів розповідь далі.

– У ході дальшого розслідування виявилося більше випадків сумнівних транзакцій між Санчісом і Маурісіо Вальсом. Більшість угод стосувалися купівлі-продажу боргових зобов’язань і частки власності в Іпотечному банку. Проводилися вони протягом майже п’ятнадцяти років за спиною ради директорів та адміністрації банківської установи. Мова йде про велетенські суми. Мільйони песет. На прохання, а радше за наказом, Хіля де Партери я вирушив учора ввечері до Барселони, де поліція була готова не сьогодні-завтра затримати й допитати Санчіса. Є підстави сподіватися на підтвердження версії про те, що кошти, отримані завдяки оборудці з емісією боргових зобов’язань Іпотечного банку, Вальс використав для виплати кредиту, який