Алеф. Прозові твори - Хорхе Луїс Борхес
Історія знає їх під різними іменами (спекуляри, абісмали, каїніти), але найпоширенішою назвою була «гістріони», яку дав їм Авреліан і яку вони зухвало підхопили. У Фригії{394} їх називали «симулякрами», так само — й у Дарданії. Іоанн Дамаскін{395} найменував їх «формами» — тут варто відзначити, що Ерфйорд спростовує цей фрагмент. Не було такого єресіолога, який би з подивом не відзначав розгнузданості їхніх звичаїв. Багато гістріонів проповідували аскетизм: одні калічили себе, як Ориґен, другі жили під землею, в клоаках, треті виривали собі очі, четверті («навуходоносори» з Нітрії) «паслися на луках, як воли, й волосся покривало їх, як пір’я орла». Від самокатування та аскетизму вони нерідко переходили до злочинів, деякі громади толерантно ставилися до крадіжок, інші — до вбивства, ще інші — до содомії та жорстокості. Усі вони блюзнили, причому паплюжили не тільки християнського Бога, а й загадкових богів власного пантеону. Вони створювали свої священні книги, втрату яких оплакують учені. Сер Томас Браун десь 1658 р. писав: «Час знищив амбітні євангелії гістріонів, але не ту лайку, що нею обкладало себе їхнє Нечестя». Ерфйорд припустив, що ця «лайка» (яка дійшла до нас в одному грецькому кодексі) і є тими втраченими євангеліями. Це важко зрозуміти, якщо ми не знаємо космології гістріонів.
В герметичних книгах написано: те, що внизу, тотожне тому, що вгорі, й те, що вгорі, тотожне тому, що внизу; а в «Зогарі» сказано, що нижній світ є віддзеркаленням світу вишнього. Гістріони побудували своє вчення на спотворенні цієї думки. Вони посилалися на Євангелію від Матвія, 6, 12 («І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим») та 11, 12 («Царство Небесне здобувається силою»), аби довести, що земля впливає на небо, а ще наводили фрагмент із «Послання до Коринтян», 13, 12 («Тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, в загадці») на доказ того, що все нами побачене — не істинне. Мабуть, від монотонів вони взяли уявлення про те, що кожна людина — це дві людини, і справжньою людиною є та інша, яка перебуває на небі. Вони також вважали, що наші вчинки мають обернене віддзеркалення, тобто якщо я не сплю, то «я інший» спить, якщо я творю блуд, то інший поводиться цнотливо, якщо я краду, то інший щедро дарує. По смерті я возз’єднаюся з ним і стану ним. (Якийсь відгомін цих доктрин знаходимо в Блуа.) Інші гістріони стверджували, що світові настане кінець, коли вичерпається розмаїття його можливостей; а що повторень бути не може, то праведник має виключити (тобто здійснити) наймерзенніші вчинки, щоб вони не заплямували майбутнього й щоб у такий спосіб прискорити настання Царства Ісусового. Це твердження заперечувалось іншими сектами, які обстоювали думку, що в кожній людині має відбутися вся світова історія. Більшість, як Піфагор, муситимуть пройти через переселення в багато тіл, перш ніж вони здобудуть визволення; інші, протеїки, «протягом одного життя будуть левами, драконами, кабанами, водою й деревом». Демосфен{396} згадує про очищення багном, яке відбували втаємничувані в орфічні містерії; аналогічно, протеїки прагнули очиститися злом. Вони були переконані, як Карпократ, що ніхто не вийде з в’язниці, поки не віддасть останнього шеляга (Луки, 12, 59), і мали звичай морочити розкаяних ось цією іншою євангельською фразою: «Я прийшов, щоб ви мали життя, і з достатком щоб мали!» Вони також твердили, що не бути лиходієм — це сатанинська гординя… Багато різних міфологій створили гістріони: одні проповідували аскетизм, інші — розпусту, але всі вони бентежили уми. Теопомп{397}, гістріон із Береніки{398}, заперечував усі легенди; він говорив, що кожна людина — це орган, за допомогою якого божество сприймає світ.
Єретики Авреліанової діоцези були тими, хто стверджував, що час не терпить повторень, а не тими, які проголошували, що кожен людський вчинок віддзеркалюється на небі. Ця обставина була рідкісною; у своєму звіті римським властям Авреліан про неї згадав. Прелат, якому було надіслано звіт, був сповідником імператриці; ні для кого не було таємницею, що ця відповідальна посада не дозволяла йому віддаватись інтимним радощам спекулятивної теології. Зате його секретар — який колись співпрацював з Іоанном Паннонським, а нині з ним ворогував — мав славу людини, здатної розрізнити найнепомітніші ознаки інакодумства; тож Авреліан додав до свого звіту детальний опис єресі гістріонів у тому її вигляді, в якому вона проповідувалася на таємних зборах у Генуї та в Аквілеї. Він написав кілька абзаців, та коли вже наготувався викласти жахливу тезу про те, що не існує двох однакових моментів, його перо зупинилося. Він не міг знайти необхідного формулювання; повчання нової доктрини («Хочеш побачити те, чого не бачили людські очі? Подивися на Місяць. Хочеш почути те, чого не чули людські вуха? Послухай спів пташки. Хочеш торкнутися того, чого не торкалися людські руки? Доторкнися до землі. Істинно говорю вам, що Бог лише збирається створити світ») були надто вигадливими й метафоричними для переказу. Аж раптом у його думці утворилася фраза з двадцяти слів. Він негайно записав її, вельми задоволений собою, але відразу ж його кольнула підозра, що ця фраза належить комусь іншому. Наступного дня він згадав, що прочитав її багато років тому в «Adversus аnnulares»[229], трактаті Іоанна Паннонського. Він перевірив цитату —
