Ніч лагідна - Френсіс Скотт Фіцджеральд
— Гаразд, я спробую з ними домовитися, — сказав Дік і додав: — Але без грошей тут, звісно, не обійдеться. — Дивлячись так, наче перед ним і справді були дві невинні жартівниці, — хоч кому-кому, а йому добре відомо було, що то за одні, — він похитав головою: — Це ж треба додуматися до такого!
Леді Керолайн самовдоволено всміхнулася.
— Ваше діло — лікувати божевільних. Ви можете нам допомогти. А щодо Госса, то він просто зобов’язаний! Дік відійшов з Госсом убік, щоб довідатися, що йому говорив поліцейський. Справа виявилася серйознішою, ніж здавалося спочатку. Одна з місцевих дівчат належить до добропорядної родини. Батьки її лютують чи вдають, що лютують; з ними треба якось порозумітися. З другою, портовою дівкою, клопоту менше. Далі, якщо справа буде передана до суду, то, за французькими законами, це пахне тюремним ув’язненням або, в кращому разі, висилкою за межі країни з відповідним розголосом у пресі. Слід зважити й на настрої місцевих жителів: ті, що наживаються за рахунок іноземців, ставляться до них прихильно, але є й чимало невдоволених нашестям туристів, бо воно призвело до зростання цін. Вислухавши Госса, Дік перейшов до дипломатичних переговорів з начальником відділка.
— Ви, мабуть, знаєте, що французький уряд всіляко сприяє масовому американському туризмові. В Парижі, наприклад, цього літа поліції заборонено заарештовувати американців — за винятком хіба тих, що вчинили серйозні злочини.
— Смію запевнити вас, що в даному випадку йдеться саме про це.
— Хвилиночку, а ви бачили їхні документи?
— Документів у них не було. Нічого в них не було, крім двохсот франків і кількох каблучок. Не було навіть шнурків на взутті, на яких вони могли б удавитися!
Заспокоєний тим, що ніякі документи в справі не фігурують, Дік повів далі:
— Італійська графиня зберегла американське підданство. Вона онука... — Тут він, прибравши грізно-урочистого вигляду, почав брехати. — ... Джона Д. Рокфеллера Меллона. Сподіваюсь, ви чули це ім’я?
— Ще б пак! Господи, за кого ви мене маєте?
— А на додаток вона ще й племінниця лорда Генрі Форда й через нього пов’язана з компаніями «Рено» і «Сітроен»... — Він вирішив був, що цього досить, але побачивши, яке враження справила його натхненна брехня на поліцейського, не втримався й додав: — Заарештувати її — це все одно, що заарештувати найближчого родича англійського короля. Ви розумієте, чим це пахне? Війною!
— Ну, а англійка?
— А тепер — про англійку. Вона заручена з братом принца Уельського — герцогом Букінгемським.
— Гарненьку ж він вибрав собі наречену!
— Отож ми готові оплатити... — Дік швиденько підрахував про себе, — по тисячі франків кожній дівчині і одну тисячу батькові «добропорядної». Крім того, ще дві тисячі — на ваш власний розсуд. — Дік знизав плечима. — Ну, там для поліцейських, що затримали їх, для власника вмебльованих кімнат і так далі. Ці п’ять тисяч я дам вам зараз же й попрошу вас негайно розпорядитися ними, як домовлено. Після цього їх обох можна буде випустити на поруки, склавши на них протокол, як, скажімо, на порушниць порядку, а відповідний штраф буде оплачений завтра мировому судді через посильного.
Ще до того, як начальник відділка розтулив рота, Дік з виразу його обличчя зрозумів, що справу залагоджено. Повагавшись трохи, той відповів Дікові:
— Я ще не зареєстрував їх, бо вони без документів. Тож вихід знайдеться — давайте гроші.
Через годину Дік і мосьє Госс підвезли дам до готелю «Мажестік». Біля під’їзду стояв автомобіль леді Керолайн; шофер спав на сидінні.
— Не забудьте, що ви винні мосьє Госсу по сто доларів кожна, — сказав Дік.
— Авжеж, авжеж, — закивала головою Мері. — Я завтра ж надішлю йому чек і ще дещо додам.
— А я й не подумаю! — на подив усім оголосила леді Керолайн. Вона вже цілком опанувала себе й палала священним гнівом. — Все це просто обурливо, від початку й до кінця! Я вас не вповноважувала давати тим людям сто доларів.
В очах коротуна Госса, який стояв біля машини, спалахнула лють.
— Отже, ви мені не заплатите?
— Та заплатить вона, заплатить, — сказав Дік.
Але в душі Госса раптом скаламутилися всі ті образи, що їх він зазнав замолоду, коли мив посуд у лондонських ресторанах, і він грізно насунувся на леді Керолайн. Спочатку він шмагнув її гнівною тирадою, в якій висловив усе, що про неї думає, але вона з крижаною посмішкою обернулася до нього спиною. І тоді, скакнувши за нею навздогін, він своєю коротенькою ніжкою копнув її в найпопулярнішу в світі мішень. Не готова до такої несподіванки леді Керолайн скинула руки, наче підкошена кулею, і простяглася в своєму матроському костюмі долілиць на тротуарі.
Голос Діка перекрив її несамовитий вереск:
— Мері, вгамуйте її! Інакше вас через десять хвилин запроторять за грати!
По дорозі назад старий Госс уперто мовчав; і тільки коли вони проминули казино в Жуан-ле-Пен, де ще й досі ридав і захлинався джаз, він звів дух і промовив: — Я ніколи ще не зустрічав таких жінок, як оці. Я знав найуславленіших куртизанок і деяких поважав, навіть дуже поважав, — але таких жінок, як оці, я не зустрічав ще зроду.
XI
Дік і Ніколь мали звичку разом їздити до перукарні й там сидіти в сусідніх кабінах, поки майстри чаклували над їхніми зачісками. Ніколь чула звуки, що долинали з чоловічої зали: клацання ножиць, дзенькоту дрібної здачі, нескінченно повторюваних «Прошу!» й «Пардон!»
На другий день після повернення Діка вони теж поїхали до Канна, щоб підстригтись, вимити голову й висушити її під запашним вітерцем фена.
Під’їжджаючи до готелю «Карлтон», щільно запнуті вікна якого вперто не пропускали літа, наче це були й не вікна, а двері льохів, вони зустріли машину, яку вів Томмі Барбан. Обличчя в нього було зосереджене, похмуре, але, побачивши Ніколь, він стрепенувся й очі його заяскріли. Ця раптова переміна занепокоїла Ніколь. Їй захотілося бути з ним, їхати туди, куди їде він. Година, проведена в перукарні, здалася їй однією з тих порожніх пауз, які, разом узяті, й складали, власне, її життя, — вже вкотре, хай і на короткий час, її позбавлено волі... Перукарка в халаті, що тхнув згірклою губною помадою й одеколоном, була мов ще одна медсестра.
В сусідній кабіні Дік дрімав під пеньюаром і мильною піною. Дивлячись у дзеркало, в якому видно було
