Доводи розсудку - Джейн Остін

до одного в будь-яку годину дня, що Енн вкрай здивувалася, заставши Мері на самоті; вона, звичайно, занедужала й занепала духом. Мері не була такою нудною, як старша сестра, проте розумінням і вдачею Енн вона також не була наділена. Вона могла веселитися й радіти лише тоді, коли була здоровою, щасливою й оточеною увагою; але будь-яка недуга вибивала її з колії. У неї не було ніякого заняття для годин самоти; а, успадкувавши значну частину фамільної чутливості до себе, при кожному засмученні почувалася зневаженою та обійденою. Зовнішністю вона поступалась обом сестрам і навіть за найкращої своєї пори була не більш ніж «гарненькою». Тепер вона лежала на вицвілій софі в маленькій вітальні, колись елегантні меблі якої трохи постраждали від часу — чотири рокі! — і двох дітей. Побачивши Енн, вона зустріла її словами:

— Нарешті приїхала! Я вже гадала, що ніколи тебе не побачу. Мені так зле, що ледве можу говорити. Я цілий ранок жодної живої душі не бачила!

— Мені дуже шкода, що ти хвора, — відповіла Енн. — Ще в четвер ти повідомила мене, що почуваєшся прекрасно.

— Я взяла себе в руки; я завжди так роблю; але я й тоді була дуже хвора; не пам'ятаю, щоб колись мені було так погано, як сьогодні вранці; зараз мене не можна залишати на самоті, я в цьому впевнена. А що як мені стане зовсім погано і я не зможу дотягтися до дзвіночка? Отже, леді Рассел не приїде. За все літо вона, здається, і тричі нас не відвідала.

Енн відповіла належним чином, а потім довідалась у Мері про її чоловіка.

— Ах, Чарлз ще о сьомій годині пішов на полювання. Пішов, хоч я йому й пояснила, як мені погано. Сказав, що не затримається, але вже майже перша, а його й досі немає. Можу тебе запевнити, що я жодної живої душі не бачила протягом цього довгого ранку.

— Але ж твої діти були з тобою?

— Так, були, але я не могла довго терпіти їхнього галасу; вони ж такі неслухняні, що мені від них більше шкоди, ніж користі. Маленький Чарлз не зважає на жодне моє слово, а Волтер дедалі стає таким же.

— Що ж, незабаром тобі стане краще, — весело відповіла Енн. — Ти ж знаєш, що я вмію тебе лікувати. Як твої сусіди з Великого Дому?

— Не можу тобі сказати. Сьогодні я нікого з них не бачила, окрім містера Мазгроува. Він поговорив зі мною через вікно, сидячи верхи на коні; і хоч я сказала йому, як мені зле, ніхто з них не прийшов до мене. Мабуть, його дочкам не хотілося гуляти, а хіба ж вони стануть утруднюватися задля інших?

— Мабуть, ти їх ще побачиш. Ранок не скінчився.

— Повір, я не хочу їх бачити. Як на мене, вони нестерпні балакухи та реготухи. Ах! Енн, мені так погано! І як ти могла не приїхати в четвер?

— Моя люба Мері, пригадай, яку записку ти мені надіслала! Таку веселу записку про те, що тобі надзвичайно добре, і мені немає потреби поспішати; отже, ти зрозумієш, як мені хотілося залишитися з леді Рассел до останнього; і до того ж я тоді була дуже зайнятою, у мене було так багато справ, що я ніяк не могла покинути Келлінч раніше.

— Боже мій! Які в тебе могли бути справи?

— Дуже багато справ, можу тебе запевнити. Усі відразу не зможу пригадати, назву лише деякі з них. Я робила дублікат списку книг і картин батька. Я декілька разів ходила з Маккензі до саду, намагаючись збагнути і пояснити йому, які з рослин Елізабет треба доручити леді Рассел. І до того ж у мене були свої дрібні клопоти — упорядкувати книги й ноти, наново вкласти валізи, бо я вчасно не здогадалася, що саме вирішать навантажити на вози. І ще, Мері, мені довелося виконати один важкий обов'язок: я відвідала майже всіх у нашій парафії й з усіма попрощалася. Мені сказали, що вони цього хочуть; а це забирає так багато часу.

— Он воно що! — І після коротенької паузи: — Але ж ти не питаєш, як ми вчора обідали в Пулів?

— То ти була там? Я не питала, бо думала, що тобі довелося від цього відмовитись.

— Та ні! Я там була. Учора мені було дуже добре, і до сьогоднішнього ранку я почувалася зовсім здоровою. Було б дивно, якби я відмовилася від цього візиту.

— Я рада, що ти добре почувалася. Сподіваюся, тобі сподобалось.

— Нічого подібного. Завжди знаєш заздалегідь, чим тебе будуть пригощати й хто прийде; до того ж так незручно не мати власної карети. Містер і місіс Мазгроув відвезли мене у своїй, але там було так тісно! Вони обоє такі товсті, займають так багато місця і містер Мазгроув завжди сідає попереду. А я тіснилася позаду між Генрієттою та Луїзою. Скоріше за все, через те я й занедужала.

Невдовзі непохитне терпіння й удавана веселість Енн майже повністю вилікували Мері. Незабаром вона вже могла сидіти на софі і сподівалася, що до обіду зможе з неї встати. Потім, про все забувши, вже була в іншому кінці кімнати, поправляючи букет, потім з'їла охололий сніданок, а потім навіть запропонувала Енн піти трохи прогулятись.

— Куди б нам податися? — запитала вона, коли вони вже були готові. — Адже ти не підеш до Великого Дому, поки вони самі не прийдуть з тобою привітатись?

— Мені абсолютно все одно, — відповіла Енн. — Я вважаю зайвими церемонії з людьми, яких так близько знаю, як містера й місіс Мазгроув.

— Але їм слід було якнайшвидше з тобою привітатись. Адже ти — моя сестра й вони не мусять про це забувати. Однак ми можемо трошки в них посидіти, а коли позбудемося їхньої компанії, нагуляємося досхочу.

Енн завжди дивували такі стосунки, але вона вже не намагалася втручатися, зрозумівши, що, хоч обидві сторони постійно знаходять причини ображатися, без цих образ їхнє життя було б нудним і нецікавим. Отже, вони вирушили до Великого Дому, де просиділи цілих півгодини в старомодній солідній вітальні з маленьким килимком та лискучою підлогою, де дочки Мазгроувів поступово вчинили належне безладдя, помістивши там велике фортепіано, арфу, жардиньєрки і безліч маленьких столиків. О, якби це могли побачити їхні предки, зображені на портретах, що висіли на дерев'яних стінах, якби ці джентльмени в брунатному оксамиті й леді в блакитному атласі дізналися про цю зневагу до порядку та пристойності! Здавалося, навіть самі портрети здивовано дивляться зі стін.

Сімейство Мазгроув, як