Вигадані історії - Хорхе Луїс Борхес
Спочатку його сни чужинця були хаотичними, і лише трохи згодом він став бачити в них якийсь зв'язний сенс. Він бачив себе в центрі круглого амфітеатру, що в якийсь спосіб був цим самим спаленим храмом; безліч мовчазних учнів сиділи на лавах; їхні обличчя він бачив на відстані багатьох століть і в зоряній височині, але вони були напрочуд чіткими. Чужинець читав їм лекції з анатомії, космографії, магії: ті обличчя слухали його з тривожною увагою й намагались якось висловити йому своє розуміння, так ніби вгадували важливість цього іспиту, який вирятує одного з них з його стану марної видимості й перенесе його у світ реальної дійсності. Прибулець і у своїх сновидіннях, і тоді, коли не спав, обмірковував відповіді своїх привидів, не дозволяв обманути себе шахраям і вгадував у збентеженні деяких поступове відродження розуму. Він шукав душу, гідну того, щоб прилучитися до світу.
Через дев'ять-десять ночей він зрозумів з певним смутком, що нічого не може сподіватися від тих учнів, які пасивно сприймали його науку, й може покладати якісь надії лише на тих, які іноді ризикували висунути якесь обґрунтоване заперечення. Перші, хоч і гідні любові та прихильного ставлення, ніколи не зможуть піднятися до рівня індивідів, другі спроможні трохи на більше. Якось пополудні (тепер і дні він присвячував сну, а прокидався лише на кілька годин рано-вранці) він назавжди розпустив свою величезну школу привидів і залишився з одним учнем. Це був хлопець мовчазний, сумовитий, іноді впертий і неслухняний, з рисами обличчя, які нагадували риси самого сновидця. Несподіване зникнення односумів анітрохи його не збентежило, а його поступ уже після кількох приватних уроків вразив учителя. А проте наближалася катастрофа. Одного дня прибулець вибрався з трясовини свого сну, побачив надвечірнє сонце, світло якого спочатку сплутав зі світанком, і до нього раптом дійшло, що йому нічого не снилось. Усю цю ніч і весь день він розпачливо боровся з нестерпною ясністю неспання. Він спробував заглибитися в густі хащі, виснажити себе, але тільки в заростях цикути спромігся задрімати на кілька хвилин, і в тому слабкому сні перед ним промайнуло лише кілька швидкоплинних і туманних видінь, з яких він не здобув ніякої користі. Він хотів знову скликати свою аудиторію, та не встиг промовити і кількох напутливих слів, як обличчя учнів розпливлись і стерлися. Його старечі очі майже перестали заплющуватися, постійно тепер наповнені гіркими та пекучими слізьми.
І тоді він зрозумів, що надати форму плинній матерії, з якої утворені наші сни і яка лише каламутить наш розум,— це завдання непосильне для чоловіка, навіть якби він зумів проникнути в усі таємниці вищого та нижчого світів; набагато складніше, аніж сплести мотузку з піску або викарбувати монету з невидимого вітру. Він зрозумів, що його початкова невдача була неминучою. Він дав собі обіцянку забути про грандіозну галюцинацію, яка завела його на манівці, і почав шукати інший шлях до своєї мети. Але перш ніж спробувати піти цим новим шляхом, він присвятив цілий місяць відновленню сил, які змарнував на пустопорожню маячню. Він викинув з голови навіть думку про сновидіння й одразу після цього проспав добру частину дня. Протягом цього періоду сни йому іноді снилися, проте він намагався не звертати на них увагу. Щоб знову взятися за свою справу, він зачекав, доки осяйний лик місяця стане бездоганно круглим. Увечері омився у водах річки, ушанував планетарних богів, промовив звуки всемогутнього імені й заснув. І майже відразу йому приснилося серце, яке ритмічно пульсувало.
Він виразно побачив його вві сні — рухливе, гаряче, потаємне, завбільшки з кулак, воно світилося кольором граната в напівтемряві людського тіла, яке ще не мало ані обличчя, ані ознак статі; він знову й знову терпляче і з любов'ю відтворював його вві сні протягом чотирнадцяти прозорих ночей. І з кожним разом він бачив його все виразніше й чіткіше. Він не доторкався до нього. Обмежувався тим, що просто дивився, спостерігав, іноді намагався виправити його поглядом. Він обживав його, намагався вплинути на нього, споглядаючи його з різних відстаней і під різними кутами. Лише на чотирнадцяту ніч він помацав указівним пальцем легеневу артерію, а потім обмацав і все серце, ззовні і зсередини. Результат його цілком задовольнив. Наступної ночі він свідомо уникав будь-яких сновидінь, після чого знов уявив собі серце, назвав ім'я однієї з планет і перейшов до створення інших головних органів. Через рік він уже заходився будувати скелет і повіки. Створити незліченні волосинки на тілі виявилося, либонь, найважчим завданням. І ось, нарешті, він побачив уві сні всю людину, молодого хлопця, але він поки що ані ворушився, ані розмовляв, ані підіймав повіки. Ніч за ніччю творець милувався ним уві сні, але той усе спав.
У космогоніях гностиків деміурги замішують з червоної глини Адама, який не може триматися на ногах; таким самим кволим, грубо зліпленим та примітивним, як той Адам, виліплений з пороху, був і цей Адам, якого чарівник виготовив за багато ночей у своїх снах. Одного вечора прибулець мало не зруйнував свій витвір, але в останню мить спохопився і передумав. (Було б ліпше, якби він його все-таки зруйнував). Вичерпавши всі молитви, з якими він звертався до богів землі та річки, він розпростерся перед статуєю, яка була чи то тигром, чи то жеребцем, і почав благати підтримки в цього невідомого божества. На заході сонця він побачив уві сні цю статую. Вона була жива, тремтлива; це вже не був бридкий гібрид з тигра й коня, він був водночас обома цими могутніми створіннями, а крім того — биком, трояндою, ураганом. Багатоликий Бог відкрив, що його земне ім'я — Вогонь, і розповів, що в цьому округлому храмі (та в інших подібних до нього) йому приносили жертви і поклонялись і що він у чудодійний спосіб оживить виготовлений уві сні привид і що всім створінням, крім
