Українська література » Сучасна проза » Подарунок на іменини - Михайло Михайлович Коцюбинський

Подарунок на іменини - Михайло Михайлович Коцюбинський

Подарунок на іменини - Михайло Михайлович Коцюбинський
Сторінок:5
Додано:15-08-2023, 06:09
0 0
Голосов: 0
отсутствует
Читаємо онлайн Подарунок на іменини - Михайло Михайлович Коцюбинський
Михайло Михайлович Коцюбинський

Подарунок на іменини

Карпо Петрович Зайчик, околодочний надзиратель, вернувся нарештi з служби додому. Фу-ти! Ну-ти!.. Вiн був голоден i злий. Скрипiв чобiтьми, гримав дверима. Базарнi лайки i гармидер участка ще клекотiли у ньому, сердито ворушили губи i квадратове лице, налили кров'ю кулак, ще важчий од грубого персня. Ввiйшов у свiтлицю, ляснув по-офiцерськи лакерованим чоботом в чобiт i з досадою кинув картуз на вiкно. Але од того руху пiдскочив на лутцi жiнчин беззубий гребiнь i легкий, збитий жмуток брудного волосся вчепився до рукава.

- Фу-ти! Бардачнi звички!..

Сухий, гарячий, весь в поросi, день вже гас за вiкном. На столi каламутне бiлiли двi порожнi тарiлки, а перекинута ложка ловила у себе червоний вiдблиск заходу.

- Сусанна!

- Несу! - обiзвався з глибин десь низький, осиплий голос.

Карпо Петрович примостився за столом i розщiбнув мундир. Йому було душно. Суконний комiр тер шию, а кiтель ще й досi перуть!.. Вони пе-еруть!.. I ледве стримавсь од грубої лайки. Нетерпляче пощипував хлiб i жував, сопучи носом. Лакерованi чоботи дрiбно скрипiли пiд столом. У дверях з'явилась Сусанна. Прикриваючи парою страви вид, м'який i бiлий, як з сирового тiста, вона проплила од порога до столу, мов лiтня хмара, в своїх муслiнах, по яких лiзли урозтiч якiсь безглуздi лапатi квiтки.

- Мусила грiти… все прохололо…

- А ти б не розкидала своєї куделi по всiх кутках… Сусанна зробила великi очi.

- Де?

Карпо Петрович одiгнув палець, ткнув ним назад себе, в вiкно, й застиг у гнiву вирячкуватих очей та червоного кулака.

- Бардачнi звички!..

- Цс… - цикнула жiнка на нього, - там Доря.

Карпо Петрович скоса поглянув на щiлку в дверях, звiдки пробивалося свiтло, i тепер тiльки почув дзвiнкий хлоп'ячий голос, який безперестанку спiвав:

- Сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть… сiм раз по вiсiм - п'ятдесят шiсть.

Се його заспокоїло зразу. Нахиливсь над тарiлкою i потиху почав сьорбати юшку, обводячи iнколи оком свiтлицю.

В кутку, пiд образами, блимала мертво лампадка, з етажерки звисало новеньке гiмназичне пальто, ловлячи в гудзики гострi червонi блiки.

Хiба завтра недiля? Фу-ти, ну-ти! Як вiн забув? Завтра ж Доринi iменини…

Сусанна, вип'явши зад у великих лапатих квiтках, збирала з помосту своє волосся.

Бардачнi звичкиї.. Згадав! Ну, i була в бурдеї, але потому вони законно звiнчались. Хiба з неї не вiрна жiнка? Раз, правда… Та коли б не вона, коли б не пiшла на нiч до полiцмейстера, кис би й досi в писарчуках… А тепер - надзиратель. Дорю в гiмназiї учать, i сама казначейша у них буває…

Кров заливала Сусаннi шию, i тiльки зморшки на шиї бiлiли, як крейдянi.

Вона сердито вийшла з кiмнати.

Карпо Петрович жував i в задумi м'яко тарабанив пучками в стiл.

- Доря!

Доря став на порозi, сiрий й незграбний у своїх довгих, аж до пiдлоги, гiмназичних штанах, а батько дивився на його ноги, негнучкi й грубi, як в слоненяти.

- Тебе сьогоднi питали?

- З географiї п'ять.

- А ти часом не того… не бре-бре?

Доря ображено чмихнув i пiдняв вгору бiластi чубки.

- Їй-богу, сам бачив… А Козероговi пару влiпили.

- Що се за Козерiг?

- Там один в нас… Дорька Сосновський…

- Вiце-губернаторський син?

- Ми його добре сьогоднi нам'яли. Аж кров носом пiшла…

Карпо Петрович почув холодок пiд мундиром. Такий знайомий i неприємний, з яким завжди стрiчав начальство.

- Дорь-ка! - крикнув вiн строго. - Руш менi тiльки ще хоч разок - я тобi дам!..

Фу-ти, ну-ти, господи боже… вiце-губернаторський син…

Вiн пiдняв палець в важкому перснi i накивав.

Сусанна унесла лампу i присунула страву. Чоловiк не дивився на неї, ще скований здивованням й жахом.

Масна пляма виразно зачорнiла при свiтлi на новенькiм сукнi мундира.

- Їж… прохолоне… - нагадала йому Сусанна.

Вiн почав їсти хтиво i неохайне, бризкав соусом на скатерть i жвякав ротом, а на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмiшка. Вiн був задоволений врештi. Те, що його хлопець звався так само, як i вiце-губернаторський син, що вони разом учились i що Доря зважився бити таке паненя, - сповняло його радiсним подивом. От хоч би й вiн, Карпо Петрович. Вiн носив бiлi погони i шашку, як офiцер… Його боялись, бо мiг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачевi через те тiльки, що був сином його начальства. Який був вiя щасливий, коли йому вдалось одного разу пiдсадити паничика того у фаетон, а от його Доря… Хе-хе!..

Сусанна тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапi та тривожно поглядала на дверi, за якими бубонiв Доря уроки.

- Чого ти смiєшся?

Вiн пошепки розказав їй, що чув од Дорi, i обоє довго осмiхались до себе очима.

- Хе-хе!

- Хi-хi!

- Завтра наш Доря кiнчав десятий рiк… - мрiйно обiзвалась Сусанна, одкривши зiпсованi зуби, i одiгнула рiжок подушки, звiдки щось заблищало.

- Покажи, Сузя… що там таке? Карпо Петрович пiднявся з-за столу, похитався на блискучих од лаку чоботях i пiдiйшов до канапи.

- Цс… - писнула слабо Сусанна, колихнувши важкими грудьми, i всiм м'яким тiлом, як тiстом, що вилiзло з дiжi, навалилася на подушку.

- Потому покажу… А ти що йому подаруєш?

Карпо Петрович ляснув у пальцi. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забiгало у заросль волосся, як мiлке плесо у лози, покрили зморшки. Вiн одкрив рота i трохи подумав.

- Я…

Але Сусанна полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!

Доря їм заважав. Вони хотiли, щоб вiн швидше йшов спати.

За дверима чулось шелестiння сторiнок, ляпання книжкою в стiл i сердите бурчання.

- Чого ти там, Дорик?

Вiн став на порозi, з чорнилом на лобi й на пальцях, i кисло пхинькнув:

- Задачi не можу рiшити.

- Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звiр.

Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмiдь перед уликом меду.

Вiдставив далеко книжку i читав, наче рапорт:

- Троє купцiв подiлитися мали… Ти уяви собi троє купцiв, наприклад - наш Сруль, Iцько i Пiнька… Здається не трудно… Другий мав грошей два рази бiльше, нiж перший… Розумiєш, як перший, а третiй стiльки, як тi два разом.,. Значить, Пiнька мав стiльки, як Сруль та Iцько. Ну, зрозумiв? Се ж дуже просто.

Але Карпо Петрович i сам не вiрив, що це так просто. Вiн плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтiв роздушити всiх трьох купцiв, i врештi так впрiв, що Дорi

Відгуки про книгу Подарунок на іменини - Михайло Михайлович Коцюбинський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: