Габрієла - Жоржі Амаду

Жоржі Амаду

ГАБРІЄЛА

Роман

JORGE AMADO

GABRIELA

1958

©

З португальської переклали Юрій Петренко і Лев Олевський

Передмова Маргарити Жердинівської

Друкується за виданням: Жоржі Амаду. Габрієла. К., Дніпро, 1970 р.

ЖОРЖІ АМАДУ — СПІВЕЦЬ БРАЗІЛІЇ

На батьківщині Жоржі Амаду називають співцем Баїї, одного з штатів Бразілії, де письменник народився й виріс, де він живе і сьогодні Баїя — невелика область країни на східному узбережжі Атлантичного океану — є центром виробництва какао, цукру та бавовни.

З давніх-давен португальські колонізатори завозили в Баїю африканських рабів для роботи на плантаціях цукрової тростини, оскільки місцеві індіанці виявилися занадто кволими для такої роботи і не витримували фізично. Протягом кількох сторіч білі колонізатори-португальці, місцеві індіанці та негри-раби з Африки співіснували не тільки в Баії, айв інших місцях Бразілії, в результаті чого сформувалася нова культура, яка складалася з елементів культур цих трьох етнічних груп і яка вже наприкінці XIX сторіччя перетворилася на самобутню бразільську культуру. Переважна більшість населення Баїї, як і всього північного сходу країни, це мулати та метиси, нащадки трьох змішаних рас.

Католицька релігія, що її принесли з собою португальці, зазнала тут впливу язичницьких вірувань індіанців і негрів, які з особливою наполегливістю дотримувалися своїх стародавніх звичаїв і обрядів. Ще й тепер на головному святі баїянців — карнавалі — можна побачити поряд із святим Георгієм його, так би мовити, африканського колегу, бога Ошоссі; негритянські жерці співіснують з католицькими священиками, вони мають серед населення не менший авторитет.

У календарі Баїї багато свят і серед них не тільки католицькі свята, а й старовинні індіанські, як, наприклад, свято богині моря Єманжі, яке відбувається на вулицях і площах, стихійно вирує у містах та селах, супроводжується піснями й танцями, унікальними силовими трюками — капоейрою, де кожна вправа — складне акробатичне мистецтво. Саме народне мистецтво, як писав Жоржі Амаду в своїй книзі «Баїя, добра земля Баїя», допомагає простому люду зносити злидні та соціальну несправедливість, робить його життя не таким жорстоким та суворим, органічно входить у повсякденний побут народу.

Самобутній світ баїянського мистецтва привертав до себе увагу багатьох поетів, письменників, композиторів та художників. Подібно до того, як андалуський фольклор надихнув великого іспанського поета Федеріко Гарсія Лорку на створення всесвітньовідомих поезій, так і баїянське народне мистецтво надихнуло Жоржі Амаду на створення книг, в яких він спромігся зробити його надбанням бразільської, латиноамериканської та світової культури.

* * *

Жоржі Амаду народився 10 серпня 1912 року; його батько володів невеликою плантацією какао. З самого дитинства майбутній письменник був свідком жорстокого свавілля, яке панувало на плантаціях. Їхні власники ворогували між собою, всі суперечки вирішувалися за допомогою найманих убивць — жагунсо, але найбільше страждали експлуатовані бідняки. Тому в народних піснях та байках ще й тепер розповідається про жорстоких поміщиків і про благородних розбійників-кангасейро, які грабували багатіїв і допомагали бідним.

Хлопця повезли вчитися в столицю штату Баїя місто Салвадор, але єзуїтський коледж не приваблював його, і Жоржі тікав на вулиці міста. У чотирнадцять років він покидає навчання і йде працювати складачем у друкарні. В промові, виголошеній 1961 р., коли його приймали в Бразільську академію літератури, Жоржі Амаду сказав, що найкращим університетом для нього був час, проведений на вулицях та в порту Баїї, на народних святах і ярмарках.

1931 р. Жоржі Амаду видає свій перший твір «Країна карнавалу» — їдку сатиру на життя й побут дрібної буржуазії. Але вже тоді увагу молодого письменника привертало життя наймитів на плантаціях какао, яке він добре пам'ятав з часів свого дитинства. І, як наслідок, 1933 р. у світ виходить роман «Какао», де відбилися враження дитячих та юнацьких років. У цій книзі Жоржі Амаду не лише змалював важке життя наймитів, а й показав, як селяни стають на шлях збройної боротьби проти гнобителів.

Живучи довгий час у місті, письменник не міг лишитися байдужим до тяжкого становища робітничого класу Баїї; 1934 р. він публікує роман «Піт», основними героями якого є робітники фабрик та доків, що піднімаються на загальний страйк.

Ці перші три романи Жоржі Амаду можна умовно віднести до першого періоду його творчості; вони дещо схематичні й занадто прямолінійні. Річ у тім, що письменник перебував на той час під впливом поширеної наприкінці 20-х років теорії «літератури фактів» і поставив собі за мету точно, майже документально відтворити соціальні процеси, які відбувалися на його батьківщині. Та все ж таки протокольний опис життя та праці наймитів і робітників не задовольнив письменника, і його вагання відбилися у запитанні, яке він сам поставив у передмові до роману «Какао»: «Чи є ця книга справжнім пролетарським романом?»

Жоржі Амаду розумів: треба знайти свої власні шляхи пізнання сучасної йому дійсності, щоб відтворити становлення класової свідомості бразільців інакше, ніж це робили його попередники. Життя селян описував відомий письменник, засновник літератури критичного реалізму і. Бразілії, перший президент Бразільської академії літератури Машаду ді Acic (1839–1908); про боротьбу знедоленого селянства писав на початку XX сторіччя видатний письменник Еуклідес да Кунья (1866–1909), автор книги «Сертани»; традиції цих письменників розвивали Ліне ду Регу (1901–1957) у п'ятитомному «Циклі цукрової тростини» та Ліма Баррету (1881–1922), який вітав перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції й закликав у своїх творах до революційної перебудови світу.

Наступні три твори Жоржі Амаду «Жубіаба» (1935), «Мертве море» (1936) й «Капітани піску» (1937), які ввійшли у цикл «Повісті Баїї», свідчать про те, що письменник знайшов свій власний шлях відтворення бразільського національного характеру та свідомості, використавши для цього багатюще джерело фольклору, народного мистецтва Баїї.

На час написання книги «Жубіаба» Жоржі Амаду вже був членом Комуністичної партії Бразілії, і питання, підняті автором, мали принципове значення для багатьох прогресивно настроєних людей країни. Річ у тім, що в країні разом із загальним загостренням соціальних конфліктів загострилася також полеміка між прогресивними і реакційними колами інтелігенції в питанні про внесок негритянського населення у розвиток бразільської культури. 1932 р. була опублікована книга історика та соціолога Ніно Родрігеса «Африканці в Бразілії», в якій автор стверджував, що негри не в змозі сприйняти європейську цивілізацію. Цю расистську