Нам воно святе! Пісні січових стрільців - Михайло М. Маслій

Грають труби над Дністром. Подано за зб. Може вміститися сльоза… / Упорядник І.О. Голубенко. – Київ: Інститут громадянського суспільства. 2002. – 180 с.

Боже великий, Творче всесвіту. Подано за зб. «Ми йдемо в бій». Упор. І.Соневицький, 1977. – 60 с.

Вдаряй мечем! Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 29 с.

Готуй мені збрую. Березень 1917 р., по дорозі з Вишколу УСС до м. Бережани. Пісня виникла під впливом настроїв стрільців, які після тривалого постою знову виходили на передову позицію (під назвою «Пращання» друкувалася у Літописі ЧК (1930, ч. 10, с. 21)). Вона ввійшла до реєстру відомих пісенників 1920–30-их рр.

Подано за публікацією у пісеннику «Сурма», 1922. – 85 с.

За рідний край. Написана 1917 року. Подано за зб. «Пісні УСС на однорідний хор». Вип. ІІІ. М.О.Гайворонський. – Нью-Йорк. – 1936. – 2–3 с.

За твої, дівчино, личенька пишні. Подано за зб. Стрілецькі пісні Романа Купчинського «Як з Бережан до кадри», упор. В.Подуфалий. – Тернопіль, 1990 р.

Зажурились галичанки тай на тую зміну. Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 47 с.

Заквітчали дівчатонька. Появу пісні-присвяти зумовила геройська смерть у бою за гору Лисоня підхорунжого 3 сотні УСС, уродженця с. Дзвиняч Чортківського пов. (тепер Заліщицького р-ну Тернопільської обл.) Василя Мальованого (1894–1916), похованого під Вільхівцем (тепер Бережанського р-ну Тернопільської обл.). У головних боях 2–4 вересня 1916 р. біля с. Потутори над річкою Ценівкою, відомих як бої на Лисоні, усусуси втратили більше половини бойового складу, в основному, серед старшин і підстаршин. Новостворена пісня стала своєрідним пам’ятником сотням жертв, що життям довели вірність обов’язку та глибокому почуттю національної честі. Вона, як і «Видиш, брате мій», за визначенням автора, виконувала функцію похоронної пісні. До того ж органічна близькість із поетикою народних пісень та елегійна мелодія, очевидно, посприяли значному поширенню.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 64 с.

Засумуй, трембіто. У спогадах про передумови появи пісні Р.Купчинський згадував: «Кінчився 1919 р. рік, повний трагічних подій. Дієва Армія подалася на захід, Галицька армія лишилася на місці і догоряла на тиф. Тоді постала пісня „Засумуй, трембіто, та по всьому світу, що зів’яло галичанам сорок тисяч цвіту“. Ця пісня має дві мелодії: перша – Купчинського, а другу скомпонував Н.Нижанківський у Відні». Ці слова тільки підтверджують думку І.Іванця, який назвав «Засумуй, трембіто» «лебединою» піснею автора (УСС. – 128 с.). Пісня не раз слугувала промовистою ілюстрацією до спогадів про один з найтрагічніших відрізків стрілецької історії: «Постій цілої армії перемінився в одну, неупорядковану трупарню. Поставали нові цвинтарі з десятками тисяч березових хрестів. Деражня, Браїлів, Жмеринка, Бар, Винниця… Засумуй, трембіто».

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна». – 1992. – 65 с.

Ірчик (Мирославу Ірчанові). У Пістині (село в Косівському районі Івано-Франківської області), цікавою і неординарною особою був о. Августин Арсенич (1872–1939 pp.). Дочка Августина Ірина була нареченою січового стрільця Андрія Баб’юка, який називав її Ірчик і, правдоподібно, від її імені взяв свій літературний псевдонім Мирослав Ірчан. На запрошення її брата Романа в гостинному домі о. Арсенича перебували українські січові стрільці – відомі композитори Р.Купчинський, М.Гайворонський, Л.Лепкий, які скомпонували пісню «Ірчик» про красиву дівчину з личком як папірчик. Згодом Ірина вийшла заміж за інженера лісів з Шешор Д.Бурачинського і переїхала на проживання до чоловіка. В гості до інженера державних лісів приїжджали відомі композитори Я.Барнич та І.Сімович. У домі Бурачинських і була створена Романом Савицьким пісня «Гуцулка Ксеня», присвячена дочці Ірини, – Ксенії Бурачинській.

Подано за зб. Стрілецька Голгофа. Спроба антології. Упорядник, автор вступної статті і приміток Т.Ю.Салига. – Львів: Каменяр. – 1992. – 400 с.

Лети, моя думо. Автор написав пісню в Тухольському таборі для інтернованих. Перебуваючи у польському полоні до лютого 1921 р., він не раз линув думками до коханої – Олени (Галини) Ходоровської, з якою одружився ще у 1919 р. (див.: Кедрин, 1965, с. VII). Особисті переживання знайшли найкраще втілення у пісні, яка стала надзвичайно популярною у Галичині, незважаючи на те, що не друкувалася впродовж 1920–1940-их років. Пісня належить до групи фольклоризованих творів, які мають цікаві різножанрові варіанти. Зафіксована у радянський час як ліричний народний романс, вона, насправді, зазнала значного поширення саме у періоди каральних акцій, спрямованих проти національно-визвольної боротьби УПА. Це відоборазилось на характері її повстанських версій, що демонструють кардинальну зміну смислової інтонації літературного тексту, в якому домінували песимістичні ноти. Завдяки доповненню у текст пісні входять нові мотиви, що передають вияв гордої внутрішньої непокори ув’язненого, підживленої твердою вірою в повернення додому, до матері й рідних.

Подано за публікацією у зб. Ми йдемо в бій. Упор. І.Соневицький, 1977. – 53–54 с.

Мав я раз дівчиноньку. Подається за зб. Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упорядники О.І. Дей, М.Г. Марченко, А.І. Гуменюк. – Київ: Наукова думка, 1967. – 800 с.

Мій край. Подано за зб. Рости на щастя України-мами: Галицька читаночка / ред. – упоряд. Б.Мельничук, Б.Проник. – Тернопіль, 1991. – 44–45 с.

Най жиє Великий Комтур наш. Січень-березень 1917 р., Вишкіл УСС, с. Розвадів (тепер Миколаївський р-н Львівської обл.). Пісня створена на прославу «Великого комтура ЛЗО» («Лицарі Залізної Остроги», голови товариства), роль якого відігравав І.Цяпка-Скоропад.

Подано за зб. Стрілецькі пісні. Пісенник. Упорядник І.Щербаков. – Київ, видавництво «Музична Україна», 1992. – 30 с.

Накрила нічка. Подано за зб. Повік не зів’яне. Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського. Упор. В. Подуфалий. – Тернопіль, 1990. – 42 с.