Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

року здійснювалося з мереж Укртрансгазу. Однак внаслідок активізації бойових дій у січні—лютому 2015 р. постачання газу в зону АТО значно ускладнилося. Через численні порушення інфраструктури його навіть припинили 18 лютого 2015 р., а оперативно відновити постачання підрозділам НАК «Нафтогаз Украї­ни» завадили обстріли.

Скориставшись припиненням газопостачання Нафтогазом, Росія у пропагандистських цілях розрекламувала «газову гуманітарну допомогу»: Газпром почав постачати природний газ на території, підконтрольні «ДНР» і «ЛНР», через газовимірювальні станції «Прохорівка» і «Платово» (кордон Ростовської області). При цьому російський монополіст заявив, що постачання здійснюється на комерційній основі, і НАК «Нафтогаз Украї­ни» має оплачувати поставки. Росія й надалі неодноразово намагалася змусити Украї­ну оплачувати рахунки за необліковані поставки природного газу на неконтрольовану Україною територію Донбасу[41].

Слід зазначити, що дії з безпосереднього фізичного впливу на енергетичну інфраструктуру супроводжувалися засобами інформаційно-­пропагандистського тиску на різні групи населення та політиків. Населення Украї­ни не раз лякали перебоями електропостачання, наголошуючи на неспроможності Уряду Украї­ни забезпечити стійкість функціонування енергетики та запобігти відключенню споживачів від газо-, ­тепло- чи електропостачання. Водночас здійснювалася масована інформаційна атака на дії Уряду з реформування енергетичного сектору і, зокрема, системи субсидування, яка була одним з інструментів утримання Украї­ни у сфері впливу РФ.

Російські ЗМІ активно намагалися продемонструвати «турботу» керівництва своєї держави про людей в Украї­ні, зокрема, пропагуючи «гуманітарні» поставки електроенергії та природного газу. Прикладом цього є активне рекламування заяви Д. Медведєва про «газовий гуманітарний конвой» для людей Донбасу[42], врятування В. Путіним «замерзаючого» м. Генічеськ узимку 2015—2016 рр.[43], постачання електроенергії на Донбас та до Криму.

При цьому російська пропаганда звинувачувала україн­ську сторону в незгоді оплачувати неконтрольовані поставки та припиненні постачання води та електроенергії до окупованого Криму. До формування своєї версії подій Кремль намагався навіть залучити дипломатів країн ЄС. Так, у ситуації з підривом опор ліній електропередач та тимчасовим припиненням електропостачання півострова заява прес-­секретаря МЗС Німеччини про злочинні дії з припинення електропостачання Криму[44], разом із заявами проросійських політиків в Украї­ні, фактично була елементом єдиної інформаційно-­пропагандистської кампанії.

Одночасно із «гуманітарними, миролюбними» заявами Росія у листопаді—грудні 2015 року знову заблокувала поставки вугілля в Украї­ну та продовжувала блокувати відновлення інфраструктури у зоні зіткнень[45]. При цьому звернення україн­ської сторони та міжнародних організацій щодо припинення незаконними збройними формуваннями обстрілів ремонтних бригад з відновлення електро-­, газо- та водопостачання в зоні розмежування традиційно ігнорувалися.

Окремо слід наголосити, що саме в цей час енергетична система Украї­на зазнала нового удару — втручання в систему управління технологічним процесом. Цей вимір необхідно розглядати як нову глобальну загрозу для об’єктів по всьому світу. Украї­на ж стала полігоном відпрацювання нових методів та технологій втручання в роботу систем автоматичного дистанційного управління енергетичною інфраструктурою, що проявилось у вигляді першої відомої в історії успішної кібератаки.

У грудні 2015 р. було здійснено кібератаку проти трьох регіональних енергопостачальних компаній ОЕС Украї­ни («Прикарпаттяоб­ленерго», «Чернівціоб­ленерго», «Київоб­ленерго»). Зловмисники з використанням завчасно отриманого віддаленого доступу до комп’ютерів автоматичної системи дистанційного управління (АСДУ) виконали операції з управління вимикачами на розподільчих підстанціях. Перерва в електропостачанні становила від 1 до 3,5 години[46].

Слід зазначити, що кібератака проти енергетичної системи Украї­ни повторилася 17 грудня 2016 р.: було повністю знеструмлено підстанцію «Північна», що призвело до відключення споживачів північної частини правобережжя Києва та прилеглих районів Київської області[47].

Було також суттєво активізовано диверсійну роботу з боку окупаційної влади. У 2015 р. Росія публічно заявила про відновлення спеціальних «штурмових інженерно-­саперних батальйонів». За словами начальника Інженерних військ Росії, ідея створення такого підрозділу бере початок із досвіду Другої світової війни, коли у складі інженерних військ СРСР налічувалося близько 20 таких бригад спеціального призначення, завданням яких було проривати оборону та знищувати укріплені об’єкти[48].

Невдовзі окремий штурмовий батальйон для проведення розвіду­вально-­диверсійних дій та захоплення стратегічних об’єктів Украї­ни був створений бойовиками на території окупованого м. Дебальцево[49]. Диверсійні групи, завданням яких було пошкодження інфраструктури, намагалися діяти в різних областях Украї­ни[50].

Зловмисні дії проти критичної інфраструктури[51] здійснювали комплексний вплив на обороноздатність та спроможність краї­ни протистояти тискові агресора, що й визначає гібридність «енергетичного виміру» ведення війни. Зокрема, можна виокремити такий вплив:

— зниження рівня обороноздатності краї­ни шляхом руйнування транс­портних комунікацій, систем зв’язку та забезпечення ресурсами збройних формувань, правоохоронних сил та сил цивільного захисту;

— завдання економічних збитків націо­нальній економіці та окремим суб’єктам господарювання через захоплення енергетичних об’єктів і ресурсів, необхідність додаткових витрат на відновлення інфраструктури, потреб у додаткових поставках ресурсів чи блокування поставок окремих товарів через кордон та перешкоджання функціонуванню транскордонної інфраструктури;

— отримання локальних (тактичних) переваг, як-от досягнення кращої позиції у проведенні окремих операцій (бойові зіткнення, контрактні умови постачання товарів чи політичні переговори, мирне врегулювання), примус до здійснення окремих дій (платежів за товари чи послуги, продажу чи закупівлі ресурсів);

— здійснення психологічного тиску на різні групи населення та політиків через створення інформаційних приводів з метою поширення панічних настроїв, соціальної напруженості та невдоволення керівництвом краї­ни;

— формування необхідного «іміджу» на міжнародній арені для досягнення зовнішньополітичних цілей Росії (зняття санкцій, зміна влади та федералізація Украї­ни, нехтування іншими краї­нами транзитним потенціалом Украї­ни, передусім у частині транспортування природного газу);

— використання інфраструктури для провокацій, зокрема транспортної інфраструктури та повітряного простору Украї­ни (як у випадку із трагедією авіарейсу МН17[52]), блокування відновлення критичної інфраструктури в зоні бойових дій, блокування транзиту товарів через російський кордон, звинувачення Украї­ни у блокуванні транзиту з Росії до країн Європи.

Загалом, оцінюючи реакцію суспільства на зловмисні дії агресора проти критичної енергетичної інфраструктури, слід зазначити, що україн­ське суспільство, як і система органів державної влади, на початковому етапі війни були не готовими до таких дій та не усвідомлювали важливості функціонування інфраструктури для життєдіяльності суспільства та держави. Це усвідомлення прийшло пізніше, так само, як і досвід протистояння гібридній агресії в енергетичній сфері.

11.3. Посилення тінізації економіки як наслідок гібридної агресії

Окупація АР Крим та військова агресія Російської Федерації на Донбасі зумовлюють загострення такого негативного соціально-­економічного явища, як тінізація фінансових потоків, що є не лише передумовою та наслідком незаконної господарської діяльності. За нинішніх умов тінізація є відображенням гібридної війни з боку РФ і, до певної міри, гібридного захисту нашої краї­ни, що посилює системні ризики і загрози економічній, особливо фінансовій, безпеці держави, індикатори якої в передвоєнні роки істотно погіршувалися. Негативні тенденції тінізації фінансових потоків в умовах гібридної військової агресії на Донбасі та після окупації АР Крим проявляються у такому.

Протягом 2014—2016 рр. Російська Федерація фінансує терористичні угрупування на сході Украї­ни та створення і функціонування псевдодержавних утворень ДНР та ЛНР. Незважаючи на те, що представники держави-­агресора неодноразово заявляли про відсутність російських військ