Небо над Іраном ясне - Дмитро Анатолійович Жуков
Англо-іранський договір все-таки був скасований, але й радянсько-іранський укладено такий, що Ірану відходили всі концесії та майно, що належало Російській Імперії та її підданим. Будучи військовим міністром, а потім прем'єром, Реза-Хан загравав з шиїтським духовенством і, зокрема, був покровителем великого аятолли Хаєра Язді. Він розсипав запевнення, що бажає сприяти незалежності та процвітанню Персії, наводив порядок, придушував повстання племен, їздив в Кум, де розмовляв з шиїтськими лідерами про передчасність встановлення республіки.
Наприкінці 1925 року зі згоди парламенту династія Каджярів була скинута, і на престолі з'явився новий шах Реза, який прийняв претензійне прізвище Пахлаві, яка асоціювалося в іранців із Сасанідами. На дочці Єздигерда, останнього царя цієї династії, був одружений, за переказами, імам-мученик Хусейн. Диктаторські замашки шаха Рези і пристрасть до збагачення відразу ж проявилися. Він грабував всіх і вся і навіть замахнувся на землі шиїтської громади (до 30-х років він уже володів двома тисячами сіл).
У нового шаха був приклад секуляризації і наслідування західного способу правління. Він багато в чому копіював Ататюрка, незримими узами пов'язаного зі світовим масонством, яке під багатьма личинами намагалося перейняти владу над душами людей будь-якої релігійної приналежності. Шах Реза заборонив багато релігійних церемоній, провів закон, що дозволяв жінкам не носити чадру, заохочував носіння європейського одягу. Але головне - він зачіпав духовенство матеріально, реквізуючи земельну власність і інші джерела доходу, які жертвували і заповідали віруючі релігійним установам на потреби духовної освіти, будівництва та утримання мечетей, самим священнослужителям, на допомогу бідним, що ставилося Кораном в обов'язок мусульманській громаді.
Це не могло не викликати обурення Хомейні, як і всього іншого духовенства. Йому приписують слова, нібито сказані ще молодим студентом в 1925 році: "Іран примириться сам з собою лише зі зникненням династії Пахлаві". Відомий такий випадок: шах Реза публічно вдарив батогом по обличчю аятолу Бафка в Кумі, коли той зробив різке зауваження дружині шаха, що стояла в мечеті при мавзолеї святого Масума з непокритою головою. Молодий викладач Хомейні закликав свого наставника аятолу Хаєра дати відсіч шахові, але у того не вистачило духу зробити це. Невдоволення у ісламського духовенства викликало бажання шаха прославляти велич доісламського Ірану, а також відродити зороастризм. Крім мусульманського календаря місячної хіджри був введений сонячний календар. Дітей стали називати стародавніми арійськими іменами, заговорили про чистоту арійської раси, розроблялася національна ідеологія, яка була чужа аятоллам, які сповідували ісламський інтернаціоналізм.
У 1937 році Хомейні здійснив паломництво в Мекку і Неджеф. На той час за п’ятнадцять хвилин ходьби від семінарії Фейзи у нього був просторий будинок для його збільшеної сім'ї, частина якого і стіна саду виходили на вузьку вуличку. Нині будинок не має меморіально-музейного статусу, але підтримується і доглядається сусідами, які використовують його для зборів і спільних молитов.
Аятолла Нурі, який живе неподалік, свого часу навчався у Хомейні. Сидячи на килимі за низеньким письмовим столиком у своєму кабінеті з книжковими полицями вздовж усіх стін (думається, що така ж обстановка була і у Хомейні), він розповів мені багато подробиць подальшого бурхливого життя свого вчителя, характеризуючи його як людину надзвичайно моральну, спокійну і терплячу в поводженні з учнями, зі світлим, за його висловом, обличчям. Незважаючи на заглибленість в теорію, імам любив поговорити про політику, вважаючи, що роль ісламу в суспільстві і державі треба піднімати, впливаючи на мораль і долю кожної людини.
У 1937 році помер великий аятолла Хаєр Язді, якого Хомейні шанував, як чудового ісламського вченого, талановитого зберігача духовних цінностей, який, однак, віддавав перевагу невтручанню в політику. Шанував він і іншого улема, Мадарреса, який весь жив у політиці з 1910 року, коли його уповноважили богослови в числі п'яти муджтахідів контролювати виконання законів, прийнятих парламентом, а потім сам став його членом, не допустивши прийняття кабального договору з Англією, відсидів у в'язниці і досяг такого впливу в народі, що впоратися з ним шах Реза міг лише, віддавши наказ убити. У пісний місяць Рамазан 1937 року під час нічного розговіння його отруїли, а для вірності ще й задушили, придумавши для народу якусь безглузду історію.
У Хомейні накопичився до шаха великий рахунок…
* * *
Від майбутніх союзників у війні з фашизмом не вислизнула увага Німеччини до країни, де з'явився культ древньоперсидських імперій, винятковості арійців і виявилося чимало німців. Після нападу Німеччини на Росію Черчіль запропонував Сталіну спільну військову кампанію в Ірані.
Вже у вересні 1941 року радянські війська з півночі, а англійські з півдня ввійшли до Ірану. Шаха змусили відректися від престолу на користь свого сина Мохаммеда Рези Пахлаві, якому було всього 22 роки.
Оголошений вже в дитинстві наслідником престолу, він відповідним чином виховувався англійськими і німецькими гувернерами, навчався в Швейцарії, а потім закінчив військове училище в Ірані. Характером він вдався в батька, але довгі роки приховував свою схильність до деспотизму. Колишнього шаха відправили на англійському кораблі в ПАР, де він і помер через три роки від засмучення. У 1942 році через Іран ринув потік вантажів по ленд-лізу, і в країну були введені під приводом охорони комунікацій американські війська, що і поклало початок тривалому "захисту інтересів США" в країнах Перської затоки, багатих на нафту…
А в 1943-му відбулася знаменита Тегеранська конференція за участю Черчілля, Рузвельта і Сталіна, якого Хомейні потім особливо виділяв з трійки за "любов до церемоніалу і аристократизм", який полягав в тому, що Сталін привіз з собою в літаку дійну корову і щоранку попивав парне молочко.
Щоб не робити серйозних висновків, згадаємо невибагливість обох вождів, безкорисливих настільки, що з особистої власності після смерті одного залишилася ношений шинель і капці, а в іншого - чотки і молитовний килимок.
До речі, тут було б доречно відзначити неймовірну працездатність кожного з них на шляху до покладеної життєвої цілі. Різниця була в тому, що Сталін закінчував роботу до ранку, тримаючи в напрузі всю свою партійну бюрократію і змушуючи її вставляти сірники в очі, а Хомейні все життя лягав спати рівно о десятій вечора і вставав затемна, щоб підготуватися до першого намазу.
І ще раз до
