Небо над Іраном ясне - Дмитро Анатолійович Жуков

        Імам, якому доповідали про події, сказав з задоволенням: "Слава Богу, режим викрив себе. Цього мені й хотілося".

        Губернатор Кума закликав до себе аятолу і його колег, вибачився за суворі заходи і запропонував зустрітися з шахом, щоб залагодити розбіжності. У відповідь аятолла заявив, що після подій про таку аудієнції не може бути й мови. Він зажадав змістити прем'єр-міністра і звільнити заарештованих.

        Тоді почалися розмови з кожним окремо, їх вмовляли прийти на зустріч, погрожуючи взагалі закрити в Кумі богословський центр. Але всі посилалися на Хомейні.

        Місто заповнили солдати і агенти таємної поліції - снайпери сиділи навіть на мінаретах. Коли кортеж машин зупинився біля священній гробниці Масума, шах в першу чергу запитав: "Де духовенство?"

        Дізнавшись, чому справа, він довго лаявся, а потім побіг в напрямку, не передбаченому протоколом. Його істерична промова, виголошена перед натовпом одягнених у цивільне агентів, рясніла словами "чорні реакціонери", "пособники комуністів" "зрадники"… Після виступу шах Мохаммед Реза негайно поїхав до Тегерана.

        Хоча 26 січня вулиці багатьох міст були забиті вантажівками з солдатами, а дільниці для голосування були порожніми, преса повідомила про радість народу і про те, що на референдумі запропоновані реформи отримали 99,99% голосів.

        Першим шаха привітав Джон Кеннеді. Радіо Москви теж схвалило реформи і називало їх супротивників "західними агентами і реакціонерами".

                                      * * *

        Але наступили події ще більш грізні. Наближався новий, 1342 рік (21 березня 1963). Аятолла Хомейні запропонував духовенству Кума відзначити його зустріч трауром по жертвах режиму. Були послані вісники до священного міста Мешхед, в Тегеран, Шираз, Табріз, Ісфахан та інші міста. На Новий рік аятолла виступив перед присутніми в семінарії Фейзі, говорячи про честь мусульман, яка поставлена на карту, про нещадність режиму, який своїми змінами Конституції хоче образити і привести до деградації народ Ірану. Своє неприйняття жіночої рівноправності він пояснив тим, що тоді буде зруйнована традиційно міцна іранська сім'я, вісімнадцятирічних дівчат захоплять в "центри корупції", де продається все. Він припустив, що "біла революція" - це всього лише засіб зміцнити в країні вплив американських сіоністів, тих самих, які наробили лиха в Палестині і тепер розв'язують собі руки тут. Він закликав режим Пахлаві зійти зі сцени і передати владу "уряду, який буде дотримуватися ісламських принципів і розділяти печалі іранського народу".

        Промова, доведена до відома мільйонів іранців під час спільних намазів, справила величезне враження. Шах був змушений зробити офіційне спростування, доводячи, що жоден з законодавчих заходів не спрямований проти ісламу, і підтверджувати своє бажання бути захисником Ірану. Проти духовенства почалася масована пропаганда, але траурні церемонії в мечетях все одно проводилися. У релігійних центрах студенти носили чорні прапори з написами: "Мусульмани не святкують приходу цього Нового року".

        Розплата за вільнодумство прийшла скоро. На другий день після публікації новорічної промови аятолли броньовані машини Імперської гвардії оточили Кум і увірвалися в місто. Двори семінарій були забиті селянами, ремісниками, торговцями, які зібралися з усієї країни послухати аятолу. Вони не розходилися, незважаючи на його попередження:

        - Приготуйтеся померти, сісти в тюрму або бути забраними на військову службу. Приготуйтеся до нападу і образ, приготуйтеся до труднощів, захищаючи іслам і незалежність…

        Аятолла Хомейні невпинно повторював в проповідях, що режим не зупиниться ні перед якими злочинами заради досягнення своєї мети. І в той же час він говорив, що без жертовності, страждання і ризику зазнати катувань та потрапити до в'язниці неможливо домогтися священних цілей ісламського революційного руху.

        Однак він ще сподівався на те, що шах схаменеться. Даремно.

        22 березня, на другий день свята, у Фейзі почалася траурна церемонія, як і було задумано. У її розпал солдати здійснили штурм семінарії. Увірвавшись всередину, били викладачів, студентів, усіх хто попадався під руку. З дахів стріляли по людях, які металися по двору.

        Присутні назовні люди кинулися на допомогу. Їх били прикладами і труїли сльозогінним газом. У приміщеннях розпалювали багаття з документів і священних книг. Те ж відбувалося в семінарії талібів в Табрізі.

        Звістка про інцидент рознеслася всюди, незважаючи на запобіжні заходи, прийняті САВАК. Люди відвідували в лікарні поранених, і тих викидали звідти з незагоєними ранами.

        Аятолла видав фетву, в якій заявляв, що всі члени мусульманської громади і духовенство зобов'язані сповіщати маси про дійсний стан справ і доповідати про будь-яку шкоду, заподіяну ісламу, або національній незалежності від режиму Пахлаві. Це закривало двері компромісу, про який подумували деякі священнослужителі.

        В результаті щось на зразок страйку духовенства паралізувало релігійну і викладацьку діяльність в найбільших містах і показало, наскільки сильний авторитет аятолли Хомейні і яка слабка шахська влада, нездатна впливати командним порядком на дотримання проповідей, як, наприклад, це робиться в централізованих християнських церквах, якщо, правда, в країні не панують більшовицькі порядки. В знак солідарності власники крамниць на базарах і магазинів закривали свої заклади. Почалися арешти. Агенти САВАК рвали студентські квитки і забирали талібів в армію. Аятолла Хомейні звернувся із закликом служити чесно, як належить "солдатам Махді", підтримувати у інших солдатів релігійні почуття, вдосконалюватися фізично і не соромитись свого духовного звання.

        Виконуючи волю аятолли, ця молодь читала Коран в гарнізонних мечетях і своєю поведінкою, моральністю вносила свіжий струмінь в задушливе казармове життя.

        На сороковий день після побоїща в стінах Фейзі аятолла звернувся до нації, звинувачуючи шаха в порушенні законів і жорстокості та запропонував читати похоронні молитви, поминаючи іслам і Іран.

                                      * * *

        Тим часом наближався мухаррам, місяць скорботи за третім імамом - Хусейном, сином Алі і молодшим братом Хасана, першого і другого імамів шиїтів. З загоном в 70 воїнів в 680 році він виступив проти 4-х тисячного загону сунітського халіфа Язіда з династії Омейядів біля містечка Кербела і поліг у нерівному бою, отримавши десятки колотих і рубаних ран. Голова його була доставлена халіфові в Дамаск. Хусейн визнаний найбільшим мучеником, а Кербела - одна з головних святинь та місць паломництва шиїтів.

        Коли шиїти моляться, вони на колінах схиляються, прикладаючись лобами до покладених на килими кружків з червоної глини, видобутої в Кербелі та просоченої, за повір'ям, кров'ю безгрішного імама Хусейна. Щороку 10 мухаррама відзначається головна дата шиїтського релігійного календаря, так звана "Ашура". Відбуваються траурні ходи, в містеріях відтворюються епізоди нещасливої битви. Всі гірко кричать: "Шах Хусейн, вай Хусейн!", Що зливається для європейця в вигук "Шахсей-вахсей", яке і стало для них назвою Ашури. Раніше багато