Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко

Тим часом у Раді міністрів представники Національного союзу наполягали на скликанні Національного конгресу. Німецьке командування у Києві також висловилося за його проведення. 10 листопада Скоропадський звернувся з відозвою до громадян України, обіцяючи скликати демократичний парламент — Національний конгрес.

У той час здавалося, що гетьман зважився на поступки «свідомим українцям», що бажаний компроміс знайдено — він затвердить новий «лівий» уряд, який буде виконувати постанови лівої більшості конгресу. Скоропадському залишалося очолити реформаторський рух — «повстання проти самого себе». Всі сили соціалістів були спрямовані на проведення конгресу, а гетьман уже звикав до нової «революційної ролі». Полковник Болбочан, отримавши аудієнцію у Скоропадського, умовляв його очолити «повстання» проти самого себе і стати, нарешті, національним лідером.

Ранком 11 листопада Петлюра був звільнений із в’язниці, прийнятий міністром юстиції та самим гетьманом.

11 листопада до Білої Церкви надійшло повідомлення, що Скоропадський погодився на передислокацію стрільців до Києва для охорони власної персони та конгресу, на чому наполягали «свідомі українці». Але вже 12 листопада це повідомлення було спростовано і до Білої Церкви прибув делегат від Галичини Осип Назарук, який запропонував стрільцям покинути Центральну Україну та рушити до Галичини, щоб вибити зі Львова польських повстанців. Гетьман з радістю схопився за цю ідею, бажаючи легко позбутися небезпечних озброєних підданих. Одначе стрільці відмовилися від «визвольного походу» на Галичину, бажаючи захищати справу України в Києві.

11 листопада з’явився наказ німецького командування, в якому вказувалося, що німці дуже скоро залишать Україну. До того часу «партнер» Скоропадського генерал Тренер виїхав до Німеччини, а в німецьких частинах почали набирати силу революційні солдатські комітети і почалося розкладання. Гетьман відчув, що німецькі багнети його не врятують.

12 листопада щось сталося… Скоропадський змальовує цю таємну подію вкрай туманно: «…до мене прийшло кілька осіб, до яких я почував безумовну довіру і називати яких тепер я вважаю передчасним…». Ця делегація заявила гетьману, що Антанта, і особливо Франція, «…не бажає рішуче розмовляти з українським урядом, поки він стоїть на точці зору «самостійності», і що тільки федеративна Україна може мати в них успіх…»

В іншому фрагменті «Споминів» Скоропадський вказав: «…з Ясс прибув цілий ряд осіб, між ними і українці, а також мої особисті агенти… Вони ж мені повідомили, що представник Українського національного союзу зовсім не був прийнятий представниками Антанти». Таємні візитери твердили, що Франція почне переговори з гетьманом і негайно надасть свої війська «тільки при ясно окресленому новому курсі» уряду на створення федеративної Росії. У розмові з генералом Омеляновичем-Павленком Лизогуб зауважить щодо «остаточного вибору» Скоропадського: «Коли б я був у Києві, цього не сталося б!»

Візитерам вдалося умовити Павла Петровича заборонити скликання конгресу, проголосити курс на федерацію з «білою» Росією та обіпертися на офіцерські формування Особливого корпусу, для чого оголосити загальну офіцерську мобілізацію.

В ніч з 12 на 13 листопада у Раді міністрів обговорювалося питання: допустити чи не допустити проведення конгресу. Вісьмома голосами проти семи було вирішено заборонити скликання конгресу. На засіданні не був присутнім прем’єр Лизогуб, що перебував тоді у Криму.

Скоропадський розпустив коаліційний кабінет і відправив у відставку сім міністрів, що наполягали на скликанні конгресу.

Гетьман вирішив у «Споминах» скласти з себе відповідальність: «Я погодився із цим рішенням, адже зрозуміло було, що при недопущенні конгресу ліві українські партії негайно вживуть агресивних заходів, мені необхідно було створити більш рішучий кабінет… 13 числа я розпустив кабінет і відразу з Палтовим написав грамоту, у якій оголосив, що відтепер ми повинні працювати для майбутньої федерації з Росією».

У гетьмана був «таємний козир» для протидії планам «свідомих українців» — офіцерські загони у Києві та по деяких великих містах України. Ще у другій половині вересня 1918-го Скоропадський почав створювати із російських офіцерів, що «застряли» в Україні, збройні загони. Спочатку офіцерськими дружинами опікувалися генерал князь Ерістов — командуючий корпусу (якого Скоропадський добре знав по спільній службі) та міністр внутрішніх справ Кістяковський, які оголосили про формування в Києві особливих офіцерських добровольчих дружин для охорони міста від безладдя.

22 жовтня 1918 року з офіцерів, які не бажали служити в українській армії, був створений Особливий корпус. Але у Києві встигли сформувати тільки один Особливий піхотний полк генерал-майора Івана Буйвіда, незабаром реорганізований у Київську Особливу бригаду генерала Прядченка, що складалася з 1-ї офіцерської дружини полковника, князя Святополка-Мирського та 2-ї офіцерської дружини полковника Рубанова.

Особливий корпус планувалося скласти з 8 полків піхоти; набиралися офіцери, юнкери та унтер-офіцери, що не перейшли до складу збройних сил України і не принесли присяги на вірність Українській Державі: «Офіцерам, що не співчувають Україні, дозволялося вступати до Особливого корпусу, чини якого зберегли російську форму з погонами, те ж саме було і у міських дружинах, інші ж офіцери могли входити в українські корпуси. Отже, здавалося, ніякого насильства над переконаннями не було, ціль же для всіх загальна — підтримка порядку», — писав Скоропадський. Бійці корпусу підкорялися тільки безпосереднім наказам гетьмана.

За наказом Скоропадського до регулярної української армії могли бути прийняті тільки ті офіцери, що закінчили повний курс військових училищ, або георгіївські кавалери. Офіцерами могли бути тільки громадяни України — ті, хто був народжений в Україні.

Гетьман згадував: «У ті часи не можна було відкрито офіційно казати, для якої мети він ( корпус . — В. С.) створювався, але неофіційно офіцерам доводили інформацію про призначення корпусу… Умовою залучення у ці загони була анонімність… Для офіцерства російського складу я повинен був негайно оголосити федерацію, тому що мені вуха продзижчали, що якщо це буде зроблено, то весь офіцерський склад стане горою заради Росії, за гетьманську Україну».

Скоропадський твердив, що Особливий корпус формується, щоб разом з німецькими військами та армією отамана Краснова «наступати на Совдепію». Але цим запевненням уже не йняли віри… особливо після поразок Німеччини на Західному фронті. Єдиним призначенням цих загонів було збереження повновладдя гетьмана і ліквідація внутрішніх бунтів. Таємниця призначення корпусу зберігалася від радянських дипломатів, «свідомих українців» та «свідомих» міністрів, бо німецьке командування «енергійно пішло назустріч нам у справі формування і постачання призначених нами частин». Офіцери дружин одержували