Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс

— Звісно, — швидко промовив Хорст, — а тоді ви повернетесь.

103

У розпалі вбивств, хвилюючись за свій шлюб, Франк знайшов час для втілення нової блискучої ідеї: він запропонував відомому видавництву Бедекера зробити путівник по Генерал-губернаторству, аби привабити сюди туристів. У жовтні 1942 року Франк написав до нього короткий вступ, який я прочитав у примірнику путівника, придбаного в одного букініста з Берліна. Я впізнав червону обкладинку{446} путівника з великою розкладною картою, де межі території Франка було позначено блакитною лінією. В зображених кордонах Генерал-губернаторства Лемберг був на сході, Краків — на заході, Варшава — на півночі. Сюди також входили табори смерті Треблінка, Белжец, Майданек і Собібор.

«Для тих, хто прибуває до Рейху зі сходу, — написав у своєму вступі Франк, — Генерал-губернаторство дає можливість зазирнути до краю, яке справляє сильне враження рідного дому». Для гостей із заходу, які приїздять з Рейху, його землі є «першим привітанням від східного світу».

Карл Бедекер додав кілька слів від себе, аби подякувати Франку, який надихнув на створення цього нового путівника, що поповнив колекцію Бедекера. Підготовкою видання займався Оскар Штайнгель, який приїхав сюди восени 1942 року, за особистої підтримки генерал-губернатора. Що ж побачив гер Штайнгель під час своєї подорожі автомобілем і залізницею, але вирішив не включати до путівника? Бедекер сподівався, що його видання «передасть» враження від величезної роботи з організації і будівництва, яку провів Франк «у важких умовах війни останніх трьох з половиною років».

Гостям буде цікаво побачити суттєві зміни на краще. Міста і села краю «набули нового вигляду», німецька культура та архітектура знову доступна його мешканцям. Карти і плани міст було осучаснено, назви германізовано, усе згідно з розпорядженнями Франка. Читач путівника міг дізнатися, що Генерал-губернаторство займає площу в 142 000 квадратних кілометрів (37 відсотків колишньої території Польщі) і є домівкою для вісімнадцяти мільйонів людей (72 відсотки поляків, 17 відсотків українців [русинів] і 0,7 відсотка німців). Мільйон чи навіть більше ніж мільйон, євреїв було ліквідовано («без євреїв» — таке формулювання використовувалося для різних населених пунктів). Уважний читач мав би помітити дивну помилку, зокрема те, що до складу населення Варшави раніше входило 400 000 євреїв, які тепер зникли.

Лембергу відведено у путівнику вісім сторінок (і карту на дві сторінки){447}, інформація про Жолкєв займала лише одну сторінку, хоч це було місто, у якому «варто побачити» германську культурну спадщину сімнадцятого сторіччя. Ringplatz (площа Ринок) мала «характерні німецькі риси»; бароковий Домініканський костел (з 1655 року) і римо-католицький костел (перебудований 1677 року) мали розписи німецького художника. Німецькі туристи мали б переконатися у тому, що тут поблизу є німецькі поселення. Єдиним храмом Жовкви, про який у путівнику не згадувалося, була синагога сімнадцятого століття, спустошена вогнем у червні 1941 року. У путівнику також не йшлося ні про євреїв Жовкви, ані про гетто, в якому вони жили, коли його було опубліковано. Впродовж шести місяців після друку путівника майже усіх їх було замордовано.

У виданні також не було жодного натяку на те, що відбувалося у «густих лісах» навколо Жовкви, і жодної інформації про численні концтабори, розкидані по підвладній Франку території. Редактори побіжно згадали про напрямки залізниці, які можна обрати для подорожі з вокзалу Белжеца до інших куточків Галичини і про маленьке містечко Аушвіц, розташоване на Райхштрассе, № 391, — головній дорозі між Варшавою і Краковом.{448}

104

Видання путівника Бедекера{449} збіглося в часі з трохи іншою історією, що з’явилася у «Нью-Йорк Таймс» під заголовком «Польща звинувачує десятьох у смерті чотирьохсот тисяч». У цій статті було названо групу керівників Генерал-губернаторства як «десятеро нечестивих», і звинувачено польським урядом у вигнанні у воєнних злочинах. У статті йшлося про Франка («німецький губернатор — № 1») і повідомлялося, що до переліку його злочинів входили вбивства 200 000 поляків, вивезення ще сотень тисяч до Німеччини і створення численних гетто. Отто фон Вехтер йшов під № 7, щоправда, його ім’я було вказано з помилкою, (J. Waechter замість О. Wächter, губернатор Кракова — пост, який він покинув у березні 1942 року, коли його перевели до Лемберга). Спеціалізацію Вехтера було вказано як «знищення польської інтелігенції».

Я надіслав копію цієї статті Хорсту фон Вехтеру, який просив ділитися усією інформацією, на яку мені вдасться натрапити, де згадується про діяльність його батька у Польщі. Першою реакцією Хорста було вказування на помилки, які він там помітив. У цій статті американці, як і поляки, називали усіх заступників Франка «такими ж злочинцями», нарікав Хорст. Він запросив мене ще раз приїхати до Хагенберга у супроводі фотографа, але без Нікласа. Ми говорили про події, які відбувалися у Лембергу в серпні 1942 року. Одну з історій описав мисливець на нацистів Симон Візенталь{450}, який стверджував, що бачив Вехтера у гетто Лемберга і раніше у 1942 році, і заявив, що губернатор «особисто керував» діями нацистів, коли його матір розлучили з ним і відправили на смерть 15 серпня 1942 року. Хорст скептично поставився до цієї інформації, стверджуючи, що його батька не було у Лембергу того дня, про який йдеться. Пізніше я знайшов фотографію{451} Вехтера з Франком у Вавельському замку, зроблену 16 серпня, наступного дня після того, як, за словами Візенталя, він бачив Вехтера у гетто Лемберга.

Вавельський замок, Краків, 16 серпня 1942  =р.: Франк (спереду) і Вехтер (четвертий зліва).

Відлуння цих подій відчувалося і набагато пізніше, на значній відстані від місць, де вони відбувалися. Я розповів Хорсту про рішення, винесене федеральним суддею США у березні 2007 року, яким було позбавлено американського громадянства такого собі мешканця Мічигана Джона Калимона. Суддя постановив{452}, що Калимон служив в Українській допоміжній поліції в серпні 1942 року, під час «die Grosse Aktion», і брав безпосередню участь в убивстві євреїв. Рішення судді спиралося{453} на доповідь експертів, підготовлену німецьким вченим, професором Дітером Полем, який посилався кілька разів на Вехтера. Ця доповідь скерувала мене до документів у міністерстві юстиції США у Вашингтоні, три з яких свідчили про безпосередню причетність Вехтера до подій 1942 року. Я показав їх Хорсту,