Український патріот з династії Габсбургів - Юрій Іларіонович Терещенко

Я часто згадую Ваші пророчі слова і повинен Вам щиро сказати, що я також вірю у щасливе вирішення такого важливого питання яким раніше ніхто не цікавився, але зараз змушує нас здійснювати щось на зразок російської революції.

Я сподіваюся, що Ви прочитаєте цього листа у доброму здоров’ї. Тут, я почуваю себе дуже добре серед моїх уланів, хоча дещо відокремленим від великої справи. Якщо я навіть і підтримую контакт із Віднем, то найчастіше потім не отримую ніякої пошти і мені залишається лише боязке очікування.

Наразі я закінчую із проханням, якщо Ви матимете час, зорієнтувати мене у ситуації, і залишаюсь завжди Ваш, любий пане Василько

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

(Там само. — Арк. 3–4. Машинописна копія нім. м.).

Копія

29/1V. 1917.

Любий пане Василько!

Насамперед хочу Вам висловити найщиріше та від усієї душі спасибі за приємний лист із такою важливою інформацією. Будьте певні, що я з великою наполегливістю буду доносити до керівних установ Ваші поради щодо здійснення разом із нашими сусідами спільних кроків і буду акцентувати на їх важливості та вчасності саме зараз. Я дуже зрадів, коли дізнався, що небезпека особливого стану для нашої України вже минула, та я завжди був впевнений, що такий важливий крок може бути зроблений лише на парламентському рівні. З іншого боку треба, на жаль, визнати, що прийти до цього наш уряд вимусила лише російська революція, що є дуже сумним знаком, але ж на помилках вчаться, і я сподіваюсь у майбутньому ці помилки не повторюватимуться.

Ті два листи, що Ви мені доклали, мене дуже зацікавили, але особливо зацікавив той, у якому Міністерство внутрішніх справ повідомляло, що не виключається введення назви «Україна».

У той же час я Вас дуже прошу, любий пане Василько, вибачити мені за зміст листа, оскільки зараз мені нічого не залишається, як [одночасно] з великим задоволенням відповісти на Ваш приємний лист від 24/IV389. Я докладаю Вам одну статтю опубліковану урядом, в якій повідомляється по-перше, що Україна начебто хоче від Росії відокремитись! Спочатку вона не зможе існувати самостійно як окрема держава, Росія їй не допомагатиме, отже нашим завданням могло б бути допомога Україні, але у такому разі треба розробити активну політику, у жодному разі ніякої пасивності із девізом: «ми не втручатимемося у внутрішні справи Росії», ми повинні показати, що цим самим ми прагнемо покласти початок миру, а цими словами ми лише вкажемо на нашу слабкість.

Будь ласка, не сердьтеся на мене, любий пане Василько, але я знову прошу Вас про один проект, який Ви вже одного разу назвали таким, що не може бути виконаним: якщо справа дійсно дійде до того, що Україна відокремиться від Росії, про що йдеться у цій статті, то, на мою думку, не виключено, що треба буде надати знов створюваній державі Україні підтримку з боку центральної влади, звичайно із міцною підтримкою Міністерства зовнішніх справ, але при умові, що воно проводитиме сильну та активну політику. Через це ми: 1) зробимо собі велику користь; 2) зможемо зробити українців австрофілами саме за допомогою одного такого акту підтримки. Звичайно, тоді можна іти далі та домогтися федерації із нами через поступки окремим областям, що знов-таки принесе нам багато переваг, а саме:

1) краще мати прихильно налаштовану державу (народ), ніж незадоволений народ; 2) у цьому випадку ймовірна поступка областям була б почесною, що при теперішніх відносинах виливається у примус. Звичайно, всі ці роздуми можна було б втілити у життя лише за умови, якщо вже буде достовірно відомо, що відокремлення відбудеться.

Я саме сподіваюся, що граф Шептицький дуже точно зорієнтується під час свого теперішнього перебування та повідомить нам вірні дані, і тоді вже, я гадаю, настане той момент, коли треба буде звернути увагу уряду на здійснення того вирішального кроку, який визначить майбутнє існування Австрії. Іншого кращого рішення я не можу собі уявити.

Ви пишете, любий пане Василько, що майбутнє Вам здається чорним, я не поділяю з Вами цієї думки, тому що, по-перше, я завжди був і зараз є оптимістом, по-друге, австрійська монархія ше не досягла своєї найвищої точки, мені здається, вона досягне її лише після війни, коли відбуватимуться великі перетворення, і я впевнений, що Австрія крокує назустріч новому та славетному часу, так само і Україна!

Якщо Німеччина має за кінцеву мету насильство над не німецькими націями нашої держави, то я вважаю цю мету безперспективною з тієї причини, що Німеччина вже досягла всього, чого вона могла досягти та знаходиться зараз на похилій кривій світової історії, а у слов’янської нації проглядається велике майбутнє, яке вже багатьма визнається.

Я ще раз прошу Вас, любий пане Василько, вибачити мене за те, що я займаю Ваш такий дорогоцінний час, адже я Вам дуже довіряю і тому можу викласти Вам усе, що бентежить мою душу.

Я сподіваюся, що Ви читатимете цей лист у доброму здоров’ї, наразі закінчую лист і з щирими вітаннями залишаюся завжди Ваш вірний та вдячний

Ерцгерцог Вільгельм м[ісце] п[ідпису]

(Там само. — Арк. 14–16. Машинописна копія нім. м.).

Копія

30. IV.1917

Любий пане Василько!

Я щойно отримав Ваш милий лист, який